ІНТЕРВ’Ю
Експерт з Росії *Сабіна Фішер про майбутнє країни, вплив Кремля в Європі та російський шовінізм
У2001 році Володимир Путін виступив у німецькому Бундестазі з промовою , присвяченою інтеграції Росії в Європу та партнерству в цілому. З лютого минулого року він веде жорстоку загарбницьку війну проти України. Як течія могла обернутися так швидко?
Я не вважаю подальше посилання на цю промову доречним. Лише через кілька років позиція, викладена тоді Путіним, уже не мала нічого спільного з де-факто російською зовнішньою політикою. Більше того, виступ відбувався в зовсім іншому історичному контексті. Якщо придивитися ближче, то стає зрозуміло, що деякі речі вже тоді були реальністю: наприклад, дуже велика відстань до США. Крім того, спроба дати Німеччині зрозуміти, що майбутнє Європи за Росією, а не за США. Промова чітко проливає світло на цю антитрансатлантичну позицію — аспект, який був повністю пропущений у нашому дискурсі та колективній пам’яті. Моя книга зображує постійне посилення того, що я називаю російським шовінізмом, заснованого на трьох стовпах: по-перше, агресивний націоналізм та імперіалізм у російській політиці. По-друге, сексизм і крайній патріархат. І, по-третє, самодержавство. Ці три тенденції набули все більшої радикальності за останні 23 роки. Вони значною мірою сприяли розв’язанню російської війни проти України у 2014 році та повномасштабному вторгненню 24 лютого 2022 року.
У яких сферах конкретно ви спостерігаєте ці три стовпи в Росії?
Найбільше націоналізм та імперіалізм проявляються у зовнішній політиці, особливо по відношенню до сусідніх держав. Російська політична еліта одержима ідеєю, що Росія, як наддержава в багатополярному світі, має право на регіональну сферу впливу, де вона визначає та запроваджує правила. У цій сфері впливу супердержава є єдиним актором, який реально претендує на повний суверенітет. Така позиція вже існувала в 1990-х роках, але саме в 2000-х вона почала визначати політику режиму Путіна.
Одним із способів зростання сексизму є постійне погіршення прав жінок і дедалі більша дискримінаційна політика щодо ЛГБТКІ+ людей. Це відбувається як на суспільному, так і на політичному та правовому рівнях. Одним із прикладів є систематичне закріплення цієї дискримінації в російській «правовій системі» через репресивне законодавство, яке все більш систематично використовується для усунення феміністичного та ЛГБТКІ+ активізму з політичної та соціальної сфери. Ще в 2000-х роках російський режим перейшов до політики, яка сильно сприяла народжуваності, оскільки саме сексистський і патріархальний режим вважав, що це єдиний спосіб вирішити демографічні проблеми, з якими зіткнулася Росія на тлі трансформаційної кризи 1990-х років. Цей тренд на користь так званих традиційних цінностей різко посилився у 2011-2012 роках після повернення Путіна до Кремля. Російська політика — це середовище, де домінують чоловіки, де жінки та маргіналізовані групи практично не беруть участь у процесі прийняття рішень.
Автократизація є опорою в цій шовіністичній тріаді, яка неминуче випливає з двох інших. Зрештою, націоналізм і сексизм, а точніше патріархат, самі по собі є автократичними. Якщо соціальні та приватні відносини структуровані таким чином, то політичні відносини та політична система також неодмінно виявлятимуть сильні автократичні тенденції. Націоналізм та імперіалізм, сексизм і автократія нерозривно пов’язані між собою; вони взаємозалежні і підсилюють один одного. Вони породжують насильство — як всередині, так і ззовні.
Правопопулістські європейські партії, такі як «Національне об’єднання» або « Альтернатива за демократію», роками підтримували тісні взаємні стосунки з Кремлем. Чи можуть ці партії призвести до закріплення російського шовінізму в Європі?
Так, правопопулістські та правоекстремістські сили в ліберальних демократіях створюють точки стикування через свої ідеологічні збіги з російським шовінізмом і є воротами для російської політики. Ця політика є вкрай неліберальною та антиєвропейською. Вона спрямована проти Європейського Союзу як втілення ліберального порядку та ліберальних цінностей. Це системна загроза, яка потребує системної відповіді. Праві популістські політичні сили є каналами російського шовінізму, щоб підірвати ліберальні демократії, а також Європейський Союз. Проблеми та кризи ліберальних демократій не були спричинені Росією чи іншими акторами, ворожими щодо ЄС. Але вони використовують ці кризи, щоб послабити лібералізм і демократію, які вони сприймають як загрозу для себе.
У рамках своєї пропаганди Росія використовує засоби масової інформації, які безпосередньо звертаються до міжнародної та, перш за все, європейської аудиторії. Яку роль це відіграє у сприйнятті війни в Україні за європейську перспективу?
Російські іноземні пропагандистські засоби масової інформації відіграють важливу роль і, як неодноразово відкрито заявляли російські пропагандисти, такі як Маргарита Симоньян, зрештою є зброєю війни. Відповідно, починаючи з 2000-х років, Росія робила все більш цілеспрямовані та інтенсивні інвестиції в ці ЗМІ — Russia Today, Ruptly або Sputnik. Через ці засоби масової інформації робляться дві речі: поширюється російська пропаганда і ведеться дезінформація. З одного боку, транспортувати російські пропагандистські наративи, наприклад, про війну проти України, а також повністю релятивізувати правду та об’єктивність. Дуже яскравим прикладом став збитий над Донбасом малайзійський пасажирський літак MH17 із майже 300 жертвами. Тут було чітко видно, як російські пропагандистські ЗМІ за короткий час випустили у світ десятки різних версій цієї події.
