Нещодавня зустріч у Хасані виглядала як відчайдушний гамбіт російського президента, який програє війну і вичерпує свої можливості. Але чи дійсно Росія пропонує глибокі та багатогранні відносини, які передбачалися на саміті, залишається далеко не ясним.
Путін намагається загнати країни-однодумці до свого роду Варшавського договору двадцять першого століття, і Північна Корея — ключовий кандидат. Дивіться, що виходить
Коли лідер Північної Кореї Кім Чен Ин вийшов зі свого бронепоїзда на залізничній станції в східному російському місті Хасан для своєї зустрічі з президентом Володимиром Путіним, що нещодавно відбулася, я не могла не згадати сатиричний фільм 2017 року « Смерть Сталіна» . Мініатюрний місток від платформи до вокзалу і жалюгідна червона доріжка, якою крокував Кім, комічно контрастували з військовим полком, що вишикувався для його вітання. Сцена була практично мультяшною, ніби Міккі Маус одягнув костюм, щоб поговорити про війну з Дональдом Даком.
Безумовно, артилерія та озброєння, які Путін, очевидно, хоче отримати від Кіма, є цілком реальними. Так само, як і очевидне розуміння Путіним того, що він не надто багато міжнародних можливостей.
Справді, саміт із Кімом виглядав як свого роду гамбіт — і ляпас китайському президентові Сі Цзіньпіну, який роками працював над тим, щоб тримати Кіма у вузді, а за місяць до повномасштабного вторгнення Росії в Україну він оголосив про «безмежне партнерство» з Путіним. Однак залишається під питанням, чи дійсно Путін пропонує Кіму глибокі та багатогранні відносини, на які натякає саміт, що включав відвідування російських військових об’єктів та космодрому Східний.
У роки розпаду Радянського Союзу та протягом раннього пострадянського періоду позиція Кремля щодо Північної Кореї була досить поблажливою. Порадам потрібно було втримати закриту комуністичну країну в межах сфери своїх держав-клієнтів, щоб не дати їй розвернутися у бік тодішнього недружнього Китаю, і вони із задоволенням використали досить дешеву робочу силу для будівництва промислових об’єктів. Але, як писав один дослідник у 1982 році, двосторонні відносини були « не такими дружніми та близькими», як здавалося.
Це є актуальним і сьогодні. Безсумнівно, Путін відвідав Пхеньян у 2000 році, а в 2012 році, після того, як Кім став наступником свого батька, Росія списала 90% боргу Північної Кореї, що залишився з радянських часів і пообіцяла інвестувати в країну, що збідніла.
Однак інвестиції були обмежені, а відданість режиму Кім до розробки ядерної зброї стала каменем дипломатичного спотикання. Вимоги Росії щодо нерозповсюдження ядерної зброї не мають значення для Кіма, який швидше віддасть перевагу витримати жорсткі санкції, ніж відмовиться від ядерної програми Північної Кореї.
Проте сьогодні розрахунки Путіна змінились. Росія перебуває в міжнародній ізоляції, це держава-ізгой, яка стикається з жорсткими санкціями та ядерними загрозами, така сама, якою протягом десятиліть є держава — пустельник Північна Корея. Більше того, Путін намагається загнати країни-однодумці до свого роду Варшавського договору двадцять першого століття, а Північна Корея — стійкий антагоніст Заходу — є ключовим кандидатом. Схоже, що сцена для появи справжньої осі ізгоїв готова.
Не поспішатимемо. З економічного погляду Північна Корея, як і раніше, мало що може запропонувати Росії. У більшості тих небагатьох товарів, які вона продає на світовому ринку — вугілля та інші корисні копалини, морепродукти та деякі текстильні вироби — немає ринку в Росії, а товари, які Росія, можливо, захоче імпортувати, не можуть бути вироблені в достатніх кількостях. Зі свого боку, Північна Корея не може дозволити собі щось близьке до ринкових цін на російські товари.
Зрозуміло, партнерство, про яке було оголошено на саміті Путіна та Кіма, не є насамперед економічним. Метою є військово-технічна співпраця, а також російські закупівлі північнокорейського озброєння.
Однак протидіяти Заходу – це одне; а відкрите порушення резолюцій Ради Безпеки ООН, які суворо забороняють подібні обміни з Північною Кореєю, ще більше послабить позиції Росії в ООН. Більше того, Росія знає, що Північна Корея не платитиме за передачу російських військових технологій, ні відповідатиме взаємністю; безпринципний Кім може навіть продати їх іншим державам-ізгоям.
Ніщо з цього не сподобається Китаю, який, незважаючи на підтримку північнокорейського режиму, втомився від постійного брязкання зброєю Кіма. І хоча Путін хоче показати, що Росія також є великим гравцем у регіоні ( Хасан знаходиться недалеко від кордону з Китаєм), він навряд чи захоче нажити собі ворога в особі Сі.
Також, російські військові поставки режиму Кіма не порадують Південну Корею — країна, щодо якої Путін зараз відчуває щось на кшталт вендетти. І тут криється найбільша ймовірна мотивація Путіна для зустрічі з Кімом. У рамках своєї політики Південна Корея не надає летальної допомоги країнам, які перебувають у стані війни, таким як Україна. Однак останніми місяцями країна постачає США велику кількість артилерійських снарядів для « поповнення [американських] запасів» і пообіцяла збільшити постачання нелетального військового спорядження та гуманітарної допомоги Україні.
Зустрічаючись із Кімом, Путін, схоже, попереджає Південну Корею — дев’яту за величиною у світі експортера зброї — не йти далі. Зрозуміла загроза полягає в тому, що якщо Південна Корея, яка загалом підтримує добрі відносини з Росією, піддасться тиску США і почне постачати летальну допомогу Україні, Росія у відповідь передасть військові технології Північної.
Північна Корея має один актив, який вона може запропонувати Росії: робоча сила. Оскільки ослаблений рубль відлякує мігрантів із Центральної Азії, багато чорних робочих місць у російських містах залишаються незаповненими. Імпортована північнокорейська робоча сила може заповнити цю прогалину. Для Росії головна вигода від саміту Путін-Кім може бути обмежена стабільним припливом прибиральників та будівельників.
Ніна Хрущова
