Запобігти майбутній війні

Імперські амбіції росії роблять її найбільшою і найактуальнішою загрозою для країн НАТО. Після закінчення інтенсивних бойових дій в Україні Москві знадобиться від шести до десяти років для відновлення своїх збройних сил. Протягом цього періоду Німеччина і НАТО повинні дати можливість своїм збройним силам стримувати і, в разі необхідності, воювати проти росії. Це єдиний спосіб зменшити ризик наступної війни в Європі.

Німеччина і НАТО можуть надійно впливати лише на власні можливості стримування і оборони, а не на те, чи захоче росія розв’язати нову війну і чи нарощуватиме вона для цього військовий потенціал.

Час, необхідний росії для відновлення своєї армії, має визначати темпи НАТО. Альянс повинен бути здатний відбити російський напад щонайпізніше через десять років, а ще краще через шість.

Стратегія, яка надає перевагу якнайшвидшому стримуванню, найімовірніше, зменшить ризик війни. Ризик зростає з кожною альтернативою. Тому НАТО перебуває під величезним тиском часу для поліпшення своїх оборонних сил і засобів.

Німеччина повинна зробити якісний стрибок: федеральний уряд повинен посилити Бундесвер особовим складом, розширити оборонне виробництво і підвищити стійкість в найкоротші терміни. Передумовою для цього є зміна менталітету в суспільстві.

Стратегічна переоцінка росії

У своїй новій стратегічній концепції НАТО описує росію як найбільшу і найнагальнішу загрозу безпеці 31 члена Альянсу, а також миру і стабільності в євроатлантичному регіоні. На відміну від попередніх аналізів, Альянс більше не виключає можливості нападу з боку росії. Тому питання полягає не в тому, чи повинні Німеччина і НАТО бути готовими до війни, а в тому, коли.

Росія встановлює часові рамки через поєднання давньої мотивації і зростаючого військового потенціалу. Вікно для можливого російського нападу відкривається, як тільки у росії складається враження, що напад, наприклад, на країни Балтії, може бути успішним.

Висока мотивація

Президент Владімір Путін вже давно має мотивацію відновити велич росії і потіснити вплив НАТО і ЄС. Він та інші високопосадовці неодноразово описували ці цілі останнім часом. Їхні історичні категорії мислення базуються на аналогіях з царською імперією та Радянським Союзом сталінської епохи. Тому росія продовжує існувати за межами своїх кордонів – скрізь, де коли-небудь жили росіяни або де панувала Російська імперія чи Радянський Союз. Путін не вважає кордони, які існували після розпаду Радянського Союзу, обов’язковими до визнання. Разом з Польщею і країнами Балтії до складу НАТО входять країни, які раніше входили до складу росії або Радянського Союзу.

Ідеологія і розуміння історії Путіна вже призвели до воєн у Чечні та Грузії. Реінтеграція білорусі до складу Російської імперії передбачена російською конституцією і зараз реалізується. Путін розпочав війну в Україні у 2014 році. Москва перетворила її на найбільшу війну в Європі за останні 75 років, хоча їй і не вдалося досягти всіх своїх військових цілей на сьогоднішній день. Москва також неодноразово погрожувала окремим країнам НАТО і НАТО в цілому застосуванням ядерної зброї.

Посилення військового потенціалу

Навіть після майже двох років війни в Україні військовий потенціал росії є більшим, ніж може здатися на перший погляд. Найбільших втрат в особовому складі і матеріальних засобах зазнали сухопутні війська; вони будуть в центрі уваги при відновленні. Військово-повітряні сили також втратили кваліфікований особовий склад, але зазнали лише незначних матеріальних втрат (близько 10-15 відсотків). Водночас обидва види збройних сил продемонстрували свою здатність до адаптації. Військово-морські сили зазнали великих втрат на Чорноморському флоті. Однак Балтійський, Тихоокеанський і Північний флоти все ще функціонують. Ракетні війська стратегічного призначення, а також кібернетичні і космічні сили російської армії, швидше за все, залишаться в основному неушкодженими.

Росія може мобілізувати близько 280 000 призовників на рік. Через шість років це буде близько 1,7 мільйона, а через десять років – близько 2,8 мільйона військовослужбовців. Проходячи підготовку в підрозділах, які зараз воюють в Україні, вони отримають користь від бойового досвіду.

