Півстоліття тому арабські країни напали на Ізраїль, а США заступилися за молоду єврейську державу і допомогли їй вижити у війні Судного дня. У відповідь араби запровадили проти Заходу нафтове ембарго, яке назавжди змінило світову економіку, енергетичну політику і розклад сил на Близькому Сході.
Через рівно 50 років історія повторюється: Ізраїль зазнав нападу, США прийшли на допомогу, арабські країни обурилися. Чи дійде цього разу до ембарго?
Якщо нафтогазові шейхи Близького Сходу і Північної Африки знову домовляться скоротити видобуток і обмежити постачання в “недружні країни”, світовій економіці загрожує глибока криза. Вона і без того виснажена постковідною інфляцією, торговельною війною Заходу з Китаєм, наслідками російської збройної агресії проти України та газової — проти Європи.
Чи готові арабські країни ОПЕК і Росія, яка приєдналася до них, знову застосувати нафтову зброю проти Заходу? І якщо так, чи готовий Захід до такого розвитку подій?
Що кажуть про можливе ембарго
“Між тією близькосхідною кризою і нинішньою є паралелі, але є і ключові відмінності: світова енергетика дуже змінилася з 1970-х, і продовжує змінюватися на очах”, – заявив директор Міжнародного енергетичного агентства (IEA) Фатіх Бірол.
“Світ значно краще підготовлений, ніж 50 років тому. Ми точно знаємо, що робити й куди бігти”, — сказав керівник IEA, який створили промислово розвинені країни Заходу саме після того арабського ембарго.
Супротивники Ізраїлю та прихильники палестинців поки що не говорять про ембарго. Одного з міністрів Саудівської Аравії запитали на конференції 7 листопада, чи готова головна нафтовидобувна арабська країна застосувати “нафтову зброю” для припинення війни. У відповідь Халід аль-Фаліх розсміявся і сказав:
“На сьогодні ми такий варіант не розглядаємо. Саудівська Аравія намагається домогтися миру через мирні переговори”.
Не згадували про ембарго і на першому за 35 днів війни саміті арабських та інших ісламських країн в Ер-Ріяді минулої суботи, 11 листопада. Там багато говорили про тиск на США й Ізраїль, але жодним словом не обмовилися про енергетичні санкції.
Навіть пропозиція обмежити постачання хоча б Ізраїлю, що надійшла від смертельного ворога США й Ізраїлю, верховного лідера Ірану аятоли Алі Хаменеї, не знайшла підтримки.
Ізраїль імпортує дуже мало у світовому масштабі – близько 300 тисяч барелів нафти на добу, в тому числі з Казахстану й Азербайджану. Посадовці ОПЕК на заклик аятоли відповіли, що політизувати постачання організація не планує.
Що думає влада країн ОПЕК+, ми дізнаємося лише на наступній зустрічі картелю 26 листопада.
Як ембарго застосовували у минулому
Арабські країни й Іран обговорювали застосування “нафтової зброї” проти Заходу з 1950-х років при кожному загостренні військової та гуманітарної кризи на спірних палестинських землях.
Двічі вони запроваджували ембарго. Безрезультатно в дні Шестиденної війни 1967 року і вкрай ефективно — під час війни Судного дня 1973 року.
З тих подій зробили висновки і Захід, і арабські країни. Тому зараз ніхто не говорить про ембарго, і ніхто не чекає на нього.
Щоправда, 50 років тому Ізраїль так само був упевнений, що на нього ніхто не збирається нападати. І так само США вважали, що арабське нафтове ембарго малоймовірне.
Але його запровадили.
Через 10 днів після нападу на Ізраїль арабські країни відмовилися постачати нафту до США, Нідерландів та інших західних країн. Мало того, шейхи Перської затоки та шах Ірану домовилися підвищити офіційну ціну на свою нафту на 70%.
Ембарго разом з рішенням арабських країн щомісяця скорочувати видобуток призвело до того, що ціни на нафту злетіли вп’ятеро. У ті роки нафта була основним енергоносієм у світі, і стрибок цін спричинив кризу у світовій економіці.
Післявоєнному економічному диву в Європі, Японії та США настав кінець.
Американська економіка з 1973 по 1975 рік скоротилася на 6%, а безробіття подвоїлося до 9%. У Японії ВВП впав уперше з часів Другої світової. Але найбільше постраждали країни, що розвиваються, які не мали свого власного нафтовидобутку, зокрема, Китай та Індія.
Розвинені західні країни повернулися до зростання лише 1976 року, але висока інфляція переслідувала їх ще багато років. ЇЇ причини полягали не лише в арабському ембарго — гальмування повоєнного зростання та підвищення цін почалися за кілька років до цього. Однак ембарго зіграло роль каталізатора, і проблеми, що накопичилися, вилилися в кризу глобального масштабу.
