Джозеф Байден дав чіткі оцінки міжнародній ситуації у контексті підтримки Сполученими Штатами Ізраїлю та України.
Рандеву Сі Цзіньпіна та Владіміра Путіна у Пекіні відбулося без пафосу. Білоруські політики зробили низку заяв та дій на перспективу.
Після візиту до Ізраїлю Джозеф Байден виступив з телевізійним зверненням, в якому не лише розповів про схожість Владіміра Путіна та ХАМАС, але і чітко дав зрозуміти, що США не залишать своїх партнерів напризволяще з силами, які атакують демократію. Питання у даному випадку не в сумі запрошених у Конгресу бюджетних асигнувань на військову підтримку Ізраїлю, Тайваню та України (наша держава може розраховувати на допомогу на суму понад 61 мільярд доларів). Куди важливіше інформаційний тон та тональність виступу Байдена. Він наголосив на необхідності інструменталізації підтримки союзників США з промовистими реверансами американському військово-промисловому комплексу та практично зразу після першого використання Силами оборони України ракет ATACMS проти російських військових об’єктів на окупованих територіях. Джозеф Байден значною мірою позначив один з напрямів власної президентської кампанії, і це також варто враховувати, як і зустріч президента США з лідерами Європейського Союзу у Вашингтоні.
Ще одна передумова виступу Байдена – зустріч у Пекіні лідерів Китаю та Росії, які востаннє зустрічалися на території РФ у червні 2022 року. Саміт «Один пояс – один шлях» – амбітний проєкт КНР, і Путін використав нагоду для демонстрації васальної відданості «старшому товаришу». Він наголосив, що розмова з Сі Цзіньпіном тривала біля трьох годин, під час неї «обговорювалися конфіденційні теми». Щоправда традиційно схильний жонглювати цифрами російський президент цього разу не став конкретизувати обсяг товарообігу між КНР та РФ, очевидно, щоб не виглядати кумедно на фоні обсягів торгівлі Китаю з США та ЄС. Цей фактор – економічний – виглядає стримуючим Пекін від авантюрних кроків у контексті російсько-української війни. Відомо, що російський експорт до Китаю носить переважно сировинний характер, і це чудово характеризує характер партнерства двох авторитарних режимів. Проте російська пропаганда, швидше за все, у режимі напівтонів почне натякати на «досягнення стратегічних домовленостей» двох лідерів.
Білоруські політики з різних таборів зробили низку дій та заяв з прицілом на подальшу перспективу. Олександр Лукашенко звільнив Ігоря Сокола з посади посла РБ в Україні, тим самим встановивши статус кво у дипломатичних відносинах та наблизивши їх ще на крок до розірвання. Проте варто відзначити, що попри агресивну риторику Лукашенко не наважується повністю «закрити хвіртку» в білорусько-українських відносинах. Світлана Тихановська в інтерв’ю «Новой газете. Европа» чітко дала зрозуміти, що білоруські демократичні сили не мають спільних інтересів з російською опозицією, хоча і запозичають її окремі технологічні знахідки. Ця заява викликала інформаційний шум серед російських опозиціонерів. Представник ОПК з питань оборони та безпеки Валерій Сахащик доволі несподівано визначив своїм пріоритетом у роботі налагодження передумов для громадянського діалогу білорусів. Хоча він активно проводить лінію про роль підполковника в історії (натякаючи на себе, а не на Путіна), риторично Сахащик уникнув закликів до радикальних дій.
Євген МАГДА
