Заокеанський візит Президента Зеленського, можливо, не виглядає настільки успішно, як того чекали, але він точно був продуктивним
Заокеанський візит Володимира Зеленського, який тривав з 18 по 24 вересня, завершився. Він був насичений. Протягом тижня президент України у Нью-Йорку встиг виступити на 78-й сесії Генеральної асамблеї ООН, а також на засіданні Ради Безпеки ООН, де розтлумачив представникам міжнародної спільноти суть Формули миру і закликав реформувати Організацію (детальніше про ООН, пропозиції реформування цієї організації та пропозиції Зеленського «у трьох кроках» – у нашому попередньому матеріалі). Після цього Глава держави відвідав Вашингтон. У Пентагоні він обговорив подальшу військову співпрацю між США та Україною, а також виступив на закритому засіданні у Конгресі та зустрівся з президентом Джо Байденом. Окремо – поспілкувався з патріархом американської зовнішньої політики Генрі Кіссінджером, якому в травні цього року виповнилося 100 (!) років. Нарешті, після «американських гірок» здійснив неанонсований візит у сусідню Канаду, де зустрівся з прем’єром Джастіном Трюдо, виголосив промову перед парламентарями країни (розбір по візиту Зеленського в Канаду можна прочитати – тут).
Які результати?
Власне, їх підсумував сам президент, тож процитуємо його: «Оборонні пакети. Від Сполучених Штатів – це артилерія, потрібні снаряди, ракети для «хаймарсів», ракети для ППО, додаткові системи ППО, тактичні машини та ще деякі інші види зброї, які заявлять самі про себе на полі бою. Крім того, маємо історичне рішення про спільне виробництво Україною та США зброї та оборонних систем, зокрема ППО. Це те, що було абсолютною фантастикою ще нещодавно. Але стане реальністю. Ми зробимо це реальністю. Щодо зустрічі у Конгресі – підтримка України збережеться. Від Канади маємо рішення про тривалу оборонну підтримку. Обсяг – пів мільярда доларів США».
Серед економічних домовленостей Зеленський відзначив рішення про зону вільної торгівлі з Канадою. «У Вашингтоні – меморандум щодо взаємодії в енергетиці. В Оттаві – домовленість щодо відновлення Каховської ГЕС та реконструкції Канівської. Очевидний інтерес великих компаній і США, і Канади працювати в Україні. На рівні Мінстратегпрому – взаєморозуміння з оборонними компаніями», – підкреслив Глава держави.
Загалом можна зробити висновок, що візит став успішним для Зеленського зокрема й України загалом. Але чи так це насправді?
Одні вважають, що цей візит зафіксував неприємне: навколо передачі ATACMS продовжуються «танці», прозвучали заяви, приміром, одного з кандидатів у президенти США від Республіканської партії Рона Десантіса, проти членства України в НАТО, що відбулося певне «охолодження відносин» з американською адміністрацією. Щодо ООН – розрахунки на початок змін у цій неспроможній ні на що організації, нібито, не справдилися…
Але ж інші – стверджують, що візит був якщо не успішним на 100%, то продуктивним для нашої держави.
Як об’єктивно оцінити цей візит, наскільки справдилися очікування? Окремо – про спільне американо-українське виробництво зброї, у що це може вилитися? Зрештою, про що свідчить ряд цікавих зустрічей президента, зокрема, з Генрі Кіссінджером та з головою Суверенної Ради Судану Абделем Фаттахом аль-Бурганом в ірландському аеропорту Шеннон?
Питань – багато, тож давайте з’ясовувати.
Загалом візит пройшов продуктивно, хоч і відбувався у непростих умовах із погляду американської політики
Політичний експерт Євген Савісько в коментарі “Укрінформу” наголосив, що жодного «охолодження відносин» між Україною та США немає.
«Це фейки російських і деяких умовно українських політиків. Відбулася робоча зустріч двох президентів, обмін думками, координація спільної лінії поведінки з різних питань. Озброєння та військова допомога лише частина з них. ATACMS будуть передані ЗСУ, можливо, спершу невелика партія, але будуть – це лише питання часу. Так було й з іншими видами озброєнь – і з Javelin, і з HIMARS, і з гаубицями. Політика і війна нероздільні, хочемо цього чи ні, але так було, так є і так буде. Особливо в Сполучених Штатах за рік до виборів президента».
