Глобальна фінансова система є дисфункціональною. Проте заклики до реформ, які б краще відповідали потребам країн Глобального Півдня, продовжують наштовхуватися на опір
Вперше за 50 років щорічні збори Міжнародного валютного фонду (МВФ) та Світового банку відбуваються на африканському континенті. Це відбувається в часи нестримної боргової кризи на Глобальному Півдні, дисфункціональної фінансової архітектури, яка не справляється з цими борговими кризами, і, водночас, зростаючого обурення на Глобальному Півдні через те, що він недостатньо представлений у цій глобальній фінансовій архітектурі.
Напередодні зустрічі 9-15 жовтня в Марракеші “Вразлива двадцятка” – об’єднання понад 50 кліматично вразливих країн – закликала не лише до реформування, але й до суттєвої перебудови глобальної фінансової архітектури. На Африканському кліматичному саміті африканські держави-учасниці вимагали створення нової фінансової архітектури з удосконаленими процедурами реструктуризації боргів, які б краще відповідали потребам Африки. Лише минулого тижня в Організації Об’єднаних Націй Пакистан і Аргентина закликали до суверенних процедур неплатоспроможності, незалежних від кредиторів і боржників, щоб запропонувати країнам швидкий і справедливий вихід з боргової кризи.
Глобальна Північ не підіграє
Але поки що Глобальна Північ чинить опір прийняттю рішень щодо реформування глобальної фінансової архітектури таким чином, щоб надати рівну вагу голосам боржників. США разом з деякими іншими країнами G7 намагалися заблокувати формулювання щодо реформування боргової та фінансової архітектури у вересневій заяві Саміту ООН з Цілей сталого розвитку (ЦСР), що відбувся у вересні. Вони стверджують, що цими питаннями повинні займатися виключно МВФ і Світовий банк. У 2014 та 2015 роках країни Глобальної Півночі використовували той самий аргумент, щоб запобігти ініціативі G77 (об’єднання 134 країн Глобального Півдня) в Організації Об’єднаних Націй щодо створення процедури суверенної неплатоспроможності. Основний порядок денний зрозумілий: країни Глобальної Півночі хочуть зберегти свою владу і вплив. У МВФ та Світовому банку країни “Великої сімки” мають понад 40 відсотків голосів, а отже, можуть вирішальним чином визначати їхню політику. У Генеральній Асамблеї Організації Об’єднаних Націй діє принцип “одна країна – один голос”, тому країни G7 разом мають трохи більше трьох відсотків голосів.
Враховуючи різні ініціативи та координацію між країнами-боржниками, зараз є можливість запустити багатосторонні ініціативи, які виходять за рамки блоків.
Якби ця ініціатива не була тоді заблокована і якби процедура суверенної неплатоспроможності була створена в “простіші часи”, як висловилася голова МВФ Крісталіна Георгієва на весняних зустрічах МВФ і Світового банку в 2021 році, можливо, сьогодні країни мали б більше стимулів розпочати переговори про реструктуризацію боргу на ранній стадії. Але конструктивні, змістовні дискусії, зокрема щодо того, як може виглядати справедлива боргова архітектура, неодноразово ставали жертвами тих самих блоків, які ми бачимо сьогодні в ООН та міжнародних фінансових установах між країнами Глобальної Півночі та країнами Глобального Півдня.
Враховуючи різні ініціативи та координацію між країнами-боржниками, зараз є можливість запустити багатосторонні ініціативи, які виходять за рамки блоків. Уряд Німеччини може відіграти тут вирішальну роль. У своїй коаліційній угоді Берлін зобов’язався підтримати кодифіковану процедуру суверенної неплатоспроможності, до чого нещодавно закликали Пакистан та Аргентина. Але він має бути сміливішим і кинути виклик негласному правилу “Великої сімки”, згідно з яким боргові рішення мають залишатися переважно в компетенції МВФ.
