Президент Сербії Вучич перебуває під внутрішнім і зовнішнім політичним тиском. Він прагне звільнитися на нових виборах, але ризик є високим.
Вибори як нищівний удар: президент Сербії Александар Вучич оголосив про проведення парламентських і місцевих виборів 17 грудня, всього через тиждень після нападу в Баніській на півночі Косова, що стався 24 вересня. У день оголошення виборів мери кількох сербських міст, очолюваних Сербською прогресивною партією Александара Вучича, подали у відставку, щоб розчистити шлях до нових виборів. Прем’єр-міністр Ана Брнабич на засіданні уряду того ж дня підготувала міністрів до неминучої необхідності подати у відставку і перейти на технічний мандат. Якби вибори дійсно відбулися 17 грудня, уряд мав би піти у відставку до початку листопада. Це означало б, що нинішній уряд, сформований у жовтні 2022 року, пропрацював би лише трохи більше року. На той час Сербська прогресивна партія Вучича здобула впевнену перемогу, отримавши 44% голосів, і все ж мусила змиритися з втратою голосів. Соціал-демократична і ліберальна опозиція в альянсі “Разом за перемогу Сербії” отримала 13 відсотків, а рух зелених “Морамо” – 4,7 відсотка. Більшість для партії Вучича залишається надійною донині, але невдоволення зростає. Адже, згідно з опитуванням, проведеним інститутом Demostat у червні 2023 року, третина всіх громадян вважає, що умови життя стали гіршими, ніж десять років тому.
Все ще існує певна невизначеність, оскільки президент неодноразово оголошував про нові вибори протягом останніх місяців, не роблячи жодних подальших кроків. І все ж нинішній крок виглядає як визвольний удар – у кількох аспектах. Очевидно, що Вучич перебував під величезним тиском через напад воєнізованого угруповання на півночі Косова і невирішеність питання про те, чи були причетні до цих подій влада і органи безпеки в Белграді, і якщо так, то яким чином. Тепер перед Вучичем стоїть завдання пояснити свої стосунки з Міланом Радоїчичем, колишнім заступником лідера партії сербської меншини в Косові “Сербський список”, який взяв на себе відповідальність за інциденти в Баньській. Водночас Вучич має наполягати на проведенні правової переоцінки подій, що заслуговує на довіру. На міжнародній арені лунають заклики до санкцій, що ще більше посилює внутрішній тиск.
Але президент і уряд також місяцями перебувають під внутрішнім тиском. “Оставка” – відставка президента, уряду та швидкі нові вибори – вимагають у Сербії після безчинств і масових вбивств 5 травня цього року. Двома днями раніше 13-річний підліток убив з вогнепальної зброї вісьмох однокласників у белградській школі, а наступної ночі сталося масове вбивство, скоєне 21-річним молодиком у місті Младеновац. Вже через кілька днів у Белграді відбулися перші масові протести під гаслом “Сербія проти насильства”. Цей досвід зачепив громадян і став відображенням досвіду повсякденного насильства в політичному, соціальному та економічному житті. Було створено вільний альянс “Сербія проти насильства”, до якого увійшли критичні громадські організації та проєвропейські опозиційні партії, що стали рушійною силою протестів. Вони тривають донині в різних містах Сербії. На піку протестів у Белграді в них взяли участь понад 50 000 осіб, а Західна Європа також читала про найбільші протести в Сербії з часів боротьби з режимом Слободана Мілошевича. Висувалися вимоги реформувати систему освіти, запровадити мораторій на приватне володіння зброєю і вимагали від уряду взяти на себе відповідальність.
За останні десять років відбулося кричуще погіршення демократичних стандартів.
Але протести, які є лише верхівкою айсберга, також стосуються демократії в Сербії. Під поверхнею, але вже добре помітною, постає країна, де демократичні права і свободи є лише частковими. За останні десять років відбулося кричуще погіршення демократичних стандартів, і організація Freedom House вже кілька років описує Сербію як гібридний режим, заснований на автократичному правлінні. Це стосується засобів масової інформації, поділу влади, а також парламентських відносин. Суспільне мовлення перебуває під значним домінуванням уряду, приватні мовники надають президенту Вучичу платформу для майже щоденних виступів, а велика кількість бульварних газет підтримують уряд, поширюють проросійські та антизахідні наративи і проводять особисто забарвлені кампанії проти опозиційних політиків. Правляча Прогресивна партія, яка налічує 700 000 членів, має значний неформальний вплив у всіх верствах суспільства, включаючи бізнес-спільноту. Існують припущення про причетність виконавчої влади до організованої злочинності, і деякі з них також розслідуються, як, наприклад, справа Йованжиці, що стосується незаконного вирощування канабісу.
Проєвропейська опозиція була представлена в парламенті лише після останніх виборів у квітні 2022 року, і лише завдяки втручанню Європейського парламенту в рамках міжпартійного діалогу. Як би не вітали в Сербії це повернення плюралізму, реальність парламентської та урядової роботи минулого року розчаровує.