Вітчизняним політикам варто бути стриманими і розуміти, що Україна, поки що, не центр Всесвіту, а в партнерів є свої проблеми і свої політичні ситуації.
«Тому візит Володимира Зеленського можна вважати успішним. Негативу не було. На Генасамблеї ООН отримали, наприклад, нового союзника – Албанію, і поставили на місце російську делегацію. На більше було годі й сподіватися», – додав пан Савісько.
Експерт-міжнародник Олександр Юсупов вважає, що візит був непростим, але й продуктивним. Він звернув увагу на те, що цього разу Президенту Зеленському, на відміну від 2022-го року, не дали виступити на об’єднаній сесії Конгресу. Атмосфера під час пресконференції з американським президентом не була такою ж позитивною, як торішня, на фоні деокупації Херсона.
«Однак, за повідомленнями американських і європейських ЗМІ, Байден все ж таки пообіцяв передати далекобійні ракети ATACMS, а зустрічі з конгресменами та сенаторами показали досить високу підтримку України», – стверджує політолог.
Вашингтон залишається основним донором Києва, випереджаючи всі столиці Євросоюзу разом узяті, і точно продовжить масштабне фінансування на цей та наступний рік. А ось що буде далі – це набагато складніше питання.
«Потенційна перемога Трампа чи подібного йому політика не означала б, що Україна втратить допомогу від США, але вона може значно зменшитись, тому візити українських перших осіб до Вашингтона вкрай важливі для підтримки діалогу з членами Конгресу та лобіювання наших інтересів. Головною ж проблемою для Києва, як і раніше, залишається загальний підхід Байдена щодо війни між Росією та Україною – не дати Україні програти. Замість того, щоб дати Україні перемогти», – підкреслив пан Юсупов.
Політолог Олег Постернак каже, що відносини між США та Україною неодноразово нагадували і нагадуватимуть синусоїду. І на це буде впливати багато обставин: електоральна кампанія 2024 р., хід бойових дій на фронтах, поведінка Китаю та ЄС, результативність антикорупційної політики в Україні.
«Останній фактор починає звучати в тональності двосторонніх відносин з новою силою, і певним чином зустріч Байдена та Зеленського на продуктивній ноті стала можливою завдяки розумному антикорупційному підходу Президента України щодо ротації керівництва Міноборони», – коментує експерт.
Загалом же – у світовій дипломатії окрема зустріч на тлі багатосторонніх заходів є певним знаком, що свідчить про збереження позитивної динаміки відносин. Для порівняння, з прем’єром Ізраїлю Байден таку зустріч не провів, хоча ізраїльська сторона очікувала на неї. Причиною могло стати ставлення до судової реформи в Ізраїлі.
«Перед Україною в ході візиту Зеленського в США стояли декілька цілей: продемонструвати міцність американо-українських відносин, на динаміку яких орієнтуються інші західні держави, ЄС, НАТО; просунутись в номенклатурі воєнної допомоги, здобувши позитивне рішення по далекобійним ракетам ATACMS; максимально скріпити двопартійну підтримку України в обох палатах Конгресу і зменшити скепсис щодо подальшої воєнної допомоги Україні, який роздмухується в Америці на передстартовому виборчому етапі, – перелічує пан Постернак. – Важко поки що оцінити, чи вдалось Зеленському розвіяти побоювання американських політиків щодо безперспективності воєнної допомоги Україні та страхи безкінечної війни, що буде потребувати виснаження внутрішніх ресурсів США. Це зараз головний виклик для України. На жаль, громадська підтримка України у війні обертається навколо підсвічених медіа очікувань ефектних успіхів у війні, які в природі не завжди є швидко досяжними».
На думку політолога, в ході візиту могло також порушуватися на більш предметному рівні питання гіпотетичних переговорів між Україною та РФ. Експерт звертає увагу на те, що напередодні зустрічі Байдена із Зеленським відбулись контакти радника президента США з нацбезпеки Джейка Саллівана із міністром закордонних справ Ван І на Мальті, який після цього відбув до Москви і провів там низку зустрічей – із Патрушевим, Лавровим і Путіним.
