“Ми закопуємо себе живцем у землю, щоб прийняти смерть”. Як бійці ГУР виконують свої спецоперації

“Ми мов скальпель у руках дуже досвідченого хірурга, що делікатно видаляє пухлину”, – описує специфіку роботи українських спецпризначенців командир розвідгрупи ГУР Міноборони. У серпні цього року підрозділ “Артан”, до якого вона входить, провів операцію на “вишках Бойка”. Цьому передували десятки інших спецзавдань.

Вони готували деокупацію українських територій, проводили десантування на лівобережжя Дніпра та операції на російській території.

Завдяки цьому воєнним розвідникам вдалося накопичити унікальний досвід, хоч упродовж усієї війни вони вимушені діяти без прикриття військової авіації. Вона потрібна, зокрема, для придушення сильного РЕБ російської армії. Без підтримки з повітря ризики для їхнього життя підвищуються “в десять, а іноді й сто разів”.

Це стосується також і прикриття на воді під час десантування. Його мали б забезпечувати не лише літаки, а й великі військові кораблі. Їх Україна поки що не має.

Україна сподівається отримати від іноземних партнерів щонайменше 42 багатофункціональних винищувачі F-16 лише наступного року.

“Американські спецпризначенці ніколи б не погодилися робити те, що виконують їхні українські колеги. Вони б вимагали прикриття. Для них неможливо діяти без захисту з повітря” – зауважує Павло Лакійчук, керівник безпекових програм Центру глобалістики “Стратегія ХХІ”.

ВВС Україна дізналася деякі подробиці підготовки до таких завдань, їхнього планування та проведення, що роблять неможливе можливим.

Описані нижче події відбувалися на окупованих Росією територіях України та у відкритому морі в рамках спецоперацій ГУР. Під час війни ВВС не може самостійно перевірити всю інформацію, що надається військовими, але вважає свої джерела надійними. А оприлюднені свідчення учасника цих подій, командира розвідгрупи, узгоджуються з іншими розповідями про висадку в Енергодарі та на “вишках Бойка”.

ГУР
Підпис до фото,Маскування – обов’язкова навичка спецпризначенців. Одна з сотень специфічних вимог до них.

“Прожарка”

“Підготовка до спецоперації ієрархізована. Складні операції розробляються під прямим керівництвом дуже досвідчених людей. Я не можу розкрити, хто та на якому рівні задіяний. До планування допускаються люди, залежно від їхнього рівня участі”, – розповідає командир групи спецпідрозділу “Артан” з позивним “Саба”.

Наголошує, що ніхто з них не має більше інформації про спецоперацію, ніж потрібно для виконання поставлених перед кожним завдань.

До широкомасштабного вторгнення військовий служив у десантно-штурмових військах, воював в АТО.

Військовим мріяв стати з дитинства.

Свою мотивацію братися за найскладніші операції пояснює так: “Наша ментальність – знищити якомога більше ворогів. Хіба може чогось боятися людина, якій за тридцять років, а в неї щомісяця 101 день народження? Що таке страх для такої людини? Що таке визнання для такої людини? Для мене визнання – це коли мої побратими готові йти зі мною хоч на місяць і коли всі повертаються живими із завдання”.

Для кожної спецоперації воєнні розвідники ретельно розробляють чотири плани: основний, запасний, альтернативний та резервний. Приміром, обстріл фосфорними бомбами може змусити відмовитися від основного плану. Тоді задіюється запасний. Якщо не спрацьовує і він, то є ще щонайменше два продуманих варіанти дій. Всі опрацьовуються до найменших деталей.

Розвідгрупа не вирушає на завдання самостійно. Крім неї, є ще групи штурму, огляду, резерву та евакуації. Штурмовики беруть на себе активні дії, група огляду залучається до засідок і перевірок тих, кого беруть в полон. Група резерву задіюється, коли є потреба в додаткових силах. Група евакуації може прикривати як евакуацію бійців з інших підрозділів, так і сама вивозити поранених та загиблих.

До спецзавдань ГУРівці готуються не лише фізично, але й психологічно. На запитання про те, чи можливо, приміром, захиститися від фосфорних снарядів, “Саба” відповідає: “Так, пройти психологічну підготовку”.

У його підрозділі всі бійці проходять через процедуру “Похорон воїна”, давнього обряду для звільнення від страху загибелі. Першим це робить командир.

Боєць копає собі могилу завглибшки метр. Потім пише на папірці все, що вважає зайвим у житті й чого готовий позбутися. Папірець спалює. Після лягає в яму – і його в ній закопують. Для дихання ротом дають водолазну маску з трубкою. У такій “тренувальній могилі” спецпризначенець лежить від 40 хв до чотирьох годин.