Росія наразі трансформує свою оборонну промисловість у військову економіку, використовуючи доходи від експорту нафти і газу. Вона збільшила виробництво в деяких сегментах і зберегла ключових працівників на виробництві. Санкції на військові компоненти, такі як мікросхеми, кульковальниці (шарикопідшипники) і сировину, були обійдені в багатьох сферах. Росія також імпортує оборонне обладнання з країн-союзників, таких як Іран і Північна Корея.

Росія стикається з меншою кількістю серйозних викликів, ніж Захід, коли йдеться про стійкість її суспільства. Апарат насильства режиму придушує будь-яку форму бунту. Готовність суспільства змиритися з людськими жертвами, очевидно, велика: війна в Україні вже коштувала росії понад 250 000 загиблих і поранених. Економічно держава, схоже, може продовжувати фінансувати свою війну.

Вікно можливостей: від 6 до 10 років

За оцінками експертів і розвідувальних служб, росії знадобиться від шести до десяти років, щоб відновити свою армію до того рівня, коли вона зможе наважитися напасти на НАТО. Годинник почне цокати, щойно припиняться інтенсивні бойові дії в Україні. Тоді росія зможе переорієнтувати своє поточне виробництво і продукцію на відбудову армії.

Відповідь НАТО

Альянс НАТО змінив свої оборонні плани: якщо росія нападе на НАТО, її війська повинні бути зупинені на кордоні території Альянсу. Це робиться для того, щоб уникнути звірств проти цивільного населення. Альянс також хоче усунути ризик «доконаного факту»: якщо росії вдасться захопити більшу територію, вона може запропонувати країнам НАТО територіальну угоду, яка може політично розколоти альянс.

Для того, щоб мати можливість захищати «кожен метр території НАТО», згідно з формулою, обраною президентом США Джо Байденом, канцлером Німеччини Олафом Шольцем та іншими, Альянс НАТО повністю реорганізував своє оборонне планування на самітах в Мадриді в 2022 році і у Вільнюсі в 2023 році. У центрі уваги:

  • Нова модель збройних сил НАТО: 300 000 солдатів мають бути в постійній готовності.
  • Регіональні оборонні плани: визначають, який член Альянсу несе відповідальність за оборону в якому регіоні і повинен надати військові сили для цієї мети.

НАТО: Швидкість визначає актуальність зусиль

Альянс НАТО переглянув свої оборонні плани. Проте немає згоди щодо вирішального фактору: швидкості. Коли ці плани мають бути виконані? Для того, щоб запобігти можливій війні, вікно можливостей для Москви не повинно відкриватися в російських міркуваннях. Конфлікт з НАТО має бути визнаний безнадійним з самого початку і назавжди. З цією метою НАТО має швидко посилити свою військову спроможність і чітко повідомити про це росію. Це тим більше важливо, що шанси змінити мотивацію російського режиму або активізувати суспільство вважаються мізерними.

Перегони з часом

Існують чітко визначені часові рамки для реалізації цих планів. Вони визначаються часом, який знадобиться російським збройним силам для їхнього відновлення, тобто шість-десять років, відраховуючи від завершення бойових дій високої інтенсивності в Україні.

З точки зору НАТО, його власна реорганізація має бути завершена щонайпізніше за рік до досягнення [максимуму] російського військового потенціалу. Лише тоді Кремль матиме шанс вчасно визнати, що російське вікно можливостей не відкрилось. За аналогією з періодом відновлення росії, НАТО має бути готовий до війни через п’ять-дев’ять років, щоб мати змогу стримувати росію від розв’язання війни.

Будь-яка допомога, яку країни НАТО нададуть незадовго до того, як буде досягнуто відновлення [збройних сил] росії, вже не зможе вразити росію в її міркуваннях. Росія буде недооцінювати боєздатність НАТО і у неї може виникнути спокуса розпочати війну.

Шляхи реалізації стратегії: безпека чи ризик

Швидка імплементація досягає вищого і більш раннього стримуючого ефекту. З іншого боку, існують політико-економічні витрати і військово-промислові наслідки прискореного озброєння. Це протиріччя визначає простір для можливих стратегічних шляхів, якими може піти НАТО. У таблиці нижче представлено п’ять варіантів з їх перевагами і недоліками. Вони принципово відрізняються з точки зору часового фактору.

