Що робити з відтоком мізків в Україні

Повномасштабне вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року спричинило міграцію в масштабах, небачених з часів Другої світової війни, внаслідок чого 15% населення досі проживає за межами країни. Коли Україна врешті-решт отримає шанс розпочати відбудову, їй знадобиться комплексна стратегія відновлення втраченого людського капіталу.

МІЛАН. У1916 році, на тлі жахів Першої світової війни, американський економіст Джон Бейтс Кларк зробив спостереження, яке залишається дуже актуальним. «Є наслідки війни, які є більш трагічними, ніж економічний тягар, який вона покладе на майбутні покоління, — зазначив Кларк, — і є такі, які є більш огидними з моральної точки зору; Але немає жодної, яка триватиме довше або завдасть більшої загальної шкоди».

Сьогодні перенесемося в Україну. Навіть якщо загарбницька війна Росії скоро закінчиться, економічний тягар, який вона створила, залишиться незмінним.

За оцінками Київської школи економіки, збитки, завдані лише інфраструктурі України, станом на вересень 2023 року перевищують $150 млрд (за вартістю заміщення), або приблизно 85% річного ВВП. Повна вартість реконструкції, звичайно, буде набагато вищою. У березні 2023 року у спільній оцінці уряду України, Групи Світового банку, Європейської комісії та Організації Об’єднаних Націй було підраховано, що відновлення після перших 12 місяців війни коштуватиме 411 мільярдів доларів протягом наступного десятиліття. Оскільки війна все ще триває, президент України Володимир Зеленський заявив, що ця цифра може перевищити 1 трильйон доларів.

Однак у цих дискусіях втрачається ще одна ціна, яка може відкинути Україну на багато років назад: відтік мізків. Повномасштабне вторгнення Росії в лютому 2022 року підживило міграцію в масштабах, небачених з часів Другої світової війни. Понад третина населення України (за оцінками, 44 мільйони у 2021 році) була переміщена, і станом на 14 листопада у світі зареєстровано 6,3 мільйона українських біженців. Хоча ця кількість дещо зменшилася порівняно з піком у 7,5 мільйона у вересні минулого року, вона залишається значною: близько 15% довоєнного населення України зараз проживає за межами країни.

Що це означає для людського капіталу України? Існують історичні докази позитивного самовідбору переміщених осіб під час воєн (тобто ті, хто виїжджає, вирішили це зробити і є більш освіченими, ніж ті, хто залишився), і український випадок, схоже, не є винятком. Близько 90% українських біженців – жінки та діти, що відображає той факт, що, за невеликим винятком, воєнний стан забороняє чоловікам віком від 18 до 60 років залишати країну.

Крім того, опитування показують, що частка біженців з вищою освітою (навчання в університеті або професійно-технічна освіта) значно вища, ніж серед усього населення України. Коли ракети та снаряди посипалися на українські міста, багато освічених людей – більшість із них жінки – зібрали речі та поїхали. Чи повернуться вони після конфлікту, ще невідомо. Повернення людського капіталу може бути набагато складнішим, ніж відновлення доріг чи мостів.

Попри надзвичайні зусилля української системи освіти адаптуватися до умов воєнного часу (зазвичай вдаючись до онлайн-навчання), поєднання пандемії COVID-19 та вторгнення створило величезні прогалини в освітніх досягненнях. Водночас масштабне переміщення людей знищило мільйони робочих місць. Хоча деякі з цих робочих місць повернуться після війни, багато з них будуть замінені роботами, які, ймовірно, вимагатимуть вищого рівня або інших навичок. Наприклад, з лютого 2022 року зріс попит на м’які та аналітичні навички, що свідчить про те, що будь-які зусилля з відновлення повинні включати великі програми корекції та перепідготовки.

Поряд з інвестиціями в освіту, Україні також потрібно буде ефективніше використовувати людський капітал, який залишився. Одна з ідей полягає в тому, щоб підвищити рівень участі жінок у робочій силі, який до війни був низьким. Цього можна досягти, запровадивши сприятливу для працевлаштування політику примирення сімей, покращивши інфраструктуру для віддаленої роботи або створивши фінансовану державою інфраструктуру догляду за дітьми. Так само інтеграція молоді на ринок праці після війни буде складною та важкою, але абсолютно необхідною.

Протидія наслідкам відтоку мізків війни вимагає двосторонньої стратегії. По-перше, Україні потрібно буде заохотити якомога більше людей повернутися після війни. Хоча такі рішення часто залежать від особистих (неекономічних) факторів, ми знаємо, що фіскальні стимули можуть допомогти збільшити загальну кількість. Адже багато інших європейських країн вже мають пільгові податкові схеми для залучення висококваліфікованих осіб.

Наприклад, італійська програма Controesodo («проти виїзду») надає щедре звільнення від податку на прибуток експатріантам, які повертаються, і останні дані свідчать про те, що особи, які мають на це право, мали на 27% більше шансів повернутися до Італії після того, як ця політика була введена в дію в 2010 році. Коли ця політика націлена на молодих, висококваліфікованих людей, вигоди (з точки зору фіскальних надходжень і позитивних зовнішніх ефектів) можуть значно перевищити витрати. У майбутньому післявоєнному сценарії Україна повинна слідом за іншими європейськими країнами створити податкову схему, щоб заманити людей назад – хоча і з поступовим поступовим введенням і чіткими кваліфікаційними умовами для запобігання зловживанням.

Але для усунення відтоку потрібен час, і багато біженців можуть ніколи не повернутися. Таким чином, другим елементом стратегії є сприяння взаємозв’язку між українськими експатріантами та вітчизняною економікою. Підключення до Інтернету та географічна близькість до країн призначення можуть значно зменшити масштаби відтоку мізків, пов’язаного з еміграцією.

Показовим є досвід біженців до Німеччини з колишньої Югославії. Дослідження показують, що найбільше зростання післявоєнного експорту з колишніх югославських республік було зафіксовано в секторах з найвищою часткою репатрійованих біженців, що, можливо, відображає переваги знань для підвищення продуктивності, які вони привезли з собою. У сучасному світі така передача знань може відбуватися онлайн.

Як ми дізналися під час пандемії, віддалена робота також може бути потужним інструментом для повернення або збереження частини втраченого людського капіталу України. Так само корекційна освіта, щоб подолати прогалини в освіті, спричинені війною, може спиратися на внески біженців, значна частка яких є колишніми вчителями. Уроки, інновації та «інтелектуальна робота» все ще можуть повернутися в Україну, навіть якщо люди цього не зроблять.

Автори: Джакомо Анастасія – науковий співробітник Фонду Родольфо Дебенедетті;

Тіто Боері, професор і директор кафедри економіки Університету Бокконі, є запрошеним професором Лондонської школи економіки.

Джерело: Project Syndicate, США

МК

Поделиться:

Схожі записи

Почніть набирати текст зверху та натисніть "Enter" для пошуку. Натисніть ESC для відміни.

Повернутись вверх