Існує реальна можливість, що президент США Джо Байден і президент Китаю Сі Цзіньпін зустрінуться на полях цьогорічного Тижня лідерів АТЕС у Сан-Франциско. Такий саміт має досягти трьох ключових цілей: повернути відносини між США і Китаєм у правильне русло і забезпечити глобальне лідерство у світі, охопленому війною, Стівен Роуч для Project Syndicate.
Уся увага прикута до майбутньої зустрічі лідерів Азійсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС), яка відбудеться в Сан-Франциско 11−17 листопада
І не без підстав: існує чітка ймовірність того, що президент США Джо Байден і президент Китаю Сі Цзіньпін зустрінуться в кулуарах цієї панрегіональної зустрічі, рівно за рік після їхньої останньої зустрічі на вищому рівні на Балі напередодні щорічного саміту G20.
На зустрічі на Балі було досягнуто незначних результатів. Хоча Байден і Сі погодилися встановити «рівень» для китайсько-американських відносин, що погіршуються, результат виявився яким завгодно, тільки не стабільним. Менш ніж за три місяці після саміту на Балі, після чого США збили китайську повітряну кулю-розвідник, відбулося тимчасове заморожування дипломатичної взаємодії, запровадження додаткових санкцій проти китайських технологій і кілька близьких зіткнень між двома найпотужнішими збройними силами світу. Тим часом Конгрес США посилив тиск на Тайвань, а Сі звинуватив Сполучені Штати у здійсненні «всеосяжного стримування». Оце так «рівень»!
Чергова зустріч у верхах між Байденом і Сі може стати таким необхідним другим шансом. Судячи з усього, обидві сторони посилено готуються. На відміну від зустрічі на Балі, саміт у Сан-Франциско має пройти за успішним сценарієм. Оскільки відносини між США і Китаєм перебувають у вкрай складному становищі, а охоплений війною світ гостро потребує лідерства, майбутній саміт має переслідувати три ключові мети.
Перша — це результати. Незважаючи на ревізіоністську неприязнь Америки до взаємодії з Китаєм (фактично покладання провини за нинішній конфлікт на десятиліття «умиротворення», що розпочалося після вступу Китаю у Світову організацію торгівлі в 2001 році), вкрай важливо знайти спільну основу для відновлення конструктивного діалогу.
У центрі уваги мають бути не тільки гасла — минулорічний «рівень» або «зниження ризиків» цього року — скільки чіткі та досяжні цілі. До них можна віднести відновлення роботи закритих консульств (наприклад, консульства США в Ченду і консульства Китаю в Г’юстоні), пом’якшення візових вимог, збільшення кількості прямих авіарейсів (зараз 24 на тиждень порівняно з більш ніж 150 до COVID), а також відновлення популярних студентських обмінів (наприклад, програми Фулбрайта).
Поліпшення взаємин між людьми — завдання, яке президенти можуть легко вирішити, якщо вони серйозно налаштовані на відновлення стосунків — часто призводить до зниження політичної ворожості. Досягнувши домовленостей щодо легко вирішуваних питань, Байден і Сі могли б відкрити двері для переговорів щодо більш спірних тем, як-от ослаблення обмежень для НУО, що є сполучною ланкою, яка скріплює суспільство, або розв’язання проблеми фентанілової кризи, в якій обидві країни відіграють життєво важливу роль.
Але найнагальнішим результатом має стати відновлення регулярної військової взаємодії, яку китайці призупинили після того, як колишній спікер Палати представників США Ненсі Пелосі відвідала Тайвань у серпні 2022 року. Небезпека, яку становить цей розрив військових контактів, була цілком очевидною під час фіаско з повітряною кулею на початку лютого, а також під час нещодавніх сутичок між військовими кораблями двох наддержав у Тайванській протоці та літаків над Південно-Китайським морем. У міру ескалації напруженості між двома нетовариськими військовими силами, зростають ризики випадкових конфліктів.
По-друге, необхідно також сформулювати бажані цілі. Спільна заява Байдена і Сі Цзіньпіна має виголосити їхнє спільне визнання двох екзистенціальних загроз, які стоять перед обома країнами: зміна клімату і глобальна охорона здоров’я. Незважаючи на те що спеціальний посланець президента США з питань клімату Джон Керрі цього року неодноразово зустрічався з високопосадовцями з Китаю, співпраця в галузі чистої енергії зайшла в глухий кут через передбачувані проблеми національної безпеки з обох сторін. Ба більше, прогрес у сфері глобальної охорони здоров’я, як і раніше, стримується політичним театром напружених дебатів щодо питання походження COVID-19.
Звісно, навряд чи можна очікувати, що саміт Байдена і Сі допоможе розв’язати ці екзистенційні проблеми. Але позначити їх — є важливим символічним жестом, свідченням спільної прихильності колективному управлінню світом, що стає дедалі нестабільнішим. Це особливо актуально у зв’язку з початком війни між Ізраїлем і ХАМАСом, яка ризикує перерости у великий регіональний конфлікт, у той самий час, коли війна в Україні переживає переломний момент. США і Китай могли б зробити реальний внесок, ставши посередниками в укладенні мирних угод в обох війнах.
По-третє, китайсько-американські відносини потребують нової архітектури взаємодії. Зустріч Байдена і Сі Цзіньпіна в Сан-Франциско наступного місяця, безумовно, стане позитивною подією. Але щорічних самітів недостатньо для вирішення глибоко вкорінених конфліктів між двома наддержавами.
Я давно виступаю за перехід від персоналізованої дипломатії, яка відбувається під час рідкісних зустрічей лідерів, до інституціоналізованої моделі взаємодії, що забезпечує постійний пошук виходів із ситуацій, що склалися, та вирішення проблем.
Моя пропозиція про створення Американо-Китайського Секретаріату є однією з таких можливостей. Незважаючи на те, що в Китаї та інших країнах Азії ця ідея була сприйнята загалом позитивно, американські політики не виявили до неї жодного інтересу. Ба більше, представник США Майк Галлахер, республіканський голова нового спеціального комітету Палати представників з Китаю, наполегливо привертає увагу до «заручин зомбі», попереджаючи, що спроби налагодити відносини з китайцями можуть призвести до занепаду Америки.
Водночас мене обнадіює створення чотирьох нових американо-китайських робочих груп — результат літніх дипломатичних зусиль. Але цього далеко недостатньо, особливо порівняно з 16 активними робочими групами, що були створені під егідою Спільної комісії з економіки та торгівлі, розформованої адміністрацією Трампа 2017 року.
Зустрічі на найвищому рівні між національними лідерами часто-густо стають не більше ніж медійними подіями. На жаль, саме так було минулого року на Балі. Ані США, ані Китай — не кажучи вже про решту світу — не можуть дозволити собі настільки ж беззмістовний результат цього року в Сан-Франциско. Часу для колективних дій залишається все менше. Не можна втрачати будь-яку можливість для Байдена і Сі домовитися про реалістичні результати, підкреслити амбітні цілі та закласти основи нової архітектури взаємодії.