Підпис до фото,Імітація “похорону воїна” під час навчань спецпризначенців. Військового повністю закопують і залишають лежати іноді годинами.

“Закопаний під землею ти перестаєш відчувати своє тіло, повністю втрачаєш контроль над ним. Стає видно, наскільки можеш контролювати свої почуття та думки. Наша робота передбачає повний самоконтроль і довіру до побратимів, які мають тебе відкопати. Ти повністю залежиш від інших”, – описує цей досвід “Саба”.

Додає, що сам після багатьох років тренувань “нічого вже не відчуває”, коли виконує цю вправу. “Для мене це вже навичка, мов стрільба. Мені не потрібно щодня їздити на полігон, щоб підтримувати цю навичку. Достатньо робити це раз на тиждень чи два”.

Кожен командир може сам вирішувати, чи включати таке тренування до підготовки спецпризначенців ГУР. Ця підготовка вчить витримувати величезні психологічні та фізичні навантаження.

“Ми закопуємо себе живцем у землю, щоб прийняти смерть. Після цього йдемо на спецзавдання. Прийнявши те, що ти можеш загинути, ти можеш спокійно, ефективно виконувати свою роботу”.

Боєць має пройти через багато інших штучних стресів. “Від тренувань ми втомлюємося не менше, ніж від спецзавдань. Після перших пів години навантажень людина хоче, щоб прилетіло НЛО й забрало її на Місяць. Нам потрібно перевірити її морально-психологічну стійкість. Це так звана “прожарка”, – розповідає “Саба”.

Приміром, воєнні розвідники імітують у себе контузію, після якої вони одразу стріляють по мішені. Вони вчаться стріляти лівою рукою, будучи правшою, мають знати всі технічні характеристики російської зброї, вміти плавати зі зв’язаними руками та ногами.

І після “власних похоронів” та “прожарки” настає час для походу в тил ворога чи для десантування. Хоча навчання в спецпризначенців ніколи не припиняються.

У тилу ворога

“Я побачив знищений світ успішних людей: в селі, куди ми заїхали, до війни були гарні дороги, в кожному дворі стояла автівка. Все це було вщент рознесено, там не залишилося жодної вцілілої хати”, – так командир розвідгрупи описує те, що побачив під Херсоном в липні 2022 року.

Тоді українські війська почали готуватися до звільнення міста. Українська армія наносила удари по військовій техніці, місцях дислокації, складах боєприпасів противника. Цьому завжди передувала розвідка.

Воєнні розвідники наближали звільнення обласного центру крок за кроком. Це можна описати на прикладі операції в тилу російської армії під Херсоном 22 липня 2022 року. За три з половиною місяці до деокупації міста. Такі операції були важливою частиною ретельно спланованого контрнаступу. Українському війську тоді вдавалося уникати великих втрат на південному фронті.

Американський Інститут вивчення війни повідомив, що саме в ці дні почався український контрнаступ на Півдні.

В кінці липня 2022 року українська влада офіційно підтвердила старт великої операції на правобережжі Дніпра.

У період між липнем та листопадом 2022 року Генштаб ЗСУ регулярно звітував про успіхи на південному напрямку. Зрештою, 9 листопада Херсон звільнили. Приблизно в ці ж дати українська армія відновила контроль над правобережжям Херсонщини.

Загалом під час контрнаступу влітку-восени 2022 року ЗСУ звільнили від російської окупації понад 90 населених пунктів у Херсонській та Миколаївській областях.

“За кожним так званим “жестом доброї волі” противника стоять колосальні зусилля наших військ… Безпосередньо на Херсонському напрямку Сили оборони України зруйнували логістичні шляхи та систему забезпечення, порушили систему управління військами противника”, – так підсумував у своєму ТГ-каналі цей контрнаступ головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний.

ГУР
Підпис до фото,Просування в тилу російських військ.

Розвідники ГУР відіграли в ньому свою особливу роль.

“Завдання спецпризначенців у тому, щоб зайти на територію ворога та провести там диверсійні дії”, – пояснює специфіку їхніх операцій під час контрнаступів Павло Лакійчук.

Нині подібні операції українські воєнні розвідники проводять у рамках контрнаступу в Запорізькій області.

“Ми отримали інформацію, що на тій ділянці фронту стояла російська військова техніка БМП третього покоління. Це небезпечна техніка: в неї дуже хороше озброєння та виявлення цілей. Російські окупаційні війська стояли тоді за кілометр-півтора від селища, куди ми заходили. Ми планували заходити через зрошувальні канали”, – розповідає “Саба”. БМП-3 має комбінований денно-нічний приціл, по одній гарматі калібру 30 мм і 100 мм та три кулемети.