Мета цієї стратегії полягає в тому, щоб досягти повної плутанини, повної релятивізації та оскарження будь-якої форми правди — і ця стратегія певною мірою є успішною. Деякі європейські суспільства сприйнятливіші до цього, ніж інші. У Польщі, наприклад, російська пропаганда має мало шансів отримати популярність, тоді як у Німеччині та інших західноєвропейських суспільствах пропагандистські наративи, створені російськими пропагандистськими ЗМІ, справді закріплюються. Це також через зв’язки з праворадикальними та правоекстремістськими політичними течіями. Онлайн-ЗМІ та Інтернет як комунікаційний простір також мають вирішальне значення, враховуючи, що ЄС заборонив російські пропагандистські ЗМІ після початку повномасштабного вторгнення. Проте вони залишаються легко доступними через Інтернет. І саме це робить їх могутніми, такими ж, як російські боти та тролі в соціальних мережах. Ми маємо бути безкомпромісними у віднесенні цих іноземних пропагандистських ЗМІ до зброї російської гібридної та інформаційної війни.
Якби Росія програла війну проти України, що було б із шовінізмом у Росії?
На жаль, я приходжу до досить песимістичного висновку, що шовінізм продовжував би відігравати роль у російській політиці навіть у малоймовірному випадку демократичного переходу. Це також стосується суспільства, оскільки шовінізм закладений у політичних поглядах, уявленнях та ідентичності. Ми маємо припустити – як це було у 1990-х роках – що саме ці погляди залишаться дійсними навіть після демократичної зміни режиму. Я бачу дуже сильну кореляцію між розвитком російської політики та війною проти України. Своїм рішенням про повномасштабне вторгнення Путін пов’язав майбутнє свого режиму з результатом цієї війни. І чим ближче Росія наближається до фактичної поразки у цій війні, тим небезпечніше це буде для її режиму.
У книзі я виділяю три сценарії майбутнього Росії. По-перше, безперервність режиму. Поки цей режим при владі, ми не можемо очікувати якихось загальних змін у російській політиці і, зокрема, в її агресивній політиці щодо України, спрямованій на знищення. Другий сценарій – колапс режиму, який, наприклад, міг би статися, якщо б Україна досягла значних військових успіхів, таких як прорив до Азовського моря чи відвоювання Криму. Такий удар може призвести до великої внутрішньополітичної нестабільності та, можливо, до умов громадянської війни в Росії. Ми отримали коротке уявлення про це лише за 24 години заколоту Пригожина. Але також, у третьому сценарії демократичного переходу, ми мали б припустити, що, як позиціонуються політична еліта та суспільство, у Росії все ще залишаться помітні шовіністичні гравці. Тому шовінізм тут залишиться, незалежно від того, як розвиватиметься країна. Однак це не означає, що вона не може скорочуватися в разі демократичного переходу.
Чи феміністична зовнішня політика Німеччини є правильною відповіддю на шовіністичну політику Росії?
Я вважаю, що ця війна докорінно змінила німецьку політику. Весь пакет поставок зброї був би просто немислимим до вечора 23 лютого минулого року. Феміністська зовнішня політика є життєво необхідною відповіддю на шовіністичну агресію Росії. Почнемо з того, що феміністична перспектива насамперед ілюструє, наскільки глибоко сексизм вкорінений у політичну та соціальну систему Росії; як надзвичайно патріархальні структури та гіпермаскулінність є основними стовпами, що підтримують цей режим, його легітимність та насильство; і як сексизм є частиною агресії. Феміністична перспектива та погляд на гендер, особливо на приватні стосунки, є надзвичайно важливими для раннього виявлення структурного насильства та його потенційного впливу як на внутрішню, так і на зовнішню політику. Бо якщо на приватному рівні є багато насильства, можна припустити, що воно проникає й на інші рівні.
Феміністська політика також може відігравати ключову роль у створенні сталого миру в Україні в майбутньому: політично, соціально та економічно. Це також включає в себе залучення жінок і маргіналізованих груп до політичного процесу, а також участь суспільства в цілому у відбудові. Феміністична перспектива є важливою для цього. Я вважаю, що це має бути невід’ємною частиною політики. Необхідно змінити асиметричні структури влади, щоб вони знову не призвели до насильства. Феміністська зовнішня політика Німеччини ще має бути наповнена змістом і втілена в конкретних випадках. Це лише початок, але я щасливий, що ця перспектива зараз стає все більш важливою.
*Сабіна Фішер є старшим науковим співробітником відділу Східної Європи та Євразії Німецького інституту міжнародних справ і питань безпеки (SWP). Вона зосереджена на російській зовнішній політиці та відносинах ЄС-Росія. Нещодавно вона опублікувала книгу « Шовіністична загроза: війни Росії та відповіді Європи».
Це інтерв’ю провела Лінн Янсен.
Джерело:IPS-Journal, ЄС
