Коли президент США Джо Байден нещодавно схвалив надання Тайваню 80 млн доларів допомоги для закупівлі американської військової техніки, Китай висловив “рішуче невдоволення” діями Вашингтона.
Для стороннього спостерігача ця сума може здатися не надто великою: один сучасний винищувач коштує дорожче. До того ж Тайвань вже чекає на отримання військового замовлення від США на 14 з лишком мільярдів. То що ж хвилюватися через якісь 80 мільйонів?
Пекін відреагував на це негативно, як він завжди робить у подібних випадках. Але цього разу ситуація відрізняється від звичайної.
Річ у тім, що 80 млн доларів, про які йдеться, — це не позика, це гроші американських платників податків. Вперше за 40 років Америка витрачає власні гроші на відправку зброї до країни, яку вона офіційно навіть не визнає. І відбувається це у рамках програми іноземного військового фінансування (FMF).
Після вторгнення Росії в Україну минулого року Київ за цією програмою вже отримав 4 мільярди доларів військової допомоги.
Програму FMF використовували для багатомільярдної допомоги Афганістану, Іраку, Ізраїлю, Єгипту тощо. Але досі це були лише країни чи організації, які офіційно визнала ООН. А Тайвань до них не належить.
Після того, як у 1979 році США перервали офіційні дипломатичні відносини з Тайванем заради відносин з КНР, вони продовжували постачати острову озброєння за так званим Законом про відносини з Тайванем.
Завдання полягало в тому, щоб постачати Тайваню достатньо зброї, щоб він міг захиститися від можливого китайського вторгнення, але не так багато, щоб дестабілізувати відносини між Вашингтоном та Пекіном.
Протягом десятиліть США покладалися на цю так звану стратегічну двозначність у бізнес-справах з Китаєм, залишаючись при цьому союзником Тайваню.
Але в останнє десятиліття Китай посилив військову присутність на острові: китайські військові кораблі з’явилися в Тайванській протоці, а бойові літаки регулярно вторгаються в повітряний простір навколо острова.
Стара формула більше не працює. І хоча Вашингтон наполягає на тому, що його політика не змінилася, великою мірою це сталося. Держдепартамент США поспішно відкинув припущення, що FMF означає визнання Тайваню.
Тайбей розуміє, що Америка переглядає свої відносини з островом, особливо з огляду на наполегливість, з якою Вашингтон підштовхує Тайвань до переозброєння. А допомога Тайваню дуже потрібна.
“США наголошують на гострій необхідності покращити нашу військову міць. Вони надсилають Пекіну чіткий сигнал про те, що стоять з нами пліч-о-пліч”, — каже законодавець Ван Тін Юй, який представляє правлячу партію і підтримує тісні зв’язки з президентом Тайваню Цай Інвень та американськими конгресменами.
За його словами, 80 мільйонів доларів — це верхівка того, що може бути великим айсбергом, і нагадує, що в липні адміністрація Байдена схвалила продаж Тайваню нового пакету озброєння і військового обладнання на суму 500 мільйонів доларів.
За словами Вана, Тайвань вперше з 1970-х років готується відправити до США на підготовку два піхотні батальйони.
Однак ключовим питанням, як він стверджує, залишаються гроші: у найближчі п’ять років Тайвань може отримати до 10 млрд доларів, і це лише початок.
Як зазначає директор тайбейського аналітичного центру Prospect Foundation Лай Ічин, на укладення угоди про постачання військового спорядження може піти до 10 років, “але в рамках FMF США надають зброю напряму зі своїх складів, і це американські гроші, тому нам не потрібно проходити весь процес авторизації”.
А це важливо з огляду на те, що Конгрес, думки у якому розділилися, затримав надання допомоги Україні на мільярди доларів. Навіть при тому, що Тайвань користується значно більшою підтримкою обох партій у Конгресі.
Однак війна в Газі, безсумнівно, призведе до скорочення постачання американської зброї як Тайваню, так і Україні. Тому президент Байден вимагає виділення військової допомоги Україні та Ізраїлю, яка включає і додаткові кошти для Тайваню.
Запитайте в міністерстві оборони Тайваню, на що підуть гроші США, і у відповідь ви отримаєте багатозначну усмішку і мовчання.
Але Лай каже, що здогадатися неважко: зенітні ракети “Джавелін” й “Стінгер” — високоефективна зброя, яку військові можуть швидко опанувати.
“У нас їх недостатньо, а потрібно багато, – пояснює він. – В Україні “Стінгери” закінчилися дуже швидко, і те, як застосовує їх Україна, свідчить про те, що нам, ймовірно, знадобиться вдесятеро більше, ніж ми зараз маємо”.
За оцінками спостерігачів, острів недостатньо підготовлений до можливого нападу Китаю.
Список проблем – довгий. Армія Тайваню має на озброєнні сотні застарілих танків, але дуже мало сучасних легких ракетних систем. Командна структура армії, її тактика і військова доктрина не оновлювалися вже близько півстоліття. Багато передових підрозділів укомплектовані особовим складом лише на 60%.