Якщо припустити, що НАТО має ще десять років до того, як Альянс буде здатний стримувати росію, то зусилля, необхідні для цього, політично легше перетравити: навантаження на державний бюджет розподіляється на терміни повноважень кількох урядів. Вже заплановані [фінансування] силових структур і закупівель можуть бути продовжені. Промисловість може зберегти свої виробничі плани. Країни НАТО також матимуть більше часу для розбудови своєї загальної оборони.

Проте, якщо Москві вдасться розбудувати свої збройні сили лише за шість років, для НАТО буде дедалі складніше виграти ці перегони. Це пов’язано з тим, скільки часу потрібно для того, щоб плани в Європі стали реальністю: налагодження нових виробничих ліній для ракет чи танків, а також створення більших армійських формувань потребує щонайменше двох років. Чим швидше, тим більше потрібно буде змінити стандартів підготовки або озброєння, наприклад. Армія, яка буде створена протягом п’яти років, буде виглядати інакше, ніж та, яка має бути створена лише через дев’ять років. З точки зору якості, вона буде на нинішньому рівні, але з точки зору кількості, структури поповняться і з’являться резерви.

Це припущення призводить до двох сценаріїв з шістьма ключовими моментами і періодами часу, які показані на рисунку 2.

Розширені варіанти

Незалежно від обраного стратегічного шляху, є чотири сфери, в яких НАТО може поліпшити свої початкові умови по відношенню росії за допомогою додаткових дій:

Варіант І: Виграш часу

НАТО має використати час, що залишився до завершення інтенсивної війни в Україні і початку відновлення росією своїх збройних сил. Це означає посилення підтримки України таким чином, щоб ЗСУ сили мали шанс завдати поразки росії на українській території під час наступного наступу. Це не лише ще більше зменшить бойову міць росії. У такий спосіб НАТО міг би продемонструвати свою рішучість і сподіватися, що поразка росії змінить стратегію Кремля. Проте НАТО має зважити між підтримкою України і зміцненням власної військової потужності.

Варіант II: Інтеграція України в європейський оборонний сектор.

Європа повинна негайно почати працювати з Україною над плануванням і реалізацією довгострокової інтеграції країни в західну систему оборони і озброєнь. Україна вже є частиною західної оборонної системи. Оголошене членство в ЄС і НАТО зміцнить цей зв’язок. Враховуючи, що конфлікт з росією, ймовірно, триватиме десятиліттями, розташування України на кордоні з росією і білоруссю означає, що країна зберігає своє видатне геостратегічне значення для європейської безпеки.

Варіант III: Досягнення більш збалансованих відносин зі США

Дамокловим мечем над усіма планами висить побоювання, що США можуть зменшити свою підтримку обороноздатності Європи. З цієї причини європейці також повинні докласти необхідних зусиль для досягнення власної військової спроможності, щоб досягти більш збалансованих відносин зі Сполученими Штатами. Момент сприятливий: США очікують більшої незалежності Європи, і якщо Європі вдасться спростувати звинувачення в несправедливому розподілі тягаря, це допоможе президенту Байдену в його передвиборчій кампанії.

Варіант IV: Перешкоджання російському виробництву

Надії, які покладалися на санкції, Завершення основних бойових дійТим не менш, торговельні обмеження дають можливість перешкодити зростанню російської воєнної економіки. Однак, щоб досягти цього, заходи мають бути повністю впроваджені і поширені на значно ширший спектр товарів, оскільки російське озброєння наразі зосереджене на масовому виробництві, а не на високих технологіях. Технології, які можуть здатися Заходу застарілими, є достатніми для російської війни.

Німеччині потрібен якісний стрибок

Німецький уряд хоче, щоб Німеччина забезпечила найсильнішу армію в Європі і стала основою оборони Альянсу. Щоб досягти цього, їй доведеться зробити якісний стрибок у відновленні Бундесверу, оновленні бази оборонної промисловості і зміцненні соціальної стійкості.

