За останні десять років монархії Перської затоки здобули величезний вплив у світі. Але ескалація війни на Близькому Сході загрожує їхнім цілям.
Після політичних потрясінь під час так званих “арабських революцій” понад десять років тому арабський світ переживає фундаментальну трансформацію і переформатування. Колишні впливові центри сили, такі як Єгипет, Сирія чи Ірак, були ослаблені та підірвані внутрішніми війнами, кризами та конфліктами, а отже, втратили своє колишнє домінування в регіоні.
Натомість багаті на нафту і газ монархії Перської затоки, передусім Саудівська Аравія, Об’єднані Арабські Емірати (ОАЕ) і Катар, за останнє десятиліття висунули себе на перший план і заповнили вакуум влади, що утворився, усунувши традиційні сили в Каїрі, Багдаді чи Дамаску. Таким чином, останні десять років можна назвати десятиліттям піднесення арабських країн Перської затоки.
У країнах Перської затоки утвердилося нове покоління правителів, які завдяки поєднанню безкомпромісної силової політики, амбітних цілей диверсифікації економіки, соціальної лібералізації та жорстких репресій зуміли не лише закріпити власний статус беззаперечних лідерів, а й розробити бізнес-модель, що має глобальне значення. Завдяки високим доходам від нафтогазового бізнесу протягом останніх десятиліть змогла розвинутися економічна модель, заснована на принципі пошуку ренти: за допомогою доходів від видобутку нафти і газу правлячі династії мали можливість запропонувати суспільству розгалужену систему соціального забезпечення, в якій безкоштовну охорону здоров’я та звільнення від податків надавали в обмін на політичну лояльність.
Останні десять років можна охарактеризувати як десятиліття піднесення арабських країн Перської затоки.
Але ця система на межі краху: нафтові ресурси закінчуються, і глобальний енергетичний перехід в умовах зміни клімату може бути відкладений, але не зупинений. Це також зрозуміли в країнах Перської затоки і починають діяти. У Саудівській Аравії на ринок праці виходить молоде населення, яке більше не може утримуватися виключно за рахунок нафтових доходів. Тому під керівництвом впливового наслідного принца Мухаммеда бін Салмана просувається диверсифікація економіки, спрямована на зменшення залежності від нафти, розвиток нових секторів економіки та створення робочих місць для молодого покоління. З цією метою мільярди інвестуються в гігапроекти – такі як штучне технологічне місто Неом на Червоному морі – в туризм, індустрію розваг або спортивну індустрію, щоб створити більше робочих місць, націоналізувати ринок праці та розбудовувати внутрішню економіку.
У цій стратегії потужний саудівський фонд розвитку PIF (Державний інвестиційний фонд), очолюваний спадкоємним принцом, став потужним інструментом саудівського інвестиційного наступу по всьому світу. У 2022 році активи PIF становили 776 мільярдів доларів США, збільшивши свої депозити на десять відсотків порівняно з попереднім роком. За той самий період ПІФ заснував 25 нових компаній або придбав акції компаній. Серед них не лише саудівські компанії, такі як нафтовий гігант Aramco, але й Facebook, Disney, гіганти електронних ігор EA Sports та Konami, авіабудівник Boeing чи Bank of America – PIF зараз входить до п’ятірки найсильніших у фінансовому плані фондів у світі.
За допомогою ПІФ і в рамках амбітної програми модернізації “Бачення 2030” Саудівська Аравія хоче стати центром світової торгівлі, прибутковим місцем для інвестицій і привабливим туристичним напрямком. Ці цілі всіма силами переслідує наслідний принц, який представляє себе як “архітектор нової Саудівської Аравії” і пропонує багатьом молодим людям перспективу вирватися з інкрустованої патріархальної системи патронату попередніх десятиліть і переосмислити себе. Ця стратегія базується на поєднанні соціальної відкритості та політичних репресій, оскільки інакомислення та критика порядку денного саудівського керівництва не допускаються, в той же час жінки, зокрема, мають більше прав і можливостей на ринку праці, а молодь, на відміну від минулого, може реалізувати свій потенціал як підприємці, митці чи спортсмени – доти, доки вони не ставлять під сумнів політичну систему.
В умовах захоплення влади талібами в Афганістані катарське керівництво змогло організувати евакуацію міжнародних сил.
