Кісінджер породив Караганова, Караганов породив Путіна, Путін породив Хаос, Хаос поховає Росію.
Наслідуючи логіку «реалполітик» Г.Кісінджера, для нас важлива саме ця парадигма.
Хоча «реалполітик» Кісінджера та «сфери впливу» Караганова – це як логіка драми та комеді в історії.
Кісінджер мав на увазі підхід до вирішення певного конкретного конфлікту між країнами. А Караганов вирішив перенести це на сферу глобальної політики, розглядаючи відносини систем держав.
Сутью «реалполітик» є, цілком виправдане будь-якою стратегією, тимчасова зневага до принципів (цінностей) задля досягнення компромісу – з метою дотримання тих же принципів. Метою «реалполітик» Кісінджера є захист глобальних цінностей-принципів.
Реалполітик Караганова – політика «сфер впливу» – навпаки, це нехтування цінностями заради самої зневаги до них. Метою в нього є право на заміну цінностей. У цьому її порочність та «ахіллесова п’ята». Яка і веде до зазначеної спочатку парадигми.
Кісінджер і сам жив усередині своєї персоніфікованої «реалполітики», він приймав увагу Караганова до себе, який зробив його спочатку почесним професором своєї Вищої школи економіки, а потім почесним академіком РАН. І, захопившись цим процесом, спочатку став базовим «розумітелем» Путіна на Заході. Але потім переглянув свою підтримку караганівсько-путінської війни та окупації України, засудивши її без поглиблення на пояснення своєї початкової позиції.
Але було так, що він сприйняв аргументи Путіна через Караганова, що народи Сходу України та Криму чекають на прихід Росії і хочуть бути з нею. Що могло бути цілком позитивною метою «реалполітик».
Але коли виявилося, що жодної позитивної мети для «реалполітик» немає, а Росія банально грабує загарблені території, а населення протистоїть цтому зі зброєю, Кісінджер дуже швидко декларував підтримку України, а звільнення окупованих її територій стало для нього позитивною метою «реалполітик» України та США.
Тобто, жодної «зради» та «просвітлення» Кісінджера щодо України не було, була лише його реалполітик і трансформація позитивної мети цієї війни у його великій голові у відповідністі до подій та інформації – від абстрактного «права народів» – до реального «права народу України» , відповідно світовим цінностям та міжнародному праву.
Коли Караганов казав про «застарілість» міжнародного права в контексті оцінок російськой війни, Кісінджер мав власні оцінки і позицію що до неї як раз на його базі.
Він жив своєю «реалполітик» – нею та в ній. І не міг бути іншим. До кінця своїх днів.
Великий Генрі!
Сергій Власов
