Наталія Кривда – професорка Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка, спеціалізується на темі історії культури.
Як говорить сама пані Наталя «я колега двох спеціальностей і історії, і культури».
Як люди науки розуміють для себе єдність і чи є теорії єдності – про це ми поговорили із пані Наталією.
– З чого почати? Як взагалі можна описати українців?
Є кілька потужних теорій стосовно національної ідентичності. Мені відгукується позиція лондонського професора Ентоні Сміта. Він пропонує «західну» та «не західну» модель. Або ж зараз розповсюджено казати: етнічний тип формування ідентичності та ціннісний.
Що може лежати в основі цієї єдності? 1) Спільне походження: ми відчуваємо єдність, тому що ми українці, в нас спільні предки, одна територія, мова, традиції, кухня, культура повсякдення. Тобто через генеалогію ми вибудовуємо свою спільність. 2) Ціннісний: не має значення колір шкіри або колір очей, мають значення цінності, які ти вибираєш. Це означає, що до спільноти, в тому числі до нації, ти приєднуєшся, тому що ти відчуваєш цей спільний бекграунд і ти бачиш своє майбутнє з цією нацією.
Дуже люблю ставити це питання аудиторії: а де ж ця українська спільність? Де ця ідентичність? Мої дорослі молоді студенти, а також вчені відповідають одноголосно: «українська ідентичність формується на перетині цих двох підходів. Нам важливе походження, історія, традиція, мова, але й паралельно культурні цінності».
– Цим багато чого можна пояснити, зокрема чому під час повномасштабної війни на захист України стали іноземці. А ще на перетині цих підходів можна сформувати й національну ідею. А ось що для вас українська єдність і згуртованість?
Що таке згуртованість? Для мене тут є 2 шари: ось цей теоретичний, про який я вам щойно фактично розказала.
А є ще персональний рівень. Для мене це завжди спільна дія. Ти відчуваєш спільність, якщо ви робите одну спільну справу: рятуєте тварин, захищаєте країну, зберігаєте Софійський собор. Тобто приналежність до спільноти з чітко визначеними цінностями, цілями і задачами та відчуттям діяння.
– Є різні категорії людей, військові, цивільні і є науковці. Часом я спілкуюся з людьми з західних університетів… Вони дуже за Україну, розуміють в чому зараз важливість працювати, робити, але ось як Ви мені спочатку пояснювали по-науковому про національну ідентичність, вони все так само намагаються науково пояснити, до всього ставляться критично. Чи є різниця в їхньому розумінні єдності?
Професіоналізм став рисою характеру, в хорошому сенсі. Варто ще додати, що зараз ми в дуже кризовій ситуації, тому наші точки зору жорстоко поляризуються. Наприклад, якби не було війни з 2014 року та широкомасштабного вторгнення з 2022, то я б вважала, що кенселінг російської культури — це акультурна дія. В нормальній ситуації ніяку культуру кенселити не можна. Під час війни всі ці думки не мають права на існування. Аналогічно з мовою. В особистому житті, між собою люди мають право спілкуватися рідною мовою — кримськотатарською, івритом, польською тощо. Але в публічному просторі, в освіті, в суді, в державних інституціях, в обслуговуванні, в науці та мистецтві — має бути лише українська. І в цих сферах я фанат заборони спілкуватися російською мовою.
– Що треба зробити державі в культурологічному плані, щоб не втрачати єдність?
У 3 фразах моя теорія виглядає так: чому ми виграли битву за Київ? Через надзусилля Збройних Сил України, місцевих, медиків, сільської/міської ради, загалом людей.
А ось чому ці люди організувалися? Бо в нашій культурі закладена здатність до мережевості. Що це?
Ніл Фергюсон ввів в політологію таку метафору «вежі та площі». От ми культура площі, культура горизонтальних зв’язків: коли в тебе немає вертикалі влади.
Горизонтальні зв’язки та персональна відповідальність, не чекаючи наказу, врятувала Київ. Лейтенант сам прийняв рішення, бо у нього не було зв’язку з командирами, повернути танк та стріляти. Директор школи сам прийняв рішення вивезти та сховати дітей. Голова сільради сам прийняв рішення почати копати окопи. Це дуже потужна історія! А росіяни навпаки – лише чекають наказів зверху. Наштовхнула мене на цю думку стаття в часописі The Atlantic, де зустріла термін «місійна війна». Українці розуміють цю війну як свою місію. Ми захищаємо своє життя, своє існування. І це ключова причина. Всі найуспішніші проєкти в Україні мережеві, вони горизонтальні.
Братський рух, козацтво, дисидентство – це приклад того як різні люди, різного віку об’єднані спільною ідеєю, докладають чималі зусилля й тому є результат. Мережі зшивають країну.
Єдність і є частиною нашої ідентичності.
«Незламні, бо єдині» — комунікаційна кампанія, яка показує силу духу та незламність українців. Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки разом з Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) нагадують як важливо зберігати єдність, коли Росія щодня своєю дезінформацією намагається посварити та роз’єднати українців. Текст створений в рамках цього проєкту.
Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки
