З початку повномасштабної війни в Україні російська економіка поступово впадає в залежність від китайської. Це видно і за динамікою зовнішньої торгівлі, і за поступово зростаючою роллю юаня. Китай фактично підміняє країни Заходу, які після російського нападу на Україну частково розірвали економічні відносини з Росією. Які ризики для Росії несе економічне зближення з Китаєм?
Цього тижня російський президент Володимир Путін відвідав Пекін із рідкісним для нього після початку війни в Україні міжнародним візитом. Цього року подорожувати йому стало ще складніше – у березні Міжнародний кримінальний суд у Гаазі випустив ордер на його арешт.
До Китаю, який за півтора року війни став головним економічним партнером Росії, Путін приїхав на міжнародний форум “Один пояс – один шлях”. У китайських ЗМІ російського президента навіть називали “головним гостем” заходу. І це тільки друга закордонна поїздка Путіна після рішення МКС – до цього він з’їздив у “дружній” Киргизстан.
Для Путіна форум у Пекіні – це можливість провести особисті переговори з Сі Цзіньпіном щодо конфіденційних тем, зазначає директор Берлінського центру Карнегі з вивчення Росії та Євразії Олександр Габуєв.
Китай же бачить у російському президенті європейського лідера, тоді як західні лідери зазвичай ігнорують заходи в Пекіні. “Путін – лідер [країни] постійного члена Радбезу ООН, країни, що володіє ядерною зброєю, великого сусіда – [для Китаю] це почесний статус”, – пояснює Габуєв.
Міжнародні санкції фактично ізолювали Росію від зовнішнього світу, призвівши до розриву відносин із Заходом. У цих умовах Пекін став найважливішим партнером Москви.
Який вигляд має економічне зближення Росії та Китаю і чому такий тісний зв’язок у перспективі може стати проблематичним?
Китайські автомашини та електроніка
Після початку повномасштабної війни в Україні з Росії почали йти західні компанії. Деякі товари неможливо було поставити в країну через санкції.
За більш ніж півтора року від початку війни і введення перших санкцій Росія все ж змогла розвернути частину торговельних потоків на схід – перш за все, Китай. Звідси в країну почали постачати різноманітні товари, включно з автомобілями і промисловими верстатами.
Перший воєнний рік завершився рекордним рівнем товарообігу між Росією і Китаєм – його сума перевищила $190 млрд, збільшившись майже на 30% рік до року (дані Головного митного управління КНР). Нині тенденція до зростання тільки зберігається: за дев’ять місяців 2023 року товарообіг між Росією і Китаєм досяг $176,4 млрд (+29,5% до аналогічного періоду минулого року).
Під час пресконференції в Пекіні Путін заявив, що сьогоднішній обсяг російсько-китайського товарообігу “реально вражає”. “Ми ставили перед собою завдання досягти 200 млрд доларів у 2024 році, – сказав він. – Коли ми 2019 року це сформулювали, я скажу відверто, мало хто вірив, що це взагалі можливо, тому що на той момент часу товарообіг у нас був 100 млрд. А зараз із випередженням графіка – уже 200 [млрд доларів]”.
Митні служби не розкривають розбивку за категоріями товарів, які Китай поставляє в Росію.
“Економічно залежність від Китаю зростає за всіма параметрами російської зовнішньої політики, але найбільше вона виражена саме від китайських технологій. Ще 2016 року Китай змінив Німеччину як головний постачальник технологій у Росію, а з 2022 року і зовсім став єдиним”, – говорить науковий співробітник Берлінського центру Карнегі з вивчення Росії та Євразії, китаїст Темур Умаров.
Влітку 2023 року ЗМІ – зокрема, Politico і Wall Street Journal – писали про постачання в Росію з Китаю товарів військового і подвійного призначення – бронежилетів і касок, дронів, мікрочипів. Офіційно Китай заперечує постачання Росії товарів подвійного призначення у воєнний час. “Китай обережний, безпосередньо не постачає технології подвійного призначення, Росія отримує їх через треті країни – зокрема Центральної Азії та Близького Сходу”, – пояснює Темур Умаров.
Після 24 лютого 2022 року, одночасно з тим, що зарубіжні компанії почали залишати російський ринок, у Росії почали з’являтися нові бренди з Азії – наприклад, китайський спортивний бренд Li Ning або виробник ігрових ПК і ноутбуків Machenike.
У жовтні в Москві представили для продажу нові преміальні автомобільні бренди з Китаю. Китайські автомобілі займають головне місце на російському авторинку. До кінця 2022 року з 60 брендів, присутніх у Росії до початку війни, залишилися лише 14, 11 з яких – китайські виробники.
“Європа закрилася в цьому плані, вона перестала продавати”, – заявив у вересні представник Федеральної митної служби Руслан Давидов. Це не зовсім так: європейські автомобілі, як американські та японські, продовжили ввозитися в Росію.