Таким чином, Саудівська Аравія в деяких сферах копіює бізнес-моделі своїх менших арабських сусідів у Перській затоці – Катару та ОАЕ: там історія успіху в глобальному просуванні почалася ще на початку 2000-х років. Відтоді Дубай зарекомендував себе як фінансовий і туристичний оплот, а президент Еміратів і правитель Абу-Дабі Мохаммед бін Заїд Аль Нагаян, як впливовий “смикач за ниточки” з чудовими зв’язками, перетворив ОАЕ на “маленьку Спарту” і “сучасну Венецію”. При ньому Емірати досягли успіху у відстоюванні національних інтересів як військова потуга в регіональних конфліктах, таких як Лівія чи Ємен, а також у підтримці суперечливих акторів. Водночас ОАЕ створили глобальну розгалужену мережу морської логістики, що простягається від Перської затоки до Середземномор’я і Латинської Америки. Приймаючи ЕКСПО-2020 або Конференцію ООН з питань зміни клімату в листопаді-грудні 2023 року, Емірати також презентують себе як платформу для міжнародного діалогу та поборника технологічного прогресу і енергетичної диверсифікації.
За часів правління еміра Таміма бін Хамада Аль Тані Катар також удосконалив свою бізнес-модель і зарекомендував себе як мережевик, фасилітатор і партнер. Найвищою точкою цього розвитку, безумовно, стало проведення Чемпіонату світу з футболу 2022 року, який, незважаючи на всю критику і суперечки в Катарі, був сприйнятий як приголомшливий успіх і прояв власного польоту фантазії. Чемпіонат світу показав, що, незважаючи на свої невеликі розміри, Катар зумів зіграти в концерті великих гравців, зарекомендувавши себе як країна, що приймає великі міжнародні спортивні події, як надійний постачальник газу або як посередник у регіональних конфліктах.
Під час захоплення влади талібами в Афганістані катарське керівництво змогло організувати евакуацію міжнародних сил завдяки своїм примирливим відносинам з новими правителями в Кабулі. А під час нинішньої ескалації насильства між палестинським ХАМАСом та Ізраїлем Катар виступає посередником у звільненні заручників. Зрештою, Хамас роками має офіс у Катарі, а один з його лідерів, Ісмаель Ханія, живе в катарській столиці Досі. Такі приклади показують, що Катар проводить стратегію розмов з усіма, щоб стати незамінним у кризових ситуаціях. Незважаючи на те, що тісні відносини між Хамасом і Катаром піддаються критиці, роль катарського посередника у звільненні заручників потрібна не лише німецькому уряду.
Однак нинішня ескалація насильства на Близькому Сході загрожує поставити під загрозу прагматизм арабських країн Перської затоки.
Однак нинішня ескалація насильства на Близькому Сході загрожує поставити під загрозу прагматизм арабських країн Перської затоки. Для того, щоб успішно реалізувати амбітні цілі економічної диверсифікації, правителі країн Перської затоки потребують регіональної стабільності. Війна між ХАМАС та Ізраїлем загрожує цим амбіціям, тому країни Перської затоки зацікавлені у запобіганні подальшій ескалації та стримуванні конфлікту. Але такий підхід нагадує ходіння по канату: з одного боку, уряди більшості монархій Перської затоки позиціонують себе як прихильники Палестини і публічно критикують Ізраїль. Однак, з іншого боку, Бахрейн та ОАЕ нормалізували свої відносини з Ізраїлем у 2020 році, а Саудівська Аравія в останні місяці обговорює встановлення дипломатичних відносин з Ізраїлем разом із США.
Це зближення стало частиною процесу деескалації в регіоні: Саудівська Аравія не лише посилила свою (неофіційну) співпрацю з Ізраїлем, але й шукала тактичного порозуміння зі своїм найгіршим регіональним суперником Іраном, що призвело до відновлення дипломатичних відносин між двома державами в березні 2023 року після семи років. Водночас послабилося складне суперництво всередині країн Перської затоки, яке призвело до блокади Катару Саудівським Королівством, ОАЕ, Бахрейном та Єгиптом у 2017 році, що тривала кілька років і була припинена лише в січні 2021 року.
Ця тенденція від наклепу до деескалації була вираженням нового прагматизму, заснованого на тактичному управлінні конфліктом. Регіональне зближення мало на меті покращити інвестиційний клімат і зміцнити власні бізнес-моделі країни. Але ця стратегія може бути поставлена під загрозу розширенням конфлікту на Близькому Сході, тому перед країнами Перської затоки стоїть делікатне завдання пошуку нових шляхів регіональної стабілізації, щоб мати змогу реалізувати свої національні інтереси.
Автор: Доктор Себастьян Сонс є науковим співробітником Науково-дослідного інституту CARPO і проводить дослідження, головним чином, економічної, зовнішньої, соціальної політики, політики розвитку та спорту арабських монархій Перської затоки. Нещодавно у видавництві Dietz-Verlag вийшла його книга “Die neuen Herrscher am Golf und ihr Streben nach globalenem Einfluss” (“Нові правителі в Перській затоці та їх прагнення до глобального впливу”).
Джерело:IPG–Journal, ЄС
