Як і 70 років тому, західна допомога буде життєво важливою, але так само важливою буде і торгівля землею в обмін на мир.
Минулого тижня я провів кілька днів у Сеулі, пульсуючому місті з більш ніж 10-мільйонним населенням, що становить близько 20% від загальної кількості населення Південної Кореї. Цей візит нагадав мені про кінець Корейської війни – і все більше ознак того, що кінець війни в Україні може бути схожим.
Корейська війна є знаковою для моєї родини. Мій батько воював там на початку 1950-х років як молодий офіцер морської піхоти США. Він часто говорив мені, що те, що сталося в наступні роки, було нічим іншим, як дивом. Мій батько, який згодом став старшим полковником морської піхоти, не був схильний до гіперболізації чи ідеалізму. Він мав на увазі неймовірну реконструкцію Південної Кореї, яка перетворила її зі зруйнованої війною країни на 10-ту за величиною економіку світу.
Що можуть зробити західні демократії, щоб покращити результат для нашого сьогоднішнього партнера, України, так само, як ми зробили для південнокорейців 70 років тому?
Коли я їхав Сеулом, мене насамперед вразила неймовірна реконструкція. Місто може похвалитися милею за милею висотних офісних будівель, блискучих апартаментів і мармурових торгових центрів. Але все це не виникло за одну ніч на попелищі війни, яка закінчилася в 1953 році вкрай непростим перемир’ям. Весь Корейський півострів був значною мірою зруйнований цим конфліктом.
Звідси випливає перший урок Корейської війни для України: Тиснути на Захід для отримання серйозної допомоги у відновленні. Південна Корея перебувала у стані стагнації протягом першого повоєнного десятиліття. Рішучість її народу в поєднанні з поступовою економічною допомогою з боку Заходу дозволила їм почати покращувати умови до кінця 1950-х років. Тоді Південна Корея почала значно прискорюватися, як демографічно, так і економічно.
Сьогодні західні фірми бачать подібний економічний підйом у післявоєнному будівництві в Україні: Засоби масової комунікації, об’єкти електроенергетики, водоочисні споруди та нове житлове будівництво – все це буде в українському списку покупок. Додатковим позитивом для відбудови України є потенційна доступність сотень мільярдів доларів російських коштів, які перебувають під санкціями на Заході.
Другим критично важливим фактором для України буде отримання залізних гарантій безпеки. Це означає, простіше кажучи, членство в Організації Північноатлантичного договору. Це схоже на те, що було надано Південній Кореї як повноправному партнеру США в 1953 році.
Хоча в альянсі, що складається з 32 країн, існують законні побоювання щодо прийняття члена, який перебуває в активному конфлікті і має територію, контрольовану ворогом, реальність така, що будь-яка військова операція НАТО з метою відновлення повного суверенітету буде колективним рішенням. Таким чином, Україна може бути прийнята до альянсу навіть з 15% її території, окупованої Росією; більша частина країни отримає гарантії колективної безпеки, передбачені статтею V НАТО, якими користуються інші країни-члени Альянсу.
З точки зору переваг для Альянсу, Україна мала б найбільш випробувані, інноваційні та мотивовані збройні сили в Європі. Українці заслужили місце в команді, і, озираючись на свій час на посаді військового командувача НАТО, я був би радий вітати їх в Альянсі.
Третій і останній урок від Кореї для України є складнішим для сприйняття: Ймовірно, доведеться змиритися, принаймні на деякий час, з окупацією Москвою Криму і сухопутним мостом між цим півостровом і Росією. У певному сенсі, всі будуть ненавидіти такий результат. Звичайно, на Заході лунатимуть голоси: “Ми не можемо віддати ані п’яді території для російської агресії”. А українці скажуть: “Ми ніколи не віддамо жодної квадратної милі суверенної української території”.
Але пам’ятайте, що президенту Росії Володимиру Путіну такий результат також не сподобається – це означатиме, що він явно і повністю провалив свою мету завоювання всієї України і буде змушений задовольнитися пошкодженими в боях і сильно замінованими частинами південного сходу, що навряд чи є повноцінним призом.
Так само, як Південна Корея не могла вимагати повної територіальної перемоги над Північчю в 1950-х роках, Україна не може вимагати повного виведення російських військ зі своєї території. Весняно-літній наступ Києва призвів до глухого кута, і навіть з додаванням винищувачів F-16 наступного року (щось, що давно назріло), видається малоймовірним, що відбудеться реальна зміна правил гри. Як і Корейська війна, ця війна, ймовірно, перетвориться на заморожений конфлікт; чим швидше припиняться великі бойові дії, тим швидше українці почнуть відбудовуватися.
Отже, три уроки Кореї стосуються України: якнайшвидше знайти кошти на реконструкцію; створити реальні та міцні гарантії безпеки; і бути готовими до переговорів про припинення бойових дій за принципом “земля в обмін на мир”. Це реалістичний сценарій, який з часом поставить Україну на шлях до успіху, хоча, очевидно, що остаточні рішення мають приймати самі українці.
Якщо така угода буде досягнута, ось мій прогноз: Незважаючи на те, що Україна набагато менша за чисельністю населення і площею території, за кілька десятиліть вона пережене Росію за валовим внутрішнім продуктом, загальним аграрним виробництвом і, звичайно ж, за рівнем життя в демократичному суспільстві, в якому люди захочуть жити. Я не бачу нічого у викривленій політиці царя Путіна, що могло б змінити цей гнітючий для Москви результат. Будемо сподіватися, що диво реконструкції в корейському стилі не за горами і для України.
Автор: Джеймс Ставрідіс – оглядач Bloomberg Opinion, адмірал ВМС США у відставці, колишній верховний головнокомандувач НАТО, почесний декан Школи права і дипломатії Флетчера при Університеті Тафтса.
Джерело: Bloomberg, США
