Автор: Олексій Мірошниченко, президент Конфедерації роботодавців України.
Багато точиться дискусій і багато чути слів від чиновників щодо дуальної освіти і її можливості покращити підготовку фахівців для ринку праці.
Давайте спробуємо без емоцій розібратися, що таке «дуальна освіта» і яким чином цей термін з’явився в Україні.
Батьківщиною дуальної освіти вважаються країни північної Європи і, зокрема, Німеччина. Ідея і новизна полягала в тому, щоб ввести новий тип підготовки кваліфікованих працівників.
У чому була новизна – це в самому статусі здобувача освіти. Тому що це працівник підприємства, а не студент чи учень навчального закладу. Людина офіційно працевлаштовується на підприємство, працює певний час, і якщо вона і її роботодавець приходять до спільної думки щодо навчання, починається наступний крок – це домовленість з навчальним закладом, оформлення цього підприємства як елемента системи професійної освіти з відповідним включенням до переліку таких підприємств. Далі визначення наставника від підприємства з відповідною підготовкою його до цього процесу.
У результаті працівник близько 70% часу працює на підприємстві, а 30 % – навчається в навчальному закладі і отримує заробітну плату, а не стипендію. Після завершення навчання він залишається працювати на цьому ж підприємстві, і це є головним моментом.
Це загальний опис процесу організації дуальної освіти, як він задумувався, але, на жаль, не все так зараз на практиці, як показали останні міжнародні дослідження.
Тепер опис дуальної освіти в України. Її можна описати одним, ну максимум двома словами – коротка виробнича практика чи стажування на підприємстві. Статус здобувача дуальної освіти – студент. Не зарплата, а стипендія, з частковою 50% оплатою праці під час виробничої практики, і практично ніхто не працевлаштовується на підприємства, де була ця виробнича практика.
Відчуваєте різницю?
Я особисто не проти терміну дуальна освіта. Але ж давайте тоді говорити відверто, що це не те, що ми мали створити в Україні, а данина моді на введення нових термінів і відмова від колишніх радянських.
Тоді треба сказати чесно, що ми відмовляємося від термінів заочна і вечірня освіта (у Верховній Раді вже є такі ініціативи), і натомість вводимо поняття дуальна освіта.
І головне, не будемо вводити в оману бізнес і студентів, що дуальна освіта – це щось «вау!» і це дасть бізнесу кваліфікованих і мотивованих працівників.
У свій час МОН видало наказ №1551 від 12.12.2019 року, яким було затверджено Положення про дуальну форму здобуття професійної (професійно-технічної) освіти, а вже цього року і Положення про дуальну форму здобуття фахової передвищої та вищої освіти, затвердженого наказом№426 від 13.04.2023 року.
По своїй суті ці документи мало чим відрізняються, але треба віддати належне департаменту професійної освіти, що вони ініціювали цей документ на 4 роки раніше.
А тепер по суті цих документів і, головне, результатів їх впровадження. На мій погляд, реальне їх виконання, тут ключове слово реальне, а не просто звітування про участь навчального закладу в цьому процесі, є сумнівним.
Чому? Давайте подивимося очима одного із головних гравців цього трикутника – роботодавця. Його головне завдання – отримати на своє підприємство кваліфікованого працівника.
Чи зможе ця система хоч на 10% гарантувати це – звісно, ні. Тут, як кажуть, для танго потрібно двоє, і в нашому випадку –це роботодавець і студент. І саме роботодавець повинен заохотити студента залишитись на цьому підприємстві, і це, мабуть, головне.
Але тоді чим відрізняється виробнича практика від дуальної освіти? І в першому, і другому випадку роль навчального закладу полягає тільки в тому, щоб познайомити здобувача освіти з потенційним роботодавцем.
До речі, практика відслідковування працевлаштування своїх випускників практично відсутня в Україні, на відміну від іноземних навчальних закладів. І, як показують останні дослідження, у країнах ЄС результативність дуальної освіти теж викликає сумніви.
Друге. А скільки документів і часу піде в бізнесу на оформлення необхідних документів при такій формі навчання? Роботодавцю потрібно видати накази та визначити координатора цього процесу, наставника, перевіряти щоденник здобувача освіти і т. ін.
Я вже не кажу про трьохсторонній документ про дуальну освіту, який, по суті, повинен був би гарантувати працевлаштування цього здобувача освіти на підприємстві хоча б на 3 роки, але який цього не передбачає, а особливо, коли здобувач дуальної освіти ще й неповнолітній. Учнівський договір ми тільки плануємо передбачити в законодавстві…
Насамкінець, давайте ще раз згадаємо ідею дуальної освіти, в основі якої працівник підприємства. А тепер пригадаємо вечірню і заочну освіту, яку зараз хочуть ліквідувати. Там також в її основі працівник, а не студент.
Знову хочу наголосити і наперед відповісти критикам. Я за професійне навчання і його максимальний зв’язок із майбутнім робочим місцем, і як буде називатися цей процес – тут вже не важливо.
Якщо саме поняття «дуальна освіта» буде цьому сприяти – я тільки «за». Тут, як в тому анекдоті про таксі: «Вам шашечки чи їхати?» Я особисто за «їхати», а ви?
