Україна тісно співпрацює зі Сполученими Штатами у військовій сфері і активно інтегрується в європейські структури, а українська армія перетворилась на потужну силу, здатну дати відсіч Росії. Про це йдеться у новій книжці американського історика та письменника Майкла Кіммеджа, присвяченій темі впливу війни в Україні на світову геополітику – “Витоки війни в Україні та нова глобальна нестабільність”. Як війна в Україні вплинула на світові геополітичні процеси Кіммедж розповів в інтервʼю Голосу Америки.
Олексій Коваленко, Голос Америки: У вашій новій книзі ви описуєте, як війна в Україні вплинула на глобальну геополітику та політичні процеси у світі. Можете розказати нашим глядачам, що означає епоха нестабільності, про яку йдеться у книзі?
Майкл Кіммедж, американський історик та письменник: Війна відкрила кілька джерел нестабільності. Це перша велика війна в Європі з 1945 року, і вона створює нестабільність в регіоні, впливає на ціни на зерно та інфляцію в усьому світі. Інша справа – напруга між Росією і США. Звичайно, поле бою знаходиться в Україні, але рівень напруги між Росію і США не можна порівняти з часами Холодної війни. В часи Холодної війни країни були на межі конфлікту. Так відчувається, що зараз вони безпосередньо залучені в конфлікт.
Також є більш тісні відносини між Росією і Північною Кореєю та між Росією і Іраном, який надає нові військові технології. Додаткові джерела прибутку від Росії для Ірану мають наслідки на всьому Близькому Сході. Тож війна привнесла багато джерел нестабільності. Вочевидь, перш за все – для України, для Європи, але також – глобальних.
О.К.: Ви згадали Північну Корею і Іран. Як щодо Китаю, який нещодавно відвідував Владімір Путін? Це була його перша міжнародна поїздка такого рівня з моменту оголошення ордера на арешт проти нього Міжнародного кримінального суду.
М.К.: Цей тренд був помітний ще з 2014 року, коли через анексію Криму і окупацію cходу України проти Росії ввели санкції і поступово між Росією та Заходом розривались відносини. Тож Росія шукала нові відносини та ринки. Китай став очевидним партнером. З 2014 року Росія намагалась поглибити зв’язки з Китаєм. А з 2022 вже можна говорити про гостру залежність Росії від Китаю як ринку для російського газу і нафти. Китай – також джерело своєрідної міжнародної підтримки та легітимності в ООН і на глобальному ринку політичних поглядів. Думаю, що війна не грає на користь Китаю, але вона точно зблизила ці дві країни.
О.К.: В цьому новому глобальному геополітичному мирі, про який ви говорите – де саме ви бачите Україну?
М.К.: Україна стала близьким військовим партнером Сполучених Штатів, ще не союзником, але близьким військовим партнером. І Україна інтегрується в європейські структури у спосіб, який, я думаю, було важко уявити три-чотири роки тому. Тож ще не член Європейського Союзу, але рухається у правильному шляху. Зараз це реальний процес.
Україна – частина Заходу і це найважливіший наслідок війни для України. Глобально значно більше країн обізнані про Україну ніж було до війни. Це включає багато нових партнерств – наприклад, з Японією, Південною Кореєю, Сінгапуром, Австралією, Канадою.
О.К.: В книзі ви також описуєте, як українська армія перетворилась на суттєву військову силу, здатну дати відсіч агресії Росії. Можете розповісти як ви бачите цю трансформацію?
М.К.: З 2014 року президент Петро Порошенко суттєво інвестував в армію. Починаючи з 2019 Сполучені Штати надали смертоносну зброю Україні, та звичайно ж – після 2014 відбувалось зближення України з НАТО. Тож в 2022 році, коли почалась війна Україна мала всю цю необхідну інфраструктуру. Багато спостерігачів також відзначають, що воєнні зусилля в Україні – не просто операції які диктуються верховним командуванням, це зусилля всього суспільства, в якому люди займаються волонтерством та роблять свій внесок. Зовнішня підтримка важлива, але найважливіше – зміни в самій Україні.