Умови та робочі відносини в парламенті були позначені зростаючою поляризацією між урядом та опозицією.
Умови та робочі відносини в парламенті характеризуються зростаючою поляризацією між урядом та опозицією. Засідання призначаються від випадку до випадку, спікер парламенту домінує на засіданнях, а належної передачі законопроектів на розгляд не відбувається. Опозиція скаржиться, що урядова фракція навмисно позбавляє її прав. Уряд, зі свого боку, скаржиться на відсутність бажання співпрацювати з боку опозиції, але це не дивно з огляду на описані недоліки парламентської процедури. Також не дивно, що опозиція бойкотувала прийняття бюджету після літніх канікул і закликала до нових виборів.
Хоча уряд налаштований на вступ країни до ЄС, а Вучич залишається найважливішим партнером ЄС у Сербії, в той же час він представляє політику гойдалок між Сходом і Заходом. Наприклад, на наступний день після нападу в Бані Вучич був першим, хто відвідав російського посла, і в інших випадках також робиться посилання на традиційні зв’язки з Росією. Тому схвалення ЄС також різко знизилося в останні роки. Населення розчаровано відвертається і більше не довіряє Європейському Союзу. Лише 38 відсотків жителів Сербії все ще підтримують вступ країни до ЄС. Решта емоційно вагається між ЄС і Росією, стає аполітичною або залишає країну в ході трудової міграції. Ті, хто може, тікають з корабля – похмура, але реальна картина. Частина населення також рухається далі вправо, адже крім зеленої, лівої, ліберальної та центристської опозиції, є ще й опозиція на правому фланзі, про яку не варто забувати.
Це також дає зрозуміти, що покладання виключно на стабільність, як це все ще було в порядку денному за часів уряду Ангели Меркель, не допоможе. Вучич розглядався в ЄС як гарант стабільності не лише щодо Косова, але й щодо внутрішньої ситуації в Сербії.
Це також призвело до того, що погляд на проєвропейську опозицію залишився занадто недиференційованим. У дебатах про демократичний розвиток Сербії часто зазначається, що крім Вучича і Прогресивної партії немає нічого і нікого, і що проєвропейські сили делегітимізували себе на мілинах трансформації 1990-х років, як, наприклад, Демократична партія, яку колись очолював Зоран Джинджич. Той факт, що не всі в сербській проєвропейській опозиції можуть або захочуть погодитися з незалежністю Косова, також, схоже, стримує багатьох на Заході.
Неможливо обійти опозицію, особливо в питанні Косова.
Неможливо обійти опозицію, особливо в питанні Косова. Важливо розуміти, що описані вище умови, відсутність у опозиції можливості вести політичний діалог, небезпека кампаній політичного наклепу і перевага Сербської прогресивної партії значно ускладнюють для опозиції створення міцної позиції. Ставка на стабільність тут також мала вирішальне значення. Крім того, нещодавні протести мали б показати, що в Сербії виросло нове покоління політиків, які готові брати на себе відповідальність.
Ця проєвропейська опозиція за останні місяці дійшла порозуміння і сформувала альянс від ліво-зелених (партії “Морамо”, “Заєдно”) до соціал-демократичних партій (Демократична партія, “Свобода і справедливість”), від центру (Сербська партія) до ліберального табору (PSG), а також порозуміння з поміркованою правою партією “Національний рух”. Цей альянс, хоч і не є остаточно сформованим, але хоче брати участь у виборах разом. Політичні кадри та політичні ідеї є – тепер важливо шукати відкритий, конструктивний і, за необхідності, критичний діалог з цими силами. Точні цифри наразі важко встановити, але аналітики оцінюють потенціал цього альянсу на рівні до 30 відсотків. Отже, це сила, до якої варто ставитися серйозно.
Крім того, необхідна тверда і непохитна прихильність європейських партнерів до свободи ЗМІ та вільних і чесних виборчих умов. Лише тоді, коли опозиція може адекватно представити свою позицію в публічному дискурсі, не наражаючись на небезпеку наклепницьких кампаній, і коли виборці вільні від тиску, вибори можуть бути дійсно вільними і чесними, а отже, представляти передумови для демократичного співіснування.
Незважаючи на нагальність ситуації в Косово, міжнародне співтовариство має звернути увагу на внутрішні умови в Сербії і на те, що відбувається під поверхнею нібито стабільної країни. Лише після відновлення демократичних умов між Белградом і Приштиною може бути встановлений стійкий мир. З іншого боку, подальший дрейф Сербії до ще глибшої автократії означатиме подальшу дестабілізацію сусідських відносин. Сценарій “Титаніка”, якого ЄС не може бажати.
Автор: Кірстен Шенефельд є керівником регіонального офісу FES у Сербії та Чорногорії.
Джерело: IPG-Journal, ЄС