Десятиліття безпекової політики

Необхідна зміна менталітету відбудеться лише тоді, коли загальна обороноздатність стане частиною повсякденного життя в політиці, бізнесі і громадянському суспільстві. Нинішнє звуження дискусії до класичної війни є хибним. З одного боку, окрім можливого нападу з боку росії, існує низка інших ризиків, до яких Німеччині необхідно терміново готуватися. З іншого боку, російська атака буде спрямована не лише на військові цілі, але й на весь спектр слабких місць західних суспільств. Тому постає питання не лише про те, як політика і суспільство поводитиметься [з фактом] з загиблими і пораненими у випадку війни, як практично, так і психологічно, але й про те, як можна покращити захист від кібератак і дезінформації, як це вже можна спостерігати сьогодні в російській агресивній війні та конфлікті між Ізраїлем і ХАМАСом.

[Діяльність] Уряд Німеччини міг би стати відправною точкою для змін у повсякденному житті, проголосивши разом з урядами і парламентами земель десятиріччя політики безпеки: десятирічний суспільний договір, який підготує Німеччину до можливих майбутніх конфліктів. Це дозволило б переосмислити стратегічні рамки дій Німеччини. Водночас часовий горизонт, в якому ключові гравці, тобто міністерства, парламенти, Рахункова палата та інші експерти, аналізують та оцінюють завдання та витрати держави, буде розширено за межі законодавчого періоду. Для того, щоб з’явилася нова політика, необхідно також виділити додаткові кошти на це десятиліття.

Зміни в повсякденному житті можна було б поширити на всю країну, наприклад, під гаслом: «Регулювання – вниз, інвестиції – вгору». Наприклад, десятирічний мораторій на нормативні акти, які не є абсолютно необхідними, і надання переваги інвестиціям у загальну оборону. Окрім збройних сил і промисловості, це також включає цивільну оборону і все, що робить відповідні системи більш стійкими. Це вимагає інвестицій в усіх сферах.

Збройні сили

Вже зрозуміло, що відбудова Бундесверу нинішніми темпами не встигне за НАТО, навіть якщо росія повільно відновлюватиметься. Після шоку, спричиненого першим вторгненням росії в Україну в 2014 році, і нових планів 2016 року, Бундесвер хотів досягти своїх цілей в НАТО протягом приблизно 15 років – на початку 2030-х років. Половина цього періоду вже минула без жодного суттєвого покращення. Перша з трьох дивізій, призначених для розгортання нових сил стримування, не буде готова до розгортання в 2025 році, як планувалося. Аналогічна доля чекає і на дивізію, розгортання якої заплановане на 2027 рік.

Нове планування: німецький уряд повинен адаптувати систему закупівель і структуру збройних сил до мети своєчасного виконання своїх зобов’язань – незалежно від того, чи йдеться про боєздатність, чи про обороноздатність. Важливо чітко визначити, що є здійсненним протягом наступних кількох років. Пріоритет слід надавати інвестиціям, які безпосередньо підвищують боєздатність, таким як закупівля боєприпасів, запасних частин і матеріально-технічного забезпечення, а також засобам швидкого розгортання, таким як малі безпілотники.

Спираючись на досвід, отриманий під час підготовки української армії, військова підготовка має бути адаптована до реалій сучасного поля бою. Навчання також має включати в себе, здавалося б, тривіальні дії, які зараз надмірно зарегульовані або навіть заборонені, такі як польоти тактичних дронів над особовим складом, що тренується, або риття окопів. Мораторій на регулювання, яке не є безпосередньо необхідним для захисту життя і здоров’я, може забезпечити більшу свободу в питаннях закупівель і підготовки, але лише за умови, що ці можливості будуть реально використовуватися в повсякденному житті.

Найбільшим довгостроковим викликом для Бундесверу є наявність достатньої кількості особового складу, в тому числі резерву. Наразі Бундесвер має занадто мало нових кадрів. У той же час є багато солдатів, які страждають від змісту своєї роботи або відсутності можливостей для розвитку. Кадрова стратегія повинна зосередитися на створенні відчуття мети і дати можливість з честю звільнити покоління старших офіцерів раніше. Ця стратегія має бути пов’язана зі зміцненням життєстійкості всього населення. Слід розглянути можливість скорочення терміну підготовки резерву. Досвід підготовки української армії Збройними силами Німеччини також дає підстави для цього.

Закупівлі та оборонна промисловість

Традиційно в Німеччині не існує концепції оборонної політики, яка б визначала співпрацю між федеральним урядом і промисловістю. Тим не менш, федеральний уряд повинен швидко створити політичні передумови для надійного забезпечення безпеки постачання збройних сил.