О.К.: Ви зауважуєте у книзі, що Росія використовує страхи у світі, базуючись на своїй ядерній силі та ядерних інструментах. Чи на вашу думку, така стратегія досі працює?
М.К.: Думаю, певною мірою досі працює. І це більше ніж стратегія. Я не думаю, що, наприклад, Сполучені Штати можуть ігнорувати той факт, що Росія є ядерною державою. Якби Росія не була ядерною державою, підозрюю, що США були б більш безпосередньо залучені у війну.
Те, що Росія є ядерною державою – перешкода для зовнішньої підтримки України. І Путін зробив дуже багато, щоб вселити страх у населення, думаю, особливо, населення Німеччини, але певною мірою й Сполучених Штатів, наголошуючи що Росія змінила свою ядерну доктрину і більше готова до безрозсудного використання ядерної зброї.
Моя персональна думка – Росія дуже далека від використання ядерної зброї в Україні чи будь-де. Але страх є досить сильною політичною силою. Путін хоче показати світові, що це війна, яка виходить з-під контролю, небезпечна, що вона безглузда, що вона марна, що немає жодних причин для довгострокової підтримки України з боку інших країн.
О.К.: Якщо говорити про точки тиску, які Захід може використовувати проти Росії – вже введено санкції, зморожені російські активи, Захід надає підтримку Україні – військову та економічну. Що ще може робити Захід, щоб посилити цей тиск?
М.К.: Думаю, що економічна сторона війни була, мабуть, найскладнішою для Заходу. За цим стоїть стратегія, яка полягає в тому, щоб уповільнити модернізацію російської армії або запобігти їй. І, здається, це спрацювало відносно добре з санкціями, і буде більший успіх в найближчі роки, оскільки Росії важко отримати запчастини, технології, матеріальні блага для своєї військової машини.
Чого санкції не зробили – з їхньою допомогою не вдалось фундаментально змінити розрахунки Росії. Мабуть, занадто очікувати цього від санкцій.
Захід, і це непросто, повинен продемонструвати Москві терпіння та наполегливість. Є такі країни, як Словаччина, які створюють проблеми в Європі. Є Угорщина, в багатьох європейських країнах будуть вибори і це може змінити підтримку України. Важливо відзначити, що підтримка США потужна і зростає.
О.К.: У вашій нещодавній статті для Foreign Affairs ви говорите, що Росія хоче поставити інші країни в залежність від політичних рішень в Москві. Один із прикладів – блокада Чорноморської зернової ініціативи. Яких геополітичних цілей на вашу думку Росія намагається цим досягти?
М.К.: Росія намагається використати деякі аспекти війни, щоб збільшити власний прибуток. Саме тут і йдеться про зерно, оскільки Росія може ускладнити транспортування зерна.
Цим вони можуть переключити залежність певних країн Африки та Близького Сходу з українського зерна на російське, а також підняти ціну на російське зерно. Звичайно, це корисно Кремлю для ведення тривалої та дорогої війни. Це стратегія продовження війни. Але я не думаю, що така глобалізація війни в Росії сильно змінила її військову позицію, яка не виглядає успішною.
О.К.: Ви говорили, що чим швидше політики в США та на Заході зрозуміють глобальні аспекти війни в Україні, тим швидше вони зможуть вибудувати шлях до миру, та шлях до того як Росія провалить свої цілі в Україні. З точки зору історика, як може виглядати цей провал Росії?
М.К.: Думаю, що буде дуже важко досягти повної перемоги над Росією на полі бою. Це можливий сценарій, але його важко досягнути. Росія – велика країна, з великою армією і ядерними потужностями, тому така перемога дуже важка. У росіян є можливість зруйнувати Росію зсередини, але ззовні це зробити важко. Але я не думаю, що це залишає Україну чи українців без варіантів у цьому конфлікті. Я вважаю, що потрібно продемонструвати, що війна для Росії марна – на що б вони не витрачали свої зусилля, вони нічого від цього не отримують.