Потенційний конфлікт національних інтересів через українських біженців необхідно передбачити та попередити.
Масове вторгнення Росії в Україну змусило мільйони її громадян покинути свої домівки в пошуках порятунку, в тому числі за кордоном. За останніми оцінками, Європа прийняла більшість біженців — 5,8 мільйона з 6,2 мільйона, зареєстрованих у світі.
У цьому контексті роль Німеччини важко переоцінити. Наразі країна надала прихисток майже 1,1 мільйона українців. Серед країн Європейського Союзу більше може похвалитися лише Польща — 1,6 млн.
Втечі українців до Німеччини від самого початку сприяли безвізовий в’їзд та тимчасове проживання, без процедур надання притулку. Як наслідок, правові умови для інтеграції українських біженців є досить сприятливими, зокрема не виключення з роботи — 18% вже працевлаштовані.
Навіть залишаючись спочатку поза ринком праці, вони отримують вищі соціальні виплати, ніж в Україні, і безпосередньо інтегровані в структури підтримки центрів зайнятості. Така офіційна гостинність, поряд з тим, що багато українських біженців мають родичів та/або друзів у Німеччині, створили сприятливі умови для більш динамічної інтеграції, ніж з іншими біженцями, які були змушені переїхати в минулому. Але що буде, коли закінчиться війна?
Нестача кваліфікованих працівників
Ще до повномасштабного вторгнення Україна перебувала в глибокому демографічному спаді. З багатьох причин до 2022 року його населення скоротилося на 20 відсотків порівняно з 1991 роком — з 52 до 42 мільйонів. Варварський напад північно-східного сусіда різко посилив ситуацію. Тож для Києва пріоритетом після війни буде спроба повернути більшу частину біженців.
Однак Німеччина відчуває значну нестачу робочої сили: в останньому кварталі 2022 року вакантними були майже два мільйони робочих місць. Відчувалася гостра нестача медичних працівників, теслярів, м’ясників та інших робітників — навіть у сфері інформаційних технологій їх нестача оцінюється в 100 000.
Влада країни визнала, що нестача кваліфікованих робітників може надовго стримувати економічне зростання Німеччини. На Східнонімецькому економічному форумі в червні канцлер Олаф Шольц заявив, що країна не може заповнити нестачу робочої сили лише за рахунок домашньої робочої сили.
Вклавши так багато в інтеграцію українських біженців – переважно жінок, переважно молодих, здорових, добре освічених і відданих своїй справі – Німеччина навряд чи відмовиться від них за одну ніч. Дійсно, уряд зробить все, що від нього залежить, щоб утримати тих українців, які змістовно інтегрувалися в приймаюче суспільство.
Інвестиції в Україну
Чим довше триватиме війна і українські біженці залишатимуться за кордоном, тим більше оселяться там, де вони перебувають. Але для України життєво важливо конкурувати за кожного біженця – і, як не дивно, Німеччина може допомогти Україні в цьому.
По-перше, німецькі інвестиції в Україну, як під час, так і після війни, можуть позитивно вплинути на повернення українців, але також бути цікавими для Берліна. Прямі інвестиції в Україну для відновлення та підтримки її соціально-економічного потенціалу, поряд з оборонною промисловістю, розширять сферу дії та впливу німецького капіталу у Східній Європі. Заробітна плата на підприємствах з німецькими інвестиціями буде високою за українськими мірками, але нижчою, ніж якби такі підприємства відкривалися та працювали в Німеччині.
Можна навіть припустити, що в такій ситуації німецький уряд зайде так далеко, що заохотить деяких українських біженців повернутися додому, щоб отримати роботу на своїх підприємствах в Україні. У будь-якому разі, сучасні німецькі виробничі потужності в країні, пов’язані з гідною заробітною платою, повернули б українських біженців з інших, менш заможних європейських країн. Без сумніву, Київ також був би дуже зацікавлений у цьому.
Дійсно, Німеччина вже робить перші кроки в цьому напрямку. У травні Rheinmetall оголосив про намір створити спільне підприємство з українським державним конгломератом «Укроборонпром» для виробництва та ремонту бронетехніки в Україні.
По-друге, попри постійну потребу в іноземній робочій силі, Німеччина заохочуватиме більш погано інтегрованих українських біженців повертатися додому після війни. Тут Швейцарія надає шаблон.
Уряд Швейцарії вже розробляє стратегію повернення, оскільки передбачає, що це зроблять 80 відсотків українських біженців. Він передбачає вікно виїзду від шести до дев’яти місяців після зняття тимчасового захисту. Розглядається фінансова допомога в розмірі 1-4 000 швейцарських франків (1 050-4 200 євро) на людину, в залежності від часу вильоту. Уряд Німеччини, ймовірно, з часом розробить аналогічну стратегію репатріації, реалізацію якої вітатиме Україна.
Ключові стимули
Безумовно, добре мати партнерів у поверненні біженців, але ініціатива має бути в першу чергу на українському уряді. Ключові стимули, при їх ефективному використанні, можуть активувати зворотну хвилю.
Земля та житло після повернення: війна, яка перетворює квітучі міста на постапокаліптичні пустки, позбавила домівок сотні тисяч українців. Ніхто не повернеться, якщо йому не буде куди повертатися. Отже, біженцям слід запропонувати реальний, а не гіпотетичний шанс отримати новий дім невдовзі після повернення.
Надання ділянки для будівництва будинку може стати сильним стимулом. Землі, зіпсованої російськими загарбниками, зараз дуже багато. Рано чи пізно його доведеться переплановувати, то чому б не залучити самих біженців? Також слід розробити схему безвідсоткової іпотеки на купівлю житла. Обіцянка держави забезпечити біженців квартирами в нових багатоквартирних будинках, побудованих після війни, також може стати вирішальним фактором повернення.
Одноразові виплати за репатріацію:український уряд міг би діяти так само, як і його швейцарські колеги, але замість того, щоб платити біженцям за виїзд з країни, зробити навпаки – заплатити їм за повернення. Розмір допомоги може відрізнятися залежно від обставин (наприклад, повернення однієї особи або возз’єднання сім’ї). Така програма може передбачати численні виплати біженцям протягом тривалого часу, поки вони шукають житло, роботу тощо.
Інвестиційний бум як передумова повернення на батьківщину: масштабні інвестиційні проєкти із залученням іноземного капіталу в Україну опосередковано збільшать потік біженців, що повертаються, у середньостроковій та довгостроковій перспективі. Звичайно, заручитися підтримкою іноземних інвесторів для післявоєнної відбудови буде серйозним викликом: уряду потрібно буде знайти особливі аргументи та гарантії, якщо серйозні гроші будуть вкладені в охоплену війною країну зі зниклим населенням. Але якщо це вдасться, можливе «українське економічне диво» після війни стимулюватиме масштабну віддачу.
Стратегічне партнерство
Безумовно, Україні буде вкрай складно впоратися зі складною відбудовою та реалізацією запропонованих програм репатріації без допомоги міжнародних фінансових організацій та країн-партнерів. Німеччина може і повинна бути серед лідерів цього процесу. Це також відповідає її національним інтересам.
Адже це не лише зміцнить стратегічне партнерство між Берліном та Києвом на багато років вперед. Це також утвердить творче лідерство Німеччини в Європі та світі на порозі глобальних змін.
Автор: Тарас Ромащенко – доцент кафедри міжнародної економіки Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького, Україна. Він також є запрошеним професором Білефельдського університету та запрошеним науковим співробітником Дунайського університету в Кремсі.
Джерело: Social Europe, ЄС
