Норвезький експерт по групі “Вагнер” – про те, що слід зробити Заходу, щоб африканські країни перестали користуватися послугами найманців із Росії
Група російських найманців “Вагнер”, незважаючи на загибель її організатора і начальника Євгена Пригожина, продовжує існувати – про це свідчать пости в мережі Telegram, де “провагнерівські” канали публікують свіжі фото навчання найманцями цієї групи збройних сил Білорусі та деяких африканських країн.
Продовження діяльності групи “Вагнер” щонайменше в Африці фактично визнають і західні країни, які, згідно з нещодавньою публікацією в The New York Times, стали шукати способи витіснення з африканського континенту російського угруповання, оголошеного в США злочинним.
Газета розповіла, що чиновники в Центральноафриканській Республіці поділилися з нею інформацією про пропозиції владі цієї країни допомоги від адміністрації США в питаннях безпеки в обмін на видворення “вагнерівців” із ЦАР. У тій самій статті йдеться, що приватна компанія Bancroft, що займається питаннями безпеки, веде переговори з владою ЦАР на ту саму тему.
Офіційний представник Держдепартаменту США у відповідь на запитання Російської служби “Голосу Америки”, яку практичну допомогу можуть надати США владі ЦАР і чи шукає уряд США співробітництва з Bancroft Global Development щодо цієї теми: заявив:
“Сполучені Штати, як і раніше, повністю віддані партнерству з народом Центральноафриканської Республіки, і ми продовжимо тісно співпрацювати з урядом ЦАР для досягнення наших спільних цілей – створення мирної та процвітаючої Центральноафриканської Республіки, яка поважає права людини і верховенство закону. Уряд США не шукає в цьому питанні співпраці з Bancroft International, але продовжує координувати свої дії з міжнародними партнерами для підтримки цих спільних цілей”.
За словами представника Держдепартаменту, “дестабілізуюча та експлуататорська діяльність підтримуваної Кремлем групи “Вагнер”, що діє в ЦАР, ускладнила доступ миротворців і гуманітарних груп до кризових районів у ЦАР, де діє група “Вагнер”, а сили групи “Вагнер”, як повідомляють, вчиняли порушення прав людини”.
Він додав, що “Сполучені Штати стурбовані повідомленнями про викрадення, жорстоке фізичне насильство і вбивства, яких зазнавали жителі ЦАР з боку підтримуваних Росією “вагнерівців”, і що “дії групи загрожують дестабілізувати не лише ЦАР, а й регіон загалом”.
Про те, чи можливо для західних країн умовити уряди країн Африки відмовитися від послуг російських найманців, кореспондент Російської служби “Голосу Америки” поговорив із Туром Буккволлом (Tor Bukkvoll), експертом Дослідницької організації з питань безпеки в Осло (наукова установа міноборони Норвегії), який давно відстежує діяльність групи “Вагнер”.
Данило Гальперович: У нещодавній статті в “Нью-Йорк Таймс” йшлося про те, що західні країни, зокрема США, намагаються перехопити ініціативу в Африці у Росії в тих країнах, влада яких співпрацювала з групою “Вагнер”. Тепер, коли Євгена Пригожина немає і вся його мережа контактів і контрактів в Африці перебуває в підвішеному стані, – чи можливо це?
Тур Буккволл: Якоюсь мірою можливо, хоча це залежить від конкретних обставин. З тієї ж статті в “Нью-Йорк Таймс” випливає, що є деякі аспекти діяльності групи “Вагнер”, з приводу яких африканські країни не відчувають ентузіазму. Однак якщо користуватися таким моментом, то постає питання, на яких умовах це можна зробити.
Головне, що я хотів би сказати, коментуючи цю ситуацію, – я вважаю, що для такої авторитарної і корумпованої держави, як Росія, легше порозумітися з авторитарними і корумпованими режимами в невеликих країнах, ніж те ж саме зробити західним країнам. Я думаю, що Росія, будучи тією країною, якою вона є, має в цьому перевагу, тому що її політична система ближча до цих країн.
Якщо ви подивитеся, як ідуть справи в Центральноафриканській Республіці в царині демократії та прав людини, подивитеся на проблему корупції, то зрозуміло, що справи у них у цих сферах ідуть не цілком добре. Тобто, це природно, що країні, яка їм ближча в сенсі політичного режиму, буде там легше робити справи.
Д.Г.: Є дані, що група “Вагнер”, як і раніше, активна і в інших країнах Африки, окрім ЦАР, – зокрема, вона залишається в Малі, і на “провагнерівських” каналах у соцмережах, як і раніше, з’являються публікації, що розповідають про діяльність групи в Африці. Як ви вважаєте – вплив російських найманців і Росії в Африці ослаб зі смертю Євгена Пригожина, чи він зберігається на колишньому рівні?