«Очевидно, йшлося про варіанти мирного виходу із конфлікту. Важко сказати, чи саме цю зустріч Зеленський мав на увазі, говорячи з трибуни Генасамблеї ООН про спроби укласти тіньові угоди за лаштунками, але акцент промовистий. Україні критично важливо просувати примат відновлення територіальної цілісності та справедливості покарання РФ за злочини», – наголосив Олег Постернак.
Нарешті експерт з міжнародної політики Петро Олещук каже: «Безумовно, візит пройшов продуктивно. Ми отримали чіткий сигнал щодо продовження підтримки України з боку США. Ми спільно вироблятимемо озброєння, тож ця підтримка поглиблюється, стає системнішою”.
Подібні візити – це не про якісь тактичні рішення (вони можуть затверджуватись на іншому рівні), а про стратегію. І стратегічно Україна залишається партнером США.
«Це головний підсумок візиту Зеленського до Сполучених Штатів», – констатує Петро Олещук.
Спільне виробництво зброї: інший рівень кооперації з головним союзником
Військовий експерт Сергій Грабський: «Домовленість про спільне виробництво зброї – це, певною мірою, навіть краще, ніж ATACMS. Тому що це, по-перше, нові робочі місця, розвиток економіки. Виробництво зброї на місці означає, що ми не залежимо від логістики, термінів постачання. Ми забезпечимо свої Збройні сили тим, що нам необхідно в першу чергу».
Експерт звернув увагу на те, що в заяві Президента Зеленського йшлося про те, зокрема, що буде вироблятися озброєння для протиповітряної оборони.
«Буквально будь-який тип озброєння протиповітряної оборони для нас є сьогодні життєво необхідним», – зазначив пан Грабський.
Але головне – це все є свідченням того, що нам довіряють.
«Таким чином, ми переходимо на інший рівень кооперації з найголовнішим союзником – Сполученими Штатами. Це свідчення того, що нам довіряють, що в нас вірять», – запевняє військовий експерт.
А з часом на світовому ринку озброєнь, Україна отримає можливість заробляти додаткові кошти, на які можна буде докуповувати те, що нам буде необхідне, і те, що ми поки що не виробляємо в Україні.
«Йдеться про ті ж самі ATACMS, про авіацію та інше озброєння, яке ми в найближчу перспективу виробляти навряд чи будемо», – підкреслив Сергій Грабський.
Подібним чином висловився військовий оглядач групи «Інформаційний спротив» Олександр Коваленко: «Про спільне виробництво якої саме номенклатури озброєння може йтися? Деталей небагато, це можуть бути і ракети, і дрони, і боєприпаси, – каже аналітик. – Також не забуваймо, що це про доступ до провідних західних технологій. І це про партнерство, про довіру, а головне – про впевненість у тому, що Україна в цій війні переможе».
Щодо засобів ППО, то, каже пан Коваленко, їх виробництво вважається одним з найскладніших.
«Після розпаду СРСР нашу державу знають у світі як одну з передових з виробництва систем зв’язку, РЛС, засобів РЕБ. Так, усе це елементи ППО, однак повноцінне виробництва ЗРК з нуля – цього ми не робили», – акцентує експерт.
Відтак для підвищення обороноздатності України це дуже хороша перспектива.
«Але дивитися на цю перспективу треба реалістично: до закінчення війни навряд чи зможемо говорити про виробництво засобів ППО на території України. Хоча б тому, що таке підприємство одразу стане ціллю №1 для ворожих ударів. Тож наразі – це більше схоже на меморандум, але вкрай перспективний і важливий для нашої держави», – вважає Олександр Коваленко.
Зустрічі з Кіссінджером та Абделем Фаттахом аль-Бурганом нетипові, про що вони свідчать?
