Туреччина нещодавно змінила свою офіційну назву англійською з Turkey на Türkiye, а Індія може незабаром перетворитися на Бхарат. Сотні інших країн і міст протягом історії змінювали свої назви. Але чому це взагалі має значення?
“Троянда пахне трояндою, хоч трояндою назви її, хоч ні”, казав Шекспір. Утім, він, вочевидь, помилявся. Імена мають значення. І топоніми теж.
Якщо вам не подобається імʼя, ви можете його змінити. Так роблять і уряди в усьому світі, вони змінюють назви міст, селищ, вулиць і навіть гір із різних причин: щоб стерти памʼять про опального лідера і вшанувати нового, сигналізувати про початок чогось або виправити минулі помилки. І ці зміни завжди збурюють емоції та суперечки.
У деяких випадках назву змінюють цілі країни. Минулого року Туреччина офіційно англійською стала Türkiye. Президенту Реджепу Ердогану не подобалась, що попередня назва країни англійською Turkey збігалась зі словом “індичка”.
2018 року африканська держава Свазіленд відсвяткувала 50-річчя незалежності від Великої Британії, змінивши назву країни на Есватіні, тобто “земля народу Свазі” мовою свазі.
Україна теж доклала чимало зусиль, щоби її назву та назву її столиці транслітерували англійською правильно – Ukraine (без артикля) та Kyiv (замість Kiev). Хоча з моменту її незалежності це і були єдині правильні варіанти, декому знадобилось чимало часу, щоб відмовитися від радянської традиції у назві.
Також Україна змінила сотні назв міст і сіл під час декомунізації. Дніпропетровськ став Дніпром, а Кіровоград – Кропивницьким.
Дивовижна історія відбувається з Індією.
За останні кілька десятиліть вона замінила колоніальні та мусульманські географічні назви на індуїстські. Місто Мадрас став Ченнаєм, Калькутта – Колкатою, Бангалор – Бенгалуру, а Аллахабад – Праяграджем.
Прем’єр-міністр Індії Нарендра Моді нещодавно натякнув, що незабаром уся країна матиме нову назву – Бхарат. Так Індія називається на санскриті та гінді.
На нещодавній зустрічі G20 у Нью-Делі поруч із Моді була табличка з назвою країни – “Бхарат”, а потім високих гостей запросили на бенкет, організований “президентом Бхарату”.
Моді вочевидь поки промацує ситуацію, адже змінити офіційну назву великої країни непросто і геть не дешево. Країна має надіслати офіційне повідомлення в ООН і запропонувати, як її нова назва писатиметься шістьма офіційними мовами міжнародної організації.
Після затвердження ООН реєструє нову назву у базі даних Всесвітніх географічних назв. Вивіски, військову форму, офіційну валюту, державні бланки – і багато іншого – також доведеться змінити.
Хоча здається, тепер географічні назви почали змінювати частіше, саме явище, звісно, не нове.
До V століття Париж був відомий як Лютеція, пережиток римських часів. До 1665 року Нью-Йорк був Новим Амстердамом. А деякий час з 1793 по 1834 рік Торонто мало назву Йорк. До 1868 року Токіо було Едо.
І, мабуть, найвідоміша зміна назви міста в історії – це Константинополь, який у 1930 році став Стамбулом, чим турки неабияк пишалися.
Але чому топоніми так важливі?
Для нових незалежних держав, які сподіваються дистанціюватися від болісного колоніального минулого, зміна назви зазвичай є першочерговим завданням.
Коли британська колонія, відома як Золотий берег, отримала незалежність у 1957 році, вона негайно змінила свою назву на Гану. З деколонізацією у 1970-х і 80-х роках назви також змінили Цейлон, ставши Шрі-Ланкою (1972) і Верхня Вольта – Буркіна-Фасо (1984).
Якщо деякі зміни назв гучні, інші – оманливо непомітні. У 2018 році Македонія змінила назву на Північна Македонія. Це може здатися невеликою, майже незначною зміною, але це не так.
Ренеймінг поклав край десятирічній суперечці з Грецією, яка має однойменний регіон, а також відкрив шлях для вступу Північної Македонії в НАТО.
Однак нову назву і досі використовує небагато македонців. Звідси виникає питання: якщо країна змінює свою назву, але ніхто її не вимовляє, чи справді її змінили?
Багато в’єтнамців досі називають Хошимін Сайгоном, а багато індійців досі називають Мумбаї Бомбеєм.
Серед них і письменниця Лія Мехта. “Щодо мене та мого покоління, ми дійсно виступали проти зміни назви, – каже вона. – Це не мало сенсу”.