Т.Б.: Я думаю, що ще дуже рано говорити про докорінні зміни в цій галузі. Це новий період, але, скоріше, не зниження впливу, а невизначеність для Росії – і не в сенсі їхнього бажання розширювати свій вплив або просувати свої інтереси в Африці, а в сенсі технічних питань, у сенсі того, за допомогою якої структури це робити. Тож у мене є враження, засноване на знанні фактів, що Росія хотіла б продовжувати те, що вона робила раніше, але групи “Вагнер” у тому вигляді, в якому вона існувала до червня цього року, більше не існує. Багато людей, як і раніше, називають себе “вагнерівцями”, але “Вагнер” як організація зникла разом із Пригожиним. Це означає, що з’явилося багато окремих груп, плюс ми знаємо про організовану міноборони Росії групу “Редут”, і ще про групу “Конвой” (організація найманців, створена в окупованому Криму проросійською владою, що становить собою бойовий армійський резерв – Г.А.). Ту модель, яку група “Вагнер” створила в Африці, Росія хотіла б зберегти і підтримувати, як і бойовиків, яких було найнято і навчено в рамках цієї моделі. Кремль хоче, щоб ті самі люди тепер працювали в інших організаціях, але оскільки група “Вагнер” була в дуже серйозному конфлікті з міноборони Росії, а Пригожина, вочевидь, убили вибухом у повітрі, то в цих людей є серйозне упередження проти міноборони, а в декого – і проти Путіна. Силою змусити цих людей працювати на себе Кремль визнав нерозумним, натомість поміщаючи колишніх “вагнерівців” у нову схему. Власне, через те, що це займає довгий час, період невизначеності зі збереженням схем “Вагнера” в Африці триває.
Д.Г.: Компанії, які ви зараз назвали, – “Редут” і “Конвой”, і ми знаємо ще про декілька, таких, як “Патріот”, – чому Кремль досі зберігає такі структури? Адже зручне для нього заперечення причетності до дій цих найманців уже минуло, коли Путін особисто заявив, що держава фінансувала групу “Вагнер”.
Т.Б.: Так, можливість правдоподібного заперечення причетності Кремля до таких структур більш-менш зникла, коли вони почали відкрито воювати в Україні, але ще й до цього, ми пам’ятаємо, 2021 року міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров визнав їхнє існування як “приватних військових компаній” у зв’язку з їхньою діяльністю в Малі. Тож уже тоді, так би мовити, камуфляж було зірвано, хоча саме він, цей камуфляж, був важливим для Кремля під час створення цих компаній. Зараз для Кремля це вже неважливо, оскільки в будь-які заперечення зв’язку вже ніхто не вірить, і, тим не менш, влада Росії продовжує спиратися на такі формування, хоча тепер вони називають їх не “приватними військовими компаніями”, а “добровольчими формуваннями”. Вони тепер будуть набагато жорсткіше контролюватися регулярною армією Росії, щоб не допустити повторення пригожинського виступу в червні цього року. Крім того, щодо цих так званих “добровольчих формувань” триває велика законодавча робота: спочатку Держдума Росії ухвалила закони, якими їх прирівняли до російських військовослужбовців за пільгами і за “захистом від дискредитації”, як і регулярну армію. Тепер же в Держдумі триває ухвалення іншого закону, в якому для “добровольців” передбачають таку саму відповідальність, як і для військовослужбовців у разі, наприклад, дезертирства, і так далі.
Д.Г.: Якщо вони тепер так схожі на армію – навіщо вони Кремлю, чому б просто не відмовитися від них?
Т.Б.: Тут може бути кілька причин. По-перше, у таких формуваннях легше приховувати втрати, ніж у частинах регулярної армії, і тим самим знижувати загальні дані про втрати Росії в Україні, які все одно просочуються в медіа. По-друге, також важливим є те, що фінансування таких “добровольців” можна перекласти з федеральної влади на інші структури, з державного бюджету – на фінансове забезпечення від близьких Путіну олігархів, на регіональну владу і бізнес. Ми вже знаємо приклади і того, і іншого – коли олігархи фінансують таких найманців, або коли на них ідуть витрати з регіональних коштів. І третє – я думаю, що хоча Путін і мав дуже поганий для нього досвід із групою “Вагнер”, він, як і раніше, розчарований у російських збройних силах з усіма їхніми невдачами в Україні, і хоче мати незалежні від Міноборони структури. Це йому потрібно для того, щоб нервувати генералів, посилаючись на “добровольців”: мовляв, подивіться, що вони можуть, а ви так не можете, нам варто було використовувати “добровольців”, а не вас, тощо. Тобто, просто не давати генералам спокою.
Д.Г.: Те, з чого ми почали, “вікно можливостей” для Заходу витіснити російських найманців із країн Африки, де вони діють, – що саме, на ваш погляд, має зробити Захід, щоб цього домогтися?
Т.Б.: Я думаю, що це насамперед буде дуже важко зробити, я вже говорив про це. Такі можливості можуть бути реалізовані в деяких країнах і в певних ситуаціях, якщо Захід матиме що запропонувати таким країнам таке, чого Росія запропонувати не може. Такі речі, звичайно, є, і за певних обставин країни Африки можуть захотіти отримати їх від Заходу, а не від Росії. Але ж Захід обмежений у цій співпраці, у тому сенсі, що в нього завжди будуть вимоги щодо відповідального партнерства, певних стандартів у сфері демократії та прав людини.
Я не дуже впевнений щодо того, що міг би зробити Захід, щоб змінити загальну картину того, що відбувається в Африці, окрім переконання тієї влади африканських країн, які потребують гарантування безпеки, у тому, що витрати такої співпраці з Росією можуть перевищити вигоди. І все це дуже залежить від того, як далі піде війна в Україні. Бо якщо ця війна закінчиться чимось, що виглядатиме для світу як перемога Росії, то Росію розглядатимуть як дуже сильну й успішну країну, і прагнення до того, щоб працювати з такими воєнізованими групами, тільки зросте. Але якщо Росія вийде з цієї війни переможеною, то багато країн побачать цей програш і двічі подумають, перш ніж вирішити, що співпраця з Росією їм корисна. І це ще один аргумент на користь того, чому дуже важливо, щоб Росія не вийшла з війни в Україні переможницею.
Данило Гальперович