Ембарго виявилося швидкоплинним. Його зняли рівно за п’ять місяців, 18 березня 1974 року. З двох причин.
По-перше, арабським країнам не хотілося, щоб криза знищила попит на їхню нафту.
США та Європа поступово почали пристосовуватися до нової реальності й навчилися б жити в умовах перманентного дефіциту близькосхідної нафти. А нафтовидобувні країни ОПЕК тільки нещодавно стали головною силою на нафтовому ринку після доби панування західних нафтових компаній. Їм подобалося жити в новому світі високих цін, і банкрутування покупців не входило до їхніх планів.
І по-друге, головної мети ембарго так і не досягло. США й союзники не відмовилися від підтримки Ізраїлю.
Ба більше – американці рішуче не збиралися виступати посередником й гарантом перемир’я Ізраїлю з Єгиптом та Сирією під дулом арабського нафтового ембарго. Щойно його зняли, у регіоні поступово встановили хитке перемир’я. Відтоді арабські країни на Ізраїль більше не нападали.
Чому зараз ембарго менш імовірне, ніж тоді
Однак і тепер є низка суттєвих відмінностей, що серйозно зменшують ймовірність нафтової війни між Близьким Сходом і Заходом.
Ось вони.
Світ загалом менше залежить від нафти
Якщо точніше, у 1973 році світова економіка потребувала у 3,5 раза більше нафти, ніж зараз, для створення аналогічного обсягу матеріальних благ, підрахував МВФ.
За даними IEA, з нафти й нафтопродуктів у 1973 році виробляли половину електроенергії у світі. Зараз лише третину.
До ембарго всі покладалися лише на нафту. Після цього — на вугілля, газ, атомну енергетику.
Захід почав сам видобувати нафту і знайшов альтернативи ОПЕК
Ембарго показало слабкість залежності від імпорту енергоресурсів, особливо з одного нестабільного регіону. Європа швидко наростила власний видобуток у Північному морі, США простягли нафтопровід з Аляски. Західні компанії почали активно інвестувати в нафтові провінції за межами Близького Сходу.
Особливо шокувало ембарго американців, які виросли на фільмах про нескінченні нафтові багатства Америки.
“У 1973 році США виявилися найбільшим імпортером нафти. А зараз США — найбільший у світі виробник нафти і великий експортер”, описує перетворення Деніел Єргін, головний історик нафтової галузі й автор бестселера “Видобуток: Всесвітня історія боротьби за нафту, гроші і владу”.
Тоді був бум, зараз — стагнація
З 1967 по 1973 роки економіки Японії та Європи переживали небачений післявоєнний економічний бум. Попит на енергію в США теж зростав рекордними темпами.
Нафтова промисловість втратила колишній запас потужності — всі родовища качали на 100%, пропозиція зростала лише завдяки Близькому Сходу, що давало ОПЕК важіль тиску на Захід.
Зараз світова економіка розвивається мляво. Торішнє зростання розвинених країн на 2,6% уповільниться в цьому і наступному роках до 1,5%, прогнозує МВФ.
Тоді в США була політична криза, зараз – ні
Так, Конгрес постійно сперечається про допомогу Ізраїлю й Україні, про фінансування поточних витрат та стелю боргу. Так, наступного року будуть вибори, на яких непередбачуваний Дональд Трамп знову може стати президентом.
Але це не йде в жодне порівняння з тим, що переживала Америка в 1973-74 роках.
Верховну владу в США паралізував “Вотергейт”. Річард Ніксон опинився в епіцентрі скандалу, який у підсумку коштував йому президентства. З арабами, ізраїльтянами та Кремлем практично автономно розбирався Генрі Кіссінджер.
“Урок, який ми винесли з цього, гадаю, такий: коли у Вашингтоні безлад, світ стає значно небезпечнішим”, — сказав Деніел Єргін.
Усі разом, а не кожний сам за себе
Ще один урок, який Захід вивчив під час тієї кризи: вижити можна лише разом.
Арабські країни запровадили ембарго не проти всіх. Велика Британія, наприклад, потрапила до категорії “дружніх країн”. Але, попри внутрішньополітичну кризу, навіть британці зрештою погодилися зменшити імпорт.
В умовах скорочення експорту ОПЕК західні країни домовилися, що їхні нафтові компанії перерозподілять постачання між розвиненими країнами так, щоб ніхто з союзників не опинився у гіршому положенні з волі арабських шейхів.
Народжену тоді технологію спільної боротьби з кризою через колективне страждання щойно успішно застосували в Європі. Торік усі країни ЄС разом скоротили споживання газу на 15%, навіть ті, кому сам Кремль не відключав газ.