До певної міри несподіванка: президент України також зустрівся з 56-м державним секретарем, зі знаменитим дипломатом 100-річним Генрі Кіссінджером, який до Великої війни вважався послідовним противником вступу України до НАТО, а тепер – один із лобістів на користь цього питання. Але ж про що була ця зустріч – це такий собі символічний жест ввічливості чи був конкретний розрахунок?
На думку Євгена Савіська «зустріч з Кіссінджером – не про вияв ввічливості чи протокольний захід. То була особлива зустріч, про справжні деталі, якої розповідати ніколи не будуть. Кіссінджер – «багатодесятилітній» друг нинішнього лідера Китаю Сі Цзиньпіна. Нинішню війну Україні буде складно виграти, допоки Пекін не припинить допомагати Москві безпосередньо або через КНДР. І ось тут Києву саме потрібен цей «патріарх Кіссінджер».
Експерт вважає: те, на що інші можуть витратити роки – Кіссінджер вирішить однією розмовою.
«Ось про що йшлося на непублічній частині зустрічі, а ще – про долю Росії й про майбутнє України», – додав політичний експерт.
Схожу думку висловив Олександр Юсупов: «Кіссінджер, напевно, найвпливовіший дипломат і перемовник останніх 50 років. Подивитися лише на його візит до Пекіна цього літа, де його особисто прийняв лідер Китаю Сі, а також міністр оборони країни, який тим часом відмовився від зустрічі з главою Пентагону. Тому контакт українського лідера з Кіссінджером – не тільки про обмін думками, а й про додатковий переговорний канал із ключовими столицями».
До того ж Кіссінджер – це прагматичний гравець, він не розглядається ані американським істеблішментом, ані світовими лідерами як затятий проукраїнський або проросійський діяч.
«І зараз він підтримує вступ України до НАТО, що робить його корисним для Києва у переконанні іноземних урядів про потребу дати відсіч Росії і зробити Україну повноцінною частиною західних альянсів», – наголосив пан Юсупов.
Ще одну нетипову зустріч Зеленський провів з головою Суверенної Ради Судану Абделем Фаттахом аль-Бурганом по дорозі додому, в аеропорту Шеннон (Ірландія). Що важливо – відбулася вона на тлі повідомлень у західних ЗМІ про нібито причетність українських спецслужб до серії ударів по залишках ПВК «Вагнер» в Африці. Про що це свідчить?
«Зустріч Зеленського з лідером Судану натякає на причетність України до недавнього удару по пов’язаних із ПВК «Вагнер» бойовиках. Ця операція, якщо вона все ж таки була проведена Києвом, є сигналом про вихід російсько-української війни за межі кордонів двох країн на глобальний рівень, а отже Україна тепер боротиметься з російським впливом по всьому світу не тільки дипломатичними методами», – вважає Олександр Юсупов.
Тому, наголошує експерт, не варто дивуватися, якщо прочитаєте новини про удари невідомими дронами по базах «вагнерівців» або їхніх союзників у Сирії, Малі, Лівії, ЦАР, а потім побачите фото із зустрічі Зеленського з лідерами країн Африки чи Близького Сходу.
«Тим більше, що після смерті Пригожина, у ПВК «Вагнер» великі проблеми, що дає Києву ще більше можливостей для видавлювання ПВК з держав, де вона присутня», – додав пан Юсупов.
А це – Євген Савісько: «Завдяки зусиллям вітчизняних спецслужб Україна нарешті заходить в Африку. Але не як колонізатор чи прохач допомоги, а як сильний і активний союзник. Ось про що свідчить зустріч Президента України з головою Суверенної Ради Судану. І це лише початок».
Своєю чергою Олександр Коваленко найперше ставить запитання: «А хіба хтось говорив, що Україна немає можливості реалізовувати ті чи інші операції далеко за межами України, звісно, якщо вони узгоджені і не порушують закону?»
Конкретно у випадку з Суданом…
«Можна говорити про те, що «Вагнер» і так звані місцеві повстанці намагалися в гібридний спосіб змінити владу в цій країні. Очевидно, Україна допомогла, тим більше, що в України вже є досить серйозний досвід боротьби з різноманітними гібридними загрозами з боку РФ», – резюмував оглядач групи «Інформаційний спротив».
Мирослав Ліскович.