Незабаром після початку війни Росія почала офіційно розвивати паралельний імпорт – привозити в країну санкційні товари без дозволу правовласників.
Через Китай – поряд із Туреччиною, ОАЕ або країнами Центральної Азії – пролягає один із маршрутів для паралельного імпорту в Росію, зокрема автомобілів.
На частку Китаю також припадають найбільші обсяги імпорту технологічних і споживчих товарів (комп’ютери, смартфони, побутова техніка та інша електроніка), а також легкої промисловості.
Для Росії це безумовно вигідний процес, зазначає економіст по Росії “Райффайзенбанку” Станіслав Мурашов. “В іншому разі російський імпорт міг би істотно постраждати, а Китай небезоплатно, але допомагає таким чином”, – зазначає він.
Тіньовий флот танкерів і недобудований трубопровід
Але зростає не тільки імпорт китайських товарів, а й експорт російських товарів до Китаю. Щоправда, йдеться тут переважно про паливо – нафту, газ і вугілля. У 2022 році на енергоресурси з Росії припало понад 70% обсягу поставок.
Після запровадження західних обмежень – ембарго на постачання російської нафти, цінової стелі на паливо і газ, заборони на імпорт вугілля – значну частину потоків Росія також перенаправила в Азію. Найбільшими покупцями на цьому ринку виступили Китай та Індія.
Нафту їм доставляють і за допомогою сірих схем. Після початку війни Росія створила тіньовий флот для перевезення нафти, який дозволив їй обходити санкції. Як писала Financial Times, він складається з понад сотні танкерів і потрібен Москві, щоб ввозити нафту в Азію замість європейських країн. Тіньовий флот Росія використовує, щоб обходити цінову стелю на російську нафту в 60 доларів: європейські транспортні та страхові компанії не можуть обслуговувати такі перевезення, а компанії з інших країн бояться вторинних санкцій.
У середньому зараз 40% експорту російських енергоресурсів припадає на Китай – порівняно з 20% у довоєнний час, наводить дані президент Інституту енергетики та фінансів Марсель Саліхов.
За підсумками першого півріччя 2023 року Росія стала головним постачальником сирої нафти в Китай, випередивши тут одного з найбільших світових експортерів – Саудівську Аравію. Альтернатива на азійському напрямку – Індія, другий найбільший ринок для експорту російської нафти.
Однак і Китай, і Індія обережно підходять до питання власної залежності від російського чи іншого енергоринку. Стратегічно ці країни ставлять на чільне місце власну енергетичну безпеку, зазначає Марсель Саліхов. Це означає, що вони не готові відводити надто велику частку для поставок другим сторонам – навіть таким великим, як Росія або Саудівська Аравія.
“Це уявлення про те, що буде, якщо китайський імпорт стане занадто залежним від одного постачальника, – пояснює Марсель Саліхов. – Якщо відбудуться розбіжності або конфлікт, можливе вимкнення поставок. Це не очікування конфлікту, але з погляду управління ризиками важливо, щоб на одного постачальника не припадала занадто велика частка”.
Одним із ключових очікувань від поїздки Путіна до Китаю було питання, чи вдасться домовитися про будівництво газопроводу “Сила Сибіру-2”. У травні Financial Times писала, що Пекін затягує переговори щодо руху проєкту, і візит до Китаю російського прем’єра Михайла Мішустіна не приніс результатів.
Проєкт “Сила Сибіру-2” передбачає транзит між газовими родовищами Західного Сибіру і Китаю через територію Монголії. Проєктування газопроводу почалося ще 2020 року, введення в експлуатацію очікується 2030 року. Однак контракт на його будівництво все ще не підписано. І другі переговори цього року Володимира Путіна з Сі Цзіньпіном не привели до вирішення цього питання.
Для російської сторони домовленість щодо “Сили Сибіру-2” важлива з точки зору переорієнтації потоків, підкреслює Марсель Саліхов. “Ті родовища, які забезпечували європейський експорт, зараз видобувають менше, ніж могли б. Тому важливо домовитися щодо “Сили Сибіру-2”. Проєктна потужність трубопроводу – 55 млрд кубометрів. Умовно кажучи, “Сила Сибіру-2″ може замістити половину втрати європейського експорту”, – каже Саліхов. Разом із європейським ринком Росія втратила приблизно 100 млрд кубометрів газового експорту.
Домовленість щодо “Сили Сибіру-2” зараз стала б значущим кроком для “Газпрому”, який втратив європейський ринок, зазначає Марсель Саліхов. “Золоті” роки “Газпрому” минули, і, можливо, Росія і Китай домовляються про кошти для будівництва. Мова [в процесі переговорів] може йти про фінансування з боку Китаю – щоб китайські фінансові інститути надали кредити або фінансово допомогли в іншій формі”
Навіть якби Росії та Китаю вдалося зараз підписати контракт, будівництво трубопроводу триватиме не менше п’яти років, каже Саліхов. Тому заміщення від втрат європейського експорту таким шляхом не відбудеться найближчим часом.