Повідомляють, що тайванські контррозвідники в Китаї не працюють, як і система призову на строкову військову службу.
На тлі зростання напруги з Китаєм Тайвань збільшив термін обов’язкової військової служби з чотирьох місяців до одного року. Але саму службу майбутні бійці жартома називають “літнім табором”.
“Регулярних навчань не було, – розповідає демобілізований військовий. – На стрільбища ми ходили приблизно раз на два тижні й користувалися старою зброєю 1970-х років. Так, ми стріляли по мішенях, але ніхто навіть не вчив нас, як правильно цілитися, тому всі раз у раз промахувалися. Вправ взагалі ніяких не було, і хоча наприкінці влаштували тест на фізичну підготовку, ніхто до нього не готувався”.
За його словами, командири не виявляють жодного інтересу до майбутніх бійців, частково через дуже короткий термін служби.
У Вашингтоні переконані, що в Тайваня не залишилось часу для реформування й відновлення своїх збройних сил, тому США теж долучились до їх перепідготовки.
Десятиліттями політичні й військові лідери острова були переконані, що вторгнення на їхню територію є надто складним і ризикованим для Китаю. Тому Тайвань посилював насамперед військово-морські й повітряні сили, не приділяючи достатньої уваги сухопутним військам.
“Ідея полягала в тому, щоб атакувати супротивника у Тайванській протоці та розгромити його у прибережній зоні. Тому ми вклали багато ресурсів у протиповітряну та морську оборону”, — каже Лай.
Але зараз Китай має найбільший у світі військово-морський флот і могутні військово-повітряні сили. Під час симуляції воєнних дій, відпрацьованих аналітичним центром минулого року, з’ясувалося, що у разі конфлікту з Китаєм військово-морські та військово-повітряні сили Тайваню будуть розгромлені у перші 96 години бою.
Під тиском Вашингтона Тайбей переходить до нової стратегії “фортеця Тайвань”, яка обіцяє зробити острів надзвичайно важким для завоювання Китаю.
Ставка робиться на сухопутні війська, піхоту та артилерію, які мають відбити напад просто на березі, а за необхідності дати бій Народно-визвольній армії Китаю в містах та завдавати ударів з баз, глибоко укритих у гірських джунглях. Але це означає, що головне завдання з оборони Тайваню лягає на плечі застарілої армії.
“Після того, як 1979 року США перервали дипломатичні відносини, наша армія опинилась у майже повній ізоляції. Тому вона застрягла на рівні американської військової доктрини часів війни у В’єтнамі”, — каже Лай.
Донедавна це не турбувало Тайбей і Вашингтон. Протягом 1990-х та 2000-х років тайванські й американські компанії будували заводи по всьому Китаю.
Пекін лобіював вступ до Світової організації торгівлі (WTO) – і зробив це у 2001 році. Світ прийняв китайську економіку, і США вважали, що торгівля й інвестиції забезпечать мир у Тайванській протоці.
Але прихід до влади Сі Цзіньпіна і вторгнення Росії в Україну зруйнували ці припущення.
Вразливість Тайваню змушує Вашингтон діяти. Саме тому тайванські військові їдуть на навчання до США, а американські інструктори – до Тайбею.
Але Вільям Чанг з Дослідницького інституту національної оборони та безпеки в Тайбеї каже, що Тайвань самостійно не зможе стримати напад Китаю. Це ще один з уроків війни в Україні.
“Долю Тайваню має вирішувати міжнародна спільнота, — вважає Чун, — якщо “Велика сімка” чи НАТО вирішать, що Тайвань важливий для їхніх власних інтересів, тоді ситуація на Тайвані виходить на міжнародний рівень, тому що саме це змусить Китай двічі подумати про ціну питання”.
“Китай демонструє свою експансіоністську позицію в Південнокитайському та Східнокитайському морях, – каже він. – І ми вже бачимо результат цього у Японії, де військовий бюджет виріс удвічі”.
Ще одним наслідком, за його словами, є зміна сил у регіоні. Це, зокрема, історичний саміт між США, Японією та Південною Кореєю, та військові альянси, як-от QUAD що об’єднує США, Австралію, Індію та Японію та тристоронній пакт безпеки Aukus між Британією, США та Австралією, в рамках якого планується побудувати нове покоління атомних підводних човнів, або зміцнення зв’язків між США та Філіппінами.
“Китай намагається змінити статус-кво в регіоні, – каже Чанг. – [А це] означає, що безпека Тайваню пов’язана з ситуацією в Південнокитайському та Східнокитайському морях. Це означає, що ми більше не ізольовані”.
Зараз у Вашингтоні точаться запеклі дебати про те, як далеко США мають зайти у підтримці Тайваню. Багато аналітиків, які давно спостерігають за Китаєм, кажуть, що будь-яке публічне зобов’язання з боку США радше спровокує Пекін, ніж стримає його. Але Вашингтон також знає, що Тайвань не зможе захистити себе самостійно.
Тому, як сказав один аналітик: “Ми повинні зберігати мовчання у цій стратегічній головоломці, при цьому озброюючи Тайвань до зубів”.
Руперт Вінгфілд-Хейз
BBC News