При слові “щоденник” багато хто уявляє мемуари відомих людей або альбом з цуценям чи котиком на обкладинці. Насправді ж щоденник може стати частиною психологічної терапії, вважає Джулія Семюел, психотерапевтка й авторка книги “Переживаючи горе”.
Вона рекомендує виміщати на папір емоції, почуття, фантазії, сновидіння, подробиці подій, які викликають у вас чуттєвий відгук.
“Корисно для імунної системи”
“Доведено, що ведення щоденника допомагає долати життєві кризи, психологічні травми, оскільки підштовхує до переосмислення власного досвіду, вивільнення емоцій”, – розповіла психотерапевтка в інтерв’ю ВВС.
Вона додала, що ведення щоденника таке ж ефективне, як і розмовна терапія: воно допомагає регулювати емоції, тривоги й стрес і навіть покращує нашу імунну систему.
У міру того, як ми пишемо про те, що непокоїть, наші реакції на це стають дедалі меншими й спокійнішими.
Спосіб ведення щоденника можна обрати самостійно або обговорити з психотерапевтом.
Буває простий “фрірайтинг”, коли ви максимально розслаблюєтесь і записуєте все, що спадає на думку. Відчуття такі ж, як під час медитації. Цей метод ефективний сам по собі — наприклад, щоб очистити свідомість.
Якщо ж ви працюєте з психотерапевтом, то він може побачити в потоці образів проблему, яка вас турбує.
Іноді щоденник, який людина веде для себе, набуває інших форм і жанрів.
Так було з колишнім лікарем, а нині відомим британським коміком і сценаристом Адамом Кеєм.
Він почав вести щоденник, щоб впоратись з тиском бурхливого робочого життя. Кей максимально відверто описував будні у рядовій британській лікарні: іноді – смішні, іноді – пронизливо сумні.
Записи, які він вперше прочитав на Единбурзькому фестивалі Fringe у 2016 році, вилились у книгу під назвою “Буде боляче” та однойменний телесеріал, який отримав популярність й був відзначений нагородами.
Однак Адам каже, що написання для ширшої аудиторії змінює спосіб викладу думок.
“Зараз мої щоденники написані значно краще, але психологічно вони менш корисні для мене, адже я знаю, що зрештою відправлю їх електронною поштою до видавництва”.
Його записи приєдналися до низки щоденників, які захоплювали уяви людей, від робіт Семюеля Піпса 1600-х років до мемуарів Анни Франк, музиканта Алана Кларка, політика Тоні Бенна, актора Алана Рікмана та дослідника Арктики Роберта Скотта.
Тревіс Елборо, автор книги “Наша історія ХХ століття: у щоденниках, журналах та листах”, розповів BBC News, що написання щоденників може принести користь суспільству й окремим людям як зараз, так і в майбутньому.
За його словами, щоденники не лише “дають вихід творчості” для письменників, а й можуть показати приватний погляд на пережиті події.
Вони часто містять моменти, “які офіційні джерела не помічають чи просто не згадують”.
Історик Ексетерського університету Алан Віті вважає, що щоденники можуть бути “надзвичайно багатим історичним джерелом”, корисним для повсякденного життя.
Фахівці сходяться на думці, що особливу увагу привертають записи відомих людей. Адже таким чином можна не лише зазирнути у внутрішній світ автора (письменника, музиканта, політика), а й простежити перебіг часу.
Історики також попереджають, що щоденники не завжди є правдивими. Іноді автори можуть свідомо додавати або прибирати деякі речі.
Іноді приватні записи можуть набувати зовсім неочікуваної трансформації.
Патрік Валланс, який був головним науковим консультантом британського уряду під час пандемії Covid-19, каже, що його щоденник був миттєвою реакцією на тодішні кризові події. Це допомагало йому розслабитись й зосередитись на наступному дні.
Після пандемії він поклав свій щоденник у шухляду і “ніколи не заглядав” у нього знову.
Однак його записи отримали нове життя. Їх оприлюднили й використали у розслідуванні про те, як британський уряд діяв в умовах пандемії.
Про те, чи знайшов він цю трансформацію терапевтичної, чи ні, Валланс може розповісти лише у своєму щоденнику.