Юані замість доларів
3З початку війни в Україні китайська валюта міцно закріпила своє становище в Росії. За січень-липень 2023 року обсяг торгів юанем на Московській біржі зріс у 6,5 раза – до 18,3 трлн рублів з 2,7 трлн рублів рік до року. Як валюта дружньої країни юань прагне замістити “токсичні” долар і євро – так ці валюти називає російська влада.
Для російської економіки юань виявився вибором через брак альтернативи. Війна фактично ізолювала країну від міжнародної торгівлі.
“У кризовій ситуації добре все, що не погано в моменті, – зазначає Станіслав Мурашов з “Райффайзенбанку” – І в цьому сенсі зростання частки юаня – позитивний для Росії процес”.
В умовах, коли Китай – головний торговий партнер, у Москви не залишається інших варіантів валюти для зберігання резервів або міжнародних розрахунків, зазначає російський економіст, який поговорив з Бі-бі-сі на умовах анонімності.
“Експортно-імпортні потоки в юанях можуть один одного балансувати, і саме через це фундаментально з усіх торговельних партнерів Китай є максимально перспективним”, – каже він.
Валюти інших країн пов’язані з торговими потоками набагато менших масштабів і схильні до ризиків, головний з яких – санкційний, додає аналітик. Як приклад можна навести торгівлю з Індією. “Розрахунки з індійськими компаніями проблематичні через те, що рупія є ще менш конвертованою валютою, ніж китайський юань, і мало підходить для міжнародних операцій”, – зазначає експерт.
Юанізація російської економіки в найближчій перспективі може тільки продовжитися. “Зростання операцій у юанях може сповільнитися тільки в тому разі, якщо сам Китай змінить політику щодо Росії, – вважає експерт, – але поки що це навряд чи можливо. Китаю швидше вигідно підтримувати баланс, який є зараз”.
Така ситуація ставить російську економіку в уразливе становище перед юанем і його регулятором – Народним банком Китаю, підкреслює директор Берлінського центру Карнегі з вивчення Росії та Євразії Олександр Габуєв.
Чи є ризики в економічній залежності від Китаю?
Росія почала переорієнтуватися на Схід і Китай у 2014 році – після анексії Криму та введення перших санкцій.
“Росія повернулася на Схід не тому, що захотіла цього або працювала над цим, а тому, що була вимушена, – каже Темур Умаров. – І в цій вимушеності – головна залежність. У Росії немає інших опцій зараз. Російська дипломатія перебуває в певній ізоляції. Єдиний спосіб залишатися у світовому порядку денному – це розвивати зв’язки з країнами, які не повернулися спиною до Росії”.
Залежність Росії від Китаю дійсно зростає, підтверджує Олександр Габуєв.
“До війни у Росії був досить великий європейський ринок – ринок збуту для основних товарів російського експорту і джерело поповнення бюджету, джерело технологій. Зараз головним ринком стає Китай, а залежність від європейського ринку на тлі санкцій та ембарго сходить нанівець”, – каже він.
Альтернативний для Росії ринок – Індія, але обсяг товарообігу з цією країною набагато менший, ніж з Китаєм.
У Китаю налагоджені міцні зв’язки з іншими постачальниками вуглеводнів, крім Росії. Так, наприклад, сиру нафту в КНР постачають Саудівська Аравія, Ірак, ОАЕ. “Це створює для Китаю досить хороший переговорний важіль”, – зазначає Олександр Габуєв.
Основний ризик полягає в тому, що якщо раніше Росія співпрацювала з Китаєм, паралельно маючи великі ринки на Заході, то зараз Китай – фактично єдиний торговий партнер. Зв’язок з альтернативними ринками – через їхню віддаленість та інші чинники – набагато менш міцний.
“Залежність Росії від Китаю буде тільки зростати, і Китай може використовувати цю ситуацію для продавлювання потрібних йому умов контрактів, – каже Габуєв. – І маючи альтернативи – можливість купувати нафту, газ та інші ресурси з інших регіонів, – Китай може Росію продавлювати, використовуючи санкції як важіль”
Зростаюча залежність від Китаю в економічному плані найближчими роками або навіть десятиліттями може обернутися тим, що політично Росії також доведеться схилятися в бік Китаю, попереджає Темур Умаров.
“Бажаючи залишатися на хорошій репутації у Пекіна, Росії, можливо, доведеться робити те, чого вона не робила раніше, – каже Умаров, – наприклад, розвивати партнерство з Китаєм в Арктиці, куди Росія раніше допускала Китай з обережністю. Або ж ставати активнішою у винятково китайських конфліктах – навколо Тайваню в Південно-Китайському морі, у територіальних суперечках Китаю з Індією. Раніше Росія могла залишатися осторонь цих питань. Тепер за необхідності Китай може натиснути на те, щоб Росія зайняла прокитайський бік”.
Вікторія Сафронова