У підсумку ЄС ось уже третю зиму виграє у газовій війні з Росією, яку Володимир Путін розв’язав за півтора року до широкомасштабного вторгнення в Україну.
Відсутність інформації = паніка
Ключову роль у координації антикризових заходів між країнами Заходу відіграє ще один продукт кризи півстолітньої давнини – Міжнародне енергетичне агентство (IEA).
1973 року Захід не був готовий до несподіваного розвитку подій. Не було резервів, не було готових сценаріїв у разі різкого падіння пропозиції нафти. Не було навіть єдиної оцінки попиту та пропозиції, на основі якої можна було б координувати енергетичну політику союзників.
IEA мало заповнити цю прогалину. Так, агентство постійно помиляється з прогнозами, але поганий прогноз кращий за його відсутність, як довела остання енергетична криза в Європі.
Зараз чиновники, бізнес і фінансисти значно краще уявляють, якими будуть ціни й баланс попиту та пропозиції у найближчому майбутньому, ніж це було у 1973 році.
“Тоді просто не було таких каналів інформації. Ніхто не знав, якою має бути ціна. У підсумку всі в паніці скуповували все, що могли, за будь-які гроші, — згадує Денієл Єргін. — Ембарго торкнулося лише 9% світового споживання, або 14% усієї нафти на ринку. Але наслідки виявились зовсім іншого масштабу”.
Зараз усі канали зв’язку налагоджені й діють, а дані про запаси й виробництво надходять в режимі реального часу. Але ця реальність має і зворотний бік.
На відміну від 1973 року, арабським країнам тепер достатньо кулуарно заїкнутися про ембарго, щоб ціни зросли. А якщо шейхи будуть обговорювати його відкрито і серйозно, у світову ціну нафти негайно буде закладено 100-відсоткову ймовірність обмеження видобутку й постачання.
“Нафтова зброя” все менше впливає на ціни
Збитки від підвищення цін на нафту зараз значно нижчі, оскільки з 1970-х ринки, центробанки й економіку загалом перебудували таким чином, щоб адаптуватися до нової реальності й збивати інфляційну гарячку — головний симптом хвороби сучасної економіки.
Якщо в 1973-74 роках підвищення цін призвело, наприклад, до страйків шахтарів і зміни уряду в Британії, то нині профспілки втратили колишню міць, і при високій інфляції працівникам важче добитися підвищення зарплати відповідно до зростання цін.
Тому стрибок цін на бензин або газ не викликає негайного сплеску витрат компаній і держави на оплату праці, і інфляція не розганяється з такою швидкістю, як у 1970-ті. До того ж центробанки в наш час при визначенні грошово-кредитної політики приділяють більше уваги цінам, а не зайнятості, як тоді.
Саудівська Аравія
Без головного експортера нафти з Близького Сходу будь-яке ембарго буде приречене на провал. 1973 року Саудівська Аравія неохоче, але підтримала обмеження. Тепер зовсім інша справа.
“Тоді саудівці мали тісні стосунки з Єгиптом і Сирією, які напали на Ізраїль. Нині ж вони не мають і натяку на солідарність з ХАМАС – сином “Братів-мусульман” під крилом Ірану”, – написав професор Техаського університету A&M Грегорі Гауз у статті для Foreign Affairs.
До того ж Саудівська Аравія вже скоротила видобуток спільно з Росією, щоб підтримати ціни.
“Вона нічого не виграє від подальшого скорочення видобутку, тому що воно не дасть їй жодних додаткових важелів тиску і налаштує проти неї споживачів не лише в США, а й у Китаї”, – пише Гауз і зазначає, що сварка з двома найбільшими економічними й військовими державами на планеті не входить до планів фактичного правителя Саудівської Аравії принца Мухаммеда бін Салмана.
“Він не зацікавлений у тому, щоб про Саудівську Аравію думали як про місце, де політика важливіша за прибуток, особливо з урахуванням того, що його головною метою є економічна трансформація країни”, – вважає професор Гауз.
Альтернативні джерела енергії
Арабське нафтове ембарго стало іскрою, з якої спалахнуло полум’я світової революції в енергетиці. Світ почав економити нафту й шукати їй альтернативи. Нова криза на Близькому Сході застала Захід на півдорозі від копалин до відновлюваних джерел енергії.
“У 1970-х багатьом країнам довелося стартувати з місця. Нафтовий шок дав потужний імпульс енергоощадженню й атомній енергетиці. Однак на це пішов час, а інші технології, як-от вітряна й сонячна, були в зародковому стані, — зазначає директор IEA Фатіх Бірол. — Сьогодні ж і сонячні батареї, і вітряки, і електромобілі — готова і доступна реальність. Ми маємо довгострокові рішення для боротьби з новими кризами”.
Олексій Калмиков