“Ще на взводному опорному пункті (ВОП) перед заходом у тил ворога по нас прилетів фосфорний снаряд. Його касети розкриваються в повітрі. А на землю це спадає як дуже красиве сяйво. Земля шкварчала, скло плавилося. Головне було не надихатися фосфорними парами. Перший приліт був за метрів 300 від нас. Я дивився на сяйво і думав, чи наступна касета прилетить точніше. Так і сталося. Уламки полетіли по деревах за 150 метрів від нас. Нам пощастило, що вітер дув від нас”.

У тилу російської армії над головами військових постійно кружляють дрони “Орлан-10”. Їх російська армія використовує для наведення артилерії. За словами розвідника, “їх там так багато, як маршруток на вулицях Києва в годину-пік”.

ГУР
Підпис до фото,Іноді спецпризначенці ГУР пересуваються на мотоциклах.

За зруйнованим світом людей там відкривалася ще одна трагедія – покинутих, голодних і наляканих домашніх тварин.

У зруйнованому селі під Херсоном у машину до спецпризначенців застрибнув здоровезний, зморений голодом білий пес. Це була собака породи алабай. “Він лащився, віддано заглядав нам в очі, його радості не було меж. Я його розумію. Ми забрали й передали цього алабая на ВОП. Решта собак там лише бігали від підвалу до підвалу перебіжками”.

Під час тієї спецоперації військовим вдалося поспілкуватися з кількома місцевими мешканцями, що залишилися жити під обстрілами. “Люди ставилися дуже тепло до нас. Я не зустрічав ворожого ставлення. Чим ближче до фронту, тим тепліше люди ставляться до нас”.

До деокупації Херсона навколо міста працював сильний російський РЕБ. Через нього там не було супутникового зв’язку, розвідники майже не виходили в радіоефір.

У таких умовах також не можливо було запустити коптер. Оператор вимушений був його одразу посадити.

За словами розвідника, завдання в тилу російської армії під Херсоном його спецпідрозділ виконав “відповідно до запасного плану”. За групою розвідки, яка зібрала потрібну інформацію, зайшла група вогневого ураження.

А воєнні розвідники виїхали звідти під мінометним обстрілом. Крайня 120-міліметрова міна впала за 20 метрів від них.

Наступні завдання передбачали вже висадку на лівий берег Дніпра.

ГУР
Підпис до фото,ЗАЕС уночі. Українські воєнні розвідники висадилися поруч з атомною електростанцією.

Десантування в Енергодар

“Була місячна осіння ніч. Ми висаджувалися за метрів сім до берега. Там було по пояс води. Ти наперед готуєшся до того, що будеш виконувати завдання мокрим”.

Перед розвідниками була ЗАЕС. Через її російську окупацію та ядерну загрозу на той момент вона вже була відомою на весь світ. “Я подивився перед собою, а там – червоні вогники атомної електростанції. Подивився на небо, а там зірки над Дніпром перемішалися з ракетами. Бачу, як одна ракета вибухає. Думаю: добре, що не по нас”, – так описує своє десантування на лівий берег Дніпра в районі Енергодара в 2022 році “Саба”.

На тому напрямку російські війська обстрілювали їх з артилерії, ЗРК та кулеметів.

Це була одна зі спроб українських спецпризначенців перейти до атак у тилу ворога на лівобережжі.

До того в ГУРівців був досвід форсування озера Сиваш у серпні 2016 року. Українські розвідники доправляли в Крим вибухівку та зброю поблизу російських військових баз. Там у них відбувся бій зі спецпідрозділом “Вимпел” ФСБ Росії. Про це в інтерв’ю “Радіо Свобода” розповів голова воєнної розвідки Кирило Буданов.

“До слова, український морський спецназ був базовим у Радянському Союзі. Найпотужніші його кадри ще встигли привнести свій досвід у ЗСУ. Тяглість поколінь зберігалася. Начальник ГУР генерал-лейтенант Кирило Буданов особисто брав участь у Кримському рейді 2016 року. Ним керував покійний нині Максим Шаповал”, – пригадує Павло Лакійчук.

І наголошує, що “спецпризначенці – це штучний товар, який робить неймовірні справи”.

“Амфібійні операції з десантуванням на берег – це ще складніше за їхні операції на суходолі”, – відзначає експерт.

Цього разу попереду було не озеро, а Каховське водосховище.

ГУР
Підпис до фото,Каховське водосховище до підриву дамби.

“Широчезний Дніпро – це рубіж, який прикриває противника. Так було і до, і після підриву Каховської дамби. Росіяни мали б бути впевнені, що жодна притомна людина не нападе на них з боку правобережжя, особливо в гирлі Дніпра, де є широчезна заплава. Раптом з води з’являються “33 богатирі”, ще й лунають залпи в несподіваному напрямку”, – каже Павло Лакійчук.