Кількість переважає над якістю: Коли йдеться про обладнання, Бундесверу слід зосередитись на перевірених і випробуваних системах, які можна швидко виробляти у великих кількостях. Технологічна якість існуючих систем озброєнь, як правило, має бути достатньою для того, щоб протистояти росії. Проте вони можуть – і повинні – поступово вдосконалюватись. Водночас це створює альтернативний інноваційний шлях до ризикованих великомасштабних проєктів і виграє час для їх продовження. Проте, зважаючи на специфічні ризики, система ОБТ MGCS і бойова повітряна система FCAS з’являться надто пізно, якщо їх не вдасться розробити протягом наступних 12-15 років.

Розширення виробничих потужностей: Налагодження нових виробничих ліній для танків або ракет займе щонайменше два роки. Зараз Німеччина повинна замовити всі матеріальні засоби, необхідні для повного оснащення своїх збройних сил, в тому числі резерви і витратні матеріали, такі як боєприпаси або запчастини. Це створює інвестиційну безпеку для компаній і дозволяє отримати кращі ціни для Бундесверу. Промисловість і, перш за все, її численні постачальники потребують таких сигналів сьогодні, якщо вони хочуть виробляти значно більше через два роки. Крім того, уряд і парламент повинні полегшити компаніям доступ до кредитів і значно прискорити процес отримання дозволів на будівництво нових заводів. Відновлення старих матеріальних засобів, які ще можна використовувати, є ще одним способом збільшити кількість. Німеччина та її союзники також повинні створити стратегічний запас сировини – на національному чи європейському рівні.

Співпраця: Німеччина могла б запропонувати іншим країнам НАТО можливість здійснювати авансові платежі у виробництві бронетехніки, наприклад, для того, щоб збільшити економію від масштабу і підвищити оперативну сумісність. Потім країни НАТО могли б орендувати або купувати ці системи у спільному пулі.

Стійкість
Коли йдеться про стійкість суспільства, зокрема, ознаки вказують на її спад. Хоча федеральний і земельні уряди планують нову директиву про цивільну оборону, вони не заклали в бюджет жодних коштів на це. Навіть скорочуються витрати на боротьбу зі стихійними лихами.

Ініціатива з підвищення стійкості: На мікрорівні стійкість підтримується громадянами, місцевою владою, державними установами, асоціаціями та бізнесом. Важливо інтенсивно залучати населення до формування Десятиліття безпекової політики, оскільки співпричетність посилює розширення прав і можливостей людей та їхню мотивацію до підвищення стійкості. Йдеться також про такі питання, як міське планування, енергопостачання, транспортні маршрути та багато іншого, що так чи інакше безпосередньо впливає на населення. Людей можна залучати через конкурси, підвищення кваліфікації, навчальні табори та багато інших інтерактивних форматів.

Більше ресурсів на цивільну оборону: Федеральний і земельні уряди повинні помітно збільшити свої інвестиції в цивільну оборону, тобто в захист від катастроф і цивільний захист, безпеку постачання і захист критично важливої інфраструктури. Для фінансування цього можна було б затвердити національний цільовий показник витрат на посилення цивільної оборони. При укладанні державних контрактів слід надавати пріоритет оснащенню цивільної оборони та критичної інфраструктури. Це стосується, наприклад, будівництва доріг і мостів та енергопостачання. Невід’ємною частиною загальної оборони є переосмислення відносин між державою, економікою та суспільством, оскільки багато об’єктів інфраструктури перебувають у приватних руках.

Курси для підвищення стійкості: Замість обов’язкової військової служби мають бути запроваджені обов’язкові курси для всіх людей віком від 18 до 65 років, які проживають у Німеччині, у сферах, що мають відношення до загальної оборони. Це створило б стимул для визначення сфер у приватному секторі і суспільстві, які є важливими для загальної оборони. Це також дасть зрозуміти, яка діяльність необхідна для підтримання здатності країни до функціонування. У цій сфері кожна людина може визначити роль, яку вона може виконати в разі кризи.

Доктор Крістіан Мьоллінг та Торбен Шютц

Deutsche Gesellschaft für Auswärtige Politik

Поделиться:

Схожі записи

Почніть набирати текст зверху та натисніть "Enter" для пошуку. Натисніть ESC для відміни.

Повернутись вверх