Коли вона каже, що вона з Бомбея, доброзичливі іноземці завжди ввічливо виправляють: “Ви певно маєте на увазі Мумбаї?” Утім, індійці ніколи так не роблять, каже Мехта.
Здається, не визначилося остаточно й саме місто. У Мумбаї донині є Бомбейська фондова біржа та Бомбейський верховний суд.
Ще один приклад – Чехія. З 2016 року уряд країни дозволив офіційно вживати її коротку назву поруч із Чеською Республікою.
Деякі чеські чиновники вважали, що вона більш яскрава та промовиста. “Погано, коли країна не має чітко визначених символів або навіть чіткої назви”, – казав Чеському інформаційному агентству тодішній міністр закордонних справ Любомір Заоралек.
Утім, деякі чехи стурбовані тим, що нова назва надто схожа на російський регіон Чечня. “Не знаю, кому спала на думку така дурна ідея”, – сказав в інтервʼю Wall Street Journal у 2020 році колишній прем’єр-міністр Андрей Бабіш.
Не дивно, що деякі зміни здаються нам тривожними. Топоніми створюють те, що німці називають Heimatsgefühl, відчуття приналежності та прив’язаності до рідної землі, і будь-яка загроза цьому відчуттю нас може нервувати.
Назви місць, добре чи погано, пов’язані з історією. Протягом майже чотирьох століть американський штат Род-Айленд був офіційно відомий як “штат Род-Айленд і плантацій Провіденс”.
У 2020 році жителі проголосували за зміну назви на просто Род-Айленд. Стара назва, сказав сенатор штату Гарольд Меттс, “має жахливі спогади про трагічну та расистську історію нашої нації”.
Міністерство внутрішніх справ США нещодавно створило робочу групу з вивчення неполіткоректних топонімів. Вона змінила назви сотень озер, струмків і гірських вершин, які містили такі слова, як “скво” (squaw) — принизлива назва для корінних американок.
У Новій Зеландії лунають заклики офіційно змінити назву країни на Аотеароа, що у перекладі з мови маорі означає “довга біла хмара”.
Деякі місця не так змінюють свої назви, як розширюють їх.
Мальовнича скеля у центральній Австралії, яка раніше називалася Аєрс-Рок, тепер має офіційну назву Улуру/Аєрс-Рок, яка відбиває її духовне значення для корінного населення.
Іноді місця змінюють свої назви з більш прагматичних причин. У 1999 році, на піку зльоту акцій інтернет-компаній, “бульбашки дот-комів”, місто Хафвей у штаті Орегон офіційно змінило назву на Half.com, але експеримент протривав лише рік.
У 2011 році австралійське містечко Спід ненадовго змінило назву на SpeedKills (“Швидкість вбиває”), щоб підвищити обізнаність про безпеку на дорогах.
Іноді старі назви наче бумеранг повертаються.
Після того, як у 1624 році пожежа знищила більшу частину Осло, король Крістіан IV наполіг, щоб нещодавно відбудоване місто назвали на його честь Хрістіана (пізніше Крістіана).
Схоже, що нікому, крім короля, нова назва не сподобалася, і у 1925 році Осло знову стало Осло.
У 1914 році, на початку Першої світової війни, російське місто Санкт-Петербург стало Петроградом. З 1924 року до 1991 місто мало назву Ленінград на честь Володимира Леніна, а потім повернувся до своєї початкової назви.
Росія під час своєї війни проти України намагається стирати на окупованих територіях усе українське. Під час декомунізації місту Артемівськ повернути історичну назву Бахмут. А Росія, коли його захопила і практично знищила, знову намагається повернути радянську назву на честь комуністичного діяча.
При цьому захоплене місто Олешки, яке було за радянської влади Цюрупинськом і нещодавно переіменоване (на честь комуністичного діяча), окупаційна влада так і лишила з українською назвою.
Що стосується швидкості і кількості перейменувань – тут безперечне лідерство тримає Казахстан.
За останні шість десятиліть його столиця п’ять разів змінювала назву. У 1961 році Акмолінськ, російський військовий форпост, став Целіноградом, який потім став Акмолою, а потім, у 1998 році, Астаною (буквально – “Столиця”). Через десять років місто знову перейменували у Нур-Султан на честь колишнього президента Нурсултана Назарбаєва, але у 2019 році повернули назву Астана.
Спелчекер у моєму компʼютері ледве встигає за запаморочливою швидкістю змін. Поки я писав статтю, компʼютер декілька разів попереджав мене про помилку, повʼязану з “делікатним геополітичним питанням”, що показує, в який географічно мінливий час ми живемо.
Мапи світу слід писати олівцем, а не ручкою.
Ерік Вайнер
BBC Travel