Під Енергодаром воєнні розвідники під час десантування та штурму вступали в контактний бій з російськими військовими.

“Що стосується таких складних операцій, як висадка через Каховське водосховище задля проходу до Енергодару – на жаль, вона була не дуже вдала. Не буду оцінювати з чиєї вини це відбулося. Але точно в тому не було вини наших військових. Там пішло не по плану”, – вважає пан Лакійчук.

“Тим літом (2022 року – Ред.) зайшли в Енергодар, у нас не було підтримки – і ми вийшли. Зайшли, висадилися. Ну що? Команда: “Виходьте”. Добре, виходимо. Хоча заходили з боями”, – розповідав в інтерв’ю “Українській правді” командир спецпідрозділу “Артан” Віктор Торкотюк.

На початку вересня 2022 року російські прокремлівські медіа написали, що в районі Енергодара їхній армії вдалося знищити сім човнів з двома диверсійними групами, а за два дні після цього вони заявили вже про ураження 20 човнів та катерів.

“З їхніх даних випливає, що в нас мало б бути набагато більше засобів, ніж є насправді. Вони завжди кажуть після таких наших операцій, що знищили купу наших човнів. Я не пам’ятаю такого, щоб їхня інформація відповідала дійсності”, – каже “Саба”.

Свою головну мету десантування в Енергодарі українські спецпризначенці поки що не розкривають.

У 2023-му для атак на російські сили в Енергодарі почали використовувати дрони. 12 вересня вони повідомили на своїх ресурсах про “подарунки” для окупаційної адміністрації Енергодара, що спричинили пожежу у “відділі паспортизації РФ”.

А досвід 2022 року був використаний під час інших бойових рейдів у гирлі Дніпра.

ГУР
Підпис до фото,Фахівці визнають, що аналогів операції на “вишках Бойка” в історії сучасних війн не було.

“Гарячі вишки”

“Енергодар – це була також дуже хороша підготовка до операції на “вишках Бойка”. Під час неї ми пропливли 112 кілометрів на легких човнах у відкритому морі, без прив’язки до суходолу, у водному тумані. Такої операції не проводив ще ніхто. До того в нас було вже кілька спроб висадки, але через штурмові хвилі ми не могли пришвартуватися”.

Цього разу замість російських дронів “Орлан-10” над головами українських військових кружляв російський винищувач Су-30.

Завдяки фільму ГУР Міноборони про цю спецоперацію дізналася вся країна. Один із бійців з позивним “Конан” випав із човна й протримався у воді 14 годин, поки товариші не знайшли його і не врятували.

Як конкретно в цьому випадку воєнним розвідникам допоміг “Похорон воїна”?

“Ці вишки дуже гарячі. Температура повітря там була понад 40 градусів, а кисень ще й спалювала газова платформа, де горить полум’я. Ти маєш пити там багато води, щоб протриматися”, – розповідає “Саба”.

І пригадує один із найнебезпечніших моментів на вишках: “Я мав перевірити, чи заміновані некеровані авіаційні ракети, які знаходилися в трюмі. Ми прибрали всіх з палуби. Якби вони були заміновані, то стався б вибух. Мене ніколи б не знайшли. Був би лише спалах. Але був наказ і його потрібно виконувати”.

Далі він з напарником кидав жереб, кому заходити першим у трюм. “Жереб іти першим випав моєму побратиму – він сапер. Я йшов одразу за ним. Взагалі, який би жереб не випав, ми пішли б разом”.

Боєприпаси не були заміновані…

ГУР
Підпис до фото,Кадр з нагрудної камери “Саби” на “вишках Бойка”.

Ще один результат цієї операції – демонтована на вишках берегова радіолокаційна станція “Нева-Б”. Російська армія не лише втратила “свої очі” в південно-західній частині Чорного моря. Завдяки даним цієї станції можна буде відтворити, яку інформацію збирали й отримували тут російські війська.

Тим часом Україна планує далі атакувати територію Росії дронами для виснаження її ППО й виведення з ладу її військового транспорту й виробництв. Про це начальник ГУР Кирило Буданов заявив у нещодавньому інтерв’ю журналу The Economist.

ГУР Міноборони запевняє: на атаки Росії на українську інфраструктуру буде відповідь.

Українські спецпризначенці також виконують бойові та спеціальні завдання в окупованому Криму й на території Росії. Їхні подробиці на даному етапі вони не розкривають.

Жанна Безп’ятчук

Поделиться:

Схожі записи

Почніть набирати текст зверху та натисніть "Enter" для пошуку. Натисніть ESC для відміни.

Повернутись вверх