У ЄС готуються до реформ, які дозволять йому прийняти нових членів. Але чи не застрягнуть країни-кандидати, у тому числі й Україна, у “залі очікування”, поки у Брюсселі вирішуватимуть, що і як треба реформувати?
У Брюсселі починають обговорювати реальні умови та терміни нової хвилі розширення ЄС. Першим сигналом кардинальних змін у політиці розширення стала заява президента Європейської Ради Шарля Мішеля на форумі в Словенії у серпні про те, що Євросоюз має бути готовим прийняти нових членів до 2030 року. Згодом під час виступу у Європарламенті очільниця Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн пояснила: щоб підготуватися до розширення, ЄС потребує внесення змін до своїх базових угод.
А президентка Європарламенту Роберта Мецола в інтерв’ю британському виданню The Guardian, опублікованому у вівторок, 26 вересня, наголосила, що ЄС має реформуватися, щоб підготуватися до прийому України та інших країн, оскільки “економічна модель, яку ми маємо сьогодні, не така, яка вижила б із 32-ма чи 33-ма (країнами-членами)”, і повідомила, що євродепутати дискусію про реформування ЄС вже почали.
Поговорити про розширення збираються і глави держав і урядів ЄС під час неформальної зустрічі у іспанській Гранаді, де 5 жовтня пройде черговий саміт Європейської політичної спільноти. Як повідомляють ЗМІ, Шарль Мішель планує спілкуватися з європейськими лідерами у невеликих групах перед початком саміту, щоб зібрати їхні думки з приводу нової хвилі розширення.
Чи мають країни ЄС політичну волю для проведення реформ? І чи не стане європейська перспектива України заручницею процесу реформування Євросоюзу? DW поспілкувалася про це з експертами.
Війна Росії проти України підштовхує ЄС до розширення
Ще кілька років тому політика розширення ЄС розглядалася в Брюсселі доволі абстрактно і офіційно вважалася інструментом зовнішньої політики для просування демократії та верховенства права у сусідніх країнах. Проте широкомасштабне вторгнення Росії в Україну змусило країни-члени істотно змінити цей підхід.
Війна, розв’язана Росією, “стала переломною точкою у зовнішній політиці та мисленні політиків ЄС щодо безпеки”, сказала у коментарі DW Іонела Чіолан, наукова співробітниця брюссельського Центру європейських студій імені Вільфреда Мартенса. “Ревізіоністський порядок денний Росії, глобальні амбіції Китаю, зростання авторитаризму вимагають більш геополітичного Євросоюзу, і це робить політику розширення ЄС більш стратегічною”, – вважає експертка.
Якщо у 2014 році Брюссель ще вважав, що може продовжувати business-as-usual з Кремлем, то нинішні поточні геополітичні та геоекономічні тенденції засвідчили, що це було помилковою позицією, вважає науковий співробітник словацького аналітичного центру GLOBSEC Роджер Гілтон. Змінюючи свій підхід до політики розширення, ЄС прагне відновити свою роль у глобальній політиці і “здатність залишатися конкурентоспроможним у довгостроковій перспективі”. “І хоча цей поштовх до дій дещо запізнілий, але це ліпше, ніж не діяти взагалі”, – зауважує Гілтон.
Реформуватися, щоб розширитися
Коли говорять про нову хвилю розширення, то йдеться про країни Західних Балкан: Албанію, Боснію і Герцеговину, Косово, Чорногорію, Північну Македонію, Сербію, а також Україну та Молдову і, ймовірно, Грузію. Щоб мати можливість прийняти таку кількість нових членів, ЄС повинна здійснити ґрунтовну секторальну реформу та внести зміни до Договору про ЄС – одного з базових документів, наголошує Іонела Чіолан.
“Кожна нова хвиля розширення викликає дискусії щодо загальної структури управління ЄС, бюджетних питань, інституційної реструктуризації”, – пояснює експертка. Вона наголошує, що передусім ЄС доведеться змінити механізми ухвалення рішень, оскільки нинішній його принцип одностайності, згідно з яким 27 країн ухвалюють рішення, зокрема у сфері зовнішньої та оборонної політики, “блокує будь-який прогрес”, і в минулому деякі країни-члени використовували своє право вето, щоб зупинити або відкласти інтеграцію нових членів на різних етапах.
Окрім того, якщо, як очікується, ЄС має намір істотно збільшити кількість своїх членів, то постає потреба у реформі інституційної структури та механізмів для захисту демократії та верховенства права в державах-членах. Важливою є і спроможність ЄС абсорбувати нових членів. “Поточний бюджет ЄС є нежиттєздатним у довгостроковій перспективі, і якщо ЄС хоче прийняти нових членів, бюджет необхідно реформувати”, – наголошує експертка. А якщо брати до уваги, наприклад, потенційне членство України, яка “є одним із найважливіших експортерів зернових у світі, то необхідно говорити про реформу Спільної аграрної політики ЄС”.
Швидкі реформи ЄС можливі, але…
Необхідні для розширення реформи здаються настільки глибокими та всеохопними, а їхній перелік – таким довгим, що мимохіть виникає питання з приводу того, наскільки рішуче налаштовані європейські столиці їх здійснити до 2030 року – терміну, озвученого Шарлем Мішелем? “Я вважаю, що минулий досвід Євросоюзу в реагуванні на кризи, наприклад, з COVID-19 або нещодавнє використання Європейського фонду миру для допомоги Україні, продемонстрував, що ЄС має хороші шанси на успіх в реалізації цих реформ”, – вважає Роджер Гілтон.
Проте наразі серед країн-членів ЄС немає загального консенсусу щодо необхідності реформ, метою яких є просування європейської інтеграції нинішніх країн-кандидатів, визнає Іонела Чіолан. “Вибори до Європарламенту наступного року та структура нової Європейської комісії, хід війни Росії проти України та національні вибори в кількох країнах-членах, – все це матиме вплив на політичну волю європейських політиків, які прийматимуть рішення щодо політики розширення ЄС”, – каже експертка.
Термін у “залі очікування ЄС” не буде довгим
Найважливішою серед реформ ЄС, необхідних для розширення, є зміна принципу ухвалення рішень, переконаний румунський євродпетутат від групи лібералів Влад Георге. Якби “завтра на голосування в Брюсселі поставили вступ України до ЄС”, то знайшлися б країни, які його б заблокували. “Тож Україна може стати першою, хто скористається перевагами зміни тих принципів і підходів у ЄС, які вже вичерпали себе”, – сказав у коментарі DW Георге.
Керівник директорату Єврокомісії з питань сусідства та розширення Герт Ян Купман також не вважає, що системні реформи мають бути обов’язковою передумовою для розширення ЄС і висловлює переконання, що блок зможе “перетравити” нових членів. Найголовнішим Ян Купман називає те, що у країнах ЄС відбулася зміна ставлення до процесу розширення, “особливо у кількох столицях”. На його думку, це є свідченням того, що рішення для всіх викликів нової хвилі розширенні врешті-решт “буде знайдено”.
Побоювання керівництва України з приводу того, що їхня країна може “застрягнути у нудній “залі очікування” ЄС” цілком зрозумілі, оскільки це вже траплялося з іншими країнами-кандидатами”, констатує Роджер Гілтон. Проте, і на його думку, Брюссель більше не може дозволити собі грати в політичні ігри “з такими цінними кандидатами, як Україна”, тому не заволікатиме з термінами розширення.
Вікторія Власенко
