Коли торгові представники G7 зберуться в Осаці 28-29 жовтня, очікується, що китайський «економічний примус» буде на першому місці в їхньому порядку денному. Але протистояння промисловій політиці Китаю, що спотворює ринок, може ненавмисно спонукати інші країни встановлювати власні торговельні бар’єри, посилюючи невизначеність і перешкоджаючи світовій торгівлі.
ДЖАКАРТА. Японія 28-29 жовтня прийматиме зустріч міністрів торгівлі G7 в Осаці. Основна увага зустрічі буде зосереджена на підвищенні стійкості ланцюжка поставок та посиленні експортного контролю за критично важливими корисними копалинами та технологіями. Але очікується, що «економічний примус» Китаю, особливо широкомасштабні руйнування, спричинені його непрозорою промисловою політикою, що спотворює ринок, також будуть на порядку денному.
З моменту вступу до Світової організації торгівлі у 2001 році Китай неодноразово звинувачували у наданні несправедливих промислових субсидій, що призвело до численних суперечок у СОТ. Наприклад, у 2006 році Європейський Союз, Сполучені Штати та Канада скаржилися, що Китай пропонує експортні субсидії своїм автомобілям та автозапчастинам, насамперед через свої програми «експортної бази». СОТ суворо забороняє експортні субсидії через їх значні ефекти, що спотворюють торгівлю.
Більше того, у 2010 році США заявили, що Китай субсидує своїх виробників вітроенергетичного обладнання, пропонуючи гранти компаніям, які використовують компоненти китайського виробництва. У 2017 році акцент змістився на нібито китайські субсидії великим виробникам алюмінію. А через рік СОТ підтвердила скаргу федерального уряду на те, що Китай вводить компенсаційні та антидемпінгові мита на бройлерну продукцію зі США.
Тим часом двостороння торгівля між Китаєм і Південною Кореєю значно скоротилася на тлі зростання геополітичної напруженості та після рішення Китаю виключити зі своєї програми субсидій виробників електромобілів, які використовували південнокорейські акумуляторні батареї. Торговельні відносини між Китаєм і Австралією також зіпсувалися після того, як Китай відповів на заклик тодішнього прем’єр-міністра Австралії Скотта Моррісона провести незалежне міжнародне розслідування походження пандемії COVID-19, запровадивши мита на австралійські товари, такі як ячмінь, вино, червоне м’ясо, деревина та омари.
На початку цього року лідери G7 пообіцяли боротися з усіма формами економічного примусу. Але ці зусилля можуть мати далекосяжні наслідки, враховуючи, що на Китай припадає 19,4%, 7,5%, 6,8% і 6,5% експорту з Японії, США, Німеччини та Великобританії відповідно. Якщо угруповання запровадить заходи проти примусу, спрямовані проти Китаю, президент Китаю Сі Цзіньпін може вжити заходів у відповідь.
Але, крім потенційних наслідків для економік країн G7, кампанія групи проти примусу може негативно вплинути на світову торгівлю. По-перше, розпливчастість терміну «економічний примус» дає можливість не лише G7, а й урядам у всьому світі використовувати його як привід для протекціоністських заходів, які можуть збільшити виробничі витрати та загальні ціни.
ЄС визначає економічний примус як спробу держави, яка не є членом ЄС, чинити тиск на одного або кількох своїх членів, щоб вони вчинили конкретну дію, впроваджуючи або погрожуючи впровадити заходи, які впливають на торговельні або інвестиційні відносини між цими країнами. Але хоча деякі тактики та інструменти є явно примусовими, немає чіткого пояснення того, що є діями «проти» іншої країни. З огляду на цю неоднозначність, цей термін може бути застосований до політики, прийнятої багатьма країнами.
Більше того, хоча G7 неодноразово наголошувала на своїй думці, що експортний контроль є «фундаментальним інструментом політики» для запобігання використанню критично важливих технологій у військових цілях, такі заходи можуть спотворити довгостроковий розподіл ресурсів і глобальну торгівлю, підірвати конкурентоспроможність і перешкодити економічному зростанню як у країнах-експортерах, так і в країнах-імпортерах.
Наприклад, у дослідженні 1981 року економіст з Прінстона Джин М. Гроссман показав, що вимоги до місцевого вмісту часто призводять до скорочення виробництва та підвищення цін на кінцеві товари, хоча їх вплив на внутрішні проміжні товари залишається неясним і значною мірою залежить від специфічних для ринку факторів та виробничих процесів. У статті 1992 року Гроссман та Ельханан Хелпман окреслили структуру торговельного захисту, в якій галузі з вищою еластичністю імпортного попиту або експорту та пропозиції менше відхиляються від практики вільної торгівлі. А в 2012 році Вілл Мартін і Кім Андерсон виявили, що зміни в торговельній політиці, особливо в експортних обмеженнях, зіграли важливу роль у підвищенні світових цін на основні сільськогосподарські культури під час сировинного буму 1973-74 і 2006-08 років.
Вживаючи заходів проти примусу, члени G7 можуть ненавмисно заохочувати інші країни встановлювати власні торговельні бар’єри. Лише у 2022 році уряди по всьому світу запровадили майже 3 000 протекціоністських заходів, що впливають на інвестиції та торгівлю товарами та послугами. Ці дії, незалежно від того, чи будуть вони вжиті окремими країнами або більшими угрупованнями, можуть посилити невизначеність і перешкоджати світовій торгівлі.
Ця наростаюча фрагментація вже має негативний ефект. У той час як вартість світової торгівлі досягла 49,5 трильйона доларів у 2022 році, нещодавно СОТ знизила прогноз зростання торгівлі на 2023 рік з 1,7% до 0,8%, пославшись на перебої в торгівлі та уповільнення виробництва.
G7 має взяти на себе провідну роль у деескалації напруженості. Забезпечивши ефективну роботу СОТ та уникаючи каральних заходів, які становлять загрозу економічній стабільності, група могла б спрямувати світову торгівлю у правильному напрямку.
Автор: Лілі Ян Ін, генеральний секретар Міжнародної економічної асоціації, є провідним радником з питань регіону Південно-Східної Азії в Інституті економічних досліджень АСЕАН та Східної Азії.
Джерело: PS, США