Роль МВФ як міжнародного воротаря
Це стає ще більш важливим, коли ми подивимося на вибір місця проведення зустрічі: для МВФ і Світового банку зустріч у Марракеші є сигналом до більш тісного залучення країн Глобального Півдня. Але саме цей регіон, де найближчими днями збереться світова фінансова еліта, випадає з поля зору, коли йдеться про вирішення боргової кризи. Спільна програма реструктуризації боргів країн-кредиторів G20, яка має на меті забезпечити урядам більш скоординований та швидкий вихід з боргової кризи, регулює доступ не відповідно до фактичних потреб у допомозі, а відповідно до рівня доходу на душу населення в країнах. Лише країни, які вважаються країнами з низьким рівнем доходу відповідно до категорій Світового банку, матимуть доступ до допомоги – всі інші не матимуть. Багато країн регіону Близького Сходу та Північної Африки (MENA) випадають з цієї категорії. Це вже мало місце при створенні більш скоординованих ініціатив з полегшення боргового тягаря під час минулих боргових криз, таких як багатостороння ініціатива з полегшення боргового тягаря для бідних країн з великою заборгованістю (ініціатива HIPC).
Прогнози МВФ щодо економічного зростання систематично є занадто оптимістичними.
Державний борг – це фактично єдиний вид боргу, процес реструктуризації якого у випадку кризи не регулюється законодавством. Натомість на Глобальному Півдні саме МВФ відіграє ключову роль у виявленні та врегулюванні боргових криз. І не лише тому, що багато країн звертаються до МВФ як до міжнародного кредитора останньої інстанції у кризових ситуаціях. МВФ також де-факто виконує роль воротаря для подальшого багатостороннього та двостороннього фінансування, а також для списання боргів державними кредиторами. Для цього необхідна програма МВФ для проведення переговорів з країнами з великою заборгованістю щодо реструктуризації їхнього боргу. Таким чином, роль МВФ є набагато більшою, ніж можна було б припустити, виходячи з його власного рівня кредитування.
З початку пандемії Covid-19 директорка МВФ Крісталіна Георгієва була одним з найгучніших голосів, які закликали до швидкого списання боргу країнам з критичною заборгованістю. Але на практиці все виглядає зовсім інакше: дослідження 179 аналізів боргової стійкості 117 держав за період з 2020 по 2022 рік показує, що, хоча МВФ вказує на високі боргові ризики у 86 країнах, полегшення боргового тягаря було застосовано МВФ як превентивний захід лише у чотирьох випадках (які ще не припинили виплати або не вступили в переговори про реструктуризацію). Для всіх інших країн з аналогічним рівнем боргового ризику немає жодних рекомендацій чи сценаріїв, за яких можна було б вдатися до списання боргу. Натомість МВФ в односторонньому порядку рекомендує країні-боржнику вжити заходів для зменшення боргового навантаження. Це означає, що кредитори уникають втрат, а тягар лягає на плечі населення.
Інша проблема полягає в тому, що прогнози МВФ щодо економічного зростання, наприклад, систематично є занадто оптимістичними. Як наслідок, вони переоцінюють майбутню здатність країн-боржників погашати борги, водночас недооцінюючи потребу в полегшенні боргового тягаря. Це особливо проблематично, оскільки розрахована МВФ потреба у списанні боргу є найважливішою основою, на яку покладаються країни-кредитори, коли йдеться про переговори щодо реструктуризації боргу.
Ми потребуємо суттєвої перебудови міжнародної фінансової архітектури на користь справедливих і прозорих процедур суверенної неплатоспроможності, що базуються на правилах.
У випадку Шрі-Ланки сам МВФ у своєму аналізі боргової стійкості написав, що розраховане полегшення боргового тягаря не призведе до стійкої боргової ситуації. Однак, немає жодного стимулу робити реалістичні прогнози, оскільки чим більша вимога щодо списання боргу, розрахована МВФ, тим складніше зібрати всіх кредиторів за одним столом і переконати їх погодитися на неї.
Вкотре ми бачимо, наскільки дисфункціональною є нинішня система, яка покладається на добровільне списання боргів кредиторами. Доки це не зміниться, а списання боргів залежатиме від доброї волі кредиторів (або конкретних економічних і геостратегічних інтересів окремих кредиторів у країні-боржнику), помилки минулого повторюватимуться, а списання боргів буде занадто малим і запізнілим. Отже, “Вразлива двадцятка” має рацію: нам потрібен суттєвий перегляд міжнародної фінансової архітектури на користь справедливих і прозорих процедур суверенної неплатоспроможності, що ґрунтуються на правилах. Чи виправдаються ці очікування на цьогорічній щорічній зустрічі МВФ і Світового банку в Марракеші, ще належить з’ясувати.
Автор: Крістіна Ребайн є політичним координатором організації erlassjahr.de – “Розвиток потребує списання боргів”. Вона також є членом правління Європейської мережі з питань боргу та розвитку (EURODAD).
Джерело:IPS-Journal, ЄС
