ДУМКА
Київ занадто добре боровся, щоб просто здатися, але Росія і Китай досягнуть своєї мети – розколоти Захід.
Уявіть собі, що США не зможуть або просто не захочуть надавати подальшу допомогу Україні. Це, можливо, не найвірогідніший результат, враховуючи, що у Вашингтоні зберігається двопартійна підтримка допомоги Україні. Але це цілком вірогідний результат, враховуючи, що Конгрес зміг утримати американський уряд відкритим, лише відмовившись на певний час від спроб поповнити допомогу Києву, яка швидко зменшується.
Політика допомоги Україні, безсумнівно, стає складнішою, оскільки підтримка республіканців коливається, жорсткі неоізоляціоністи витісняють спікера Палати представників, а провідні претенденти на президентську номінацію від Республіканської партії займають скептичну позицію щодо допомоги або навіть гірше. Отже, якщо адміністрація президента Джо Байдена опиниться в глухому куті до виборів наступного року, що тоді станеться?
По-перше, звичайно, баланс на полі бою суттєво зміниться. Україна просто так не здасться: На карту поставлено саме її існування, а її війська занадто добре воювали, щоб бути розгромленими ордами російського президента Владіміра Путіна. Але з огляду на те, наскільки Україна залежить від зброї та боєприпасів, що постачаються Пентагоном, її ситуація все одно буде погіршуватися.
За такого сценарію не варто очікувати великого наступу у 2024 році: Україні доведеться викластися на повну, щоб утримати те, що вона має. Оборонятися теж стане важче.
Наступної зими Україні не вистачатиме засобів протиповітряної та протиракетної оборони, оскільки Росія активізує свої зусилля, щоб заморозити населення країни, знищуючи її енергетичну інфраструктуру. А у війні, де артилерія має найбільше значення, нестача цієї спроможності може мати реальний вплив на лінії фронту – як це сталося, коли українські війська опинилися в меншості під час російського наступу на сході наприкінці весни і на початку літа 2022 року.
Інші західні країни намагатимуться компенсувати зменшення американської допомоги. Південна Корея, Велика Британія та багато європейських країн вже зробили важливі внески. Але навіть якщо ці країни зможуть надати Україні більше грошей, у них просто не вистачить військового обладнання, необхідного Києву, щоб пережити період до 2025 року.
Європа робить крок назустріч Україні – США та англомовні союзники домінували у двосторонній допомозі протягом першого року війни, але з того часу ЄС став більш щедрим.
У кращому випадку, відхід США поставить Україну в жорстоку патову ситуацію на її власній території. У гіршому – спричинить поступову ерозію, яка змусить Київ шукати миру на невигідних для себе умовах.
Психологічні та дипломатичні наслідки будуть настільки ж руйнівними.
Країни починають війну і укладають мир, виходячи зі своїх очікувань щодо майбутнього. Якщо Путін дійде висновку, що в майбутньому він зіткнеться з меншою підтримкою Києва з боку США, його теорія перемоги – що він, зрештою, може розчавити Україну, перечекавши своїх західних прихильників – здаватиметься виправданою. У нього буде ще менше стимулів для укладення гідного миру.
Україна, зі свого боку, зіткнеться з недвозначними доказами того, що час працює не на її боці. Президент Володимир Зеленський постане перед гострим вибором: укласти угоду з дволиким Путіним чи боротися далі, поки баланс ресурсів не зміниться на користь Росії.
Звичайно, війна в Україні ніколи не стосувалася лише України. З першого дня вона була випробуванням на міцність між тими, хто захищає, і тими, хто хоче зруйнувати існуючий міжнародний порядок. Тому зменшення підтримки з боку США матиме глобальні наслідки.
Країнам, які сподіваються, що США боротимуться, щоб захистити їх від китайської агресії, доведеться враховувати той факт, що Вашингтон навіть не допоможе іншій країні захиститися від набагато слабшої Росії. Теза, яка мотивує Пекін і Москву, що демократії є занепадаючими, дисфункціональними і легко відволікаються, здавалося б, підтвердиться.
Очікується, що Путін і президент Китаю Сі Цзіньпін скористаються цим у своїй дипломатії стосовно країн, що сидять на узбіччі, і союзників США: Американці заохочуватимуть вас битися до останнього українця чи афганця, казатимуть вони, і врешті-решт залишать вас у підвішеному стані.
Самозвані “реалісти” на Заході можуть стверджувати, що крах американської підтримки України є благословенням, оскільки дозволяє Вашингтону монотонно зосередитися на загрозі Тайваню. Залишимо на мить осторонь стратегічний абсурд твердження, що найкращий спосіб стримати агресію великої держави в Тихому океані – це уможливити її в Європі. З політичної точки зору, дуже важко уявити собі сценарій, за якого США не можуть взяти на себе зобов’язання допомогти Україні пережити реальну війну, а потім якимось чином переключаються на підготовку до гіпотетичної війни.
Байден і лідер сенатської меншості Мітч Макконнелл розуміють це, і саме тому найближчими тижнями вони зроблять ще один поштовх для отримання допомоги. Проукраїнські республіканці в Сенаті, усвідомлюючи, що наступного року голосування не стане легшим, навіть говорять про те, щоб домогтися мега-асигнувань, яких вистачить Києву до листопада 2024 року.
Їхні перспективи на успіх в умовах погіршення політичної ситуації є невизначеними. Наслідки невдачі в Україні та в усьому світі передбачити надто легко.
Автор: Хел Брендс – колумніст Bloomberg Opinion та почесний професор Школи перспективних міжнародних досліджень імені Генрі Кіссінджера при Університеті Джонса Гопкінса.
Джерело: Bloomberg
