Докорінна реформа ООН постане у разі воєнної поразки Росії, а зараз — хіба що якісь обмежені зміни, не більше того
Про необхідність реформування ООН йдеться вже давно. За словами дипломатів, це питання постало “буквально на другий день після її утворення”. Минуло 78 років і ми чуємо це знову. Втім, бачення реформування цієї організації різні. Наприклад, президент США Джо Байден пропонує включити в Радбез нових постійних членів, як от Індію, Бразилію, Німеччину, Японію та ПАР. З аналогічною пропозицією також виступили міністр закордонних справ ФРН Анналена Бербок, високий представник ЄС Жозеп Боррель і навіть… РФ. “Голос” Путіна Пєсков напередодні повідомив, що “цю розмову треба розпочинати, але тут необхідний консенсус усіх учасників, тому очікуються дуже складні й, можливо, тривалі переговори”.
Допустимо, що кількість постійних членів Радбезу збільшиться, але що це практично дасть, що буде з правом вето, яким постійно зловживає РФ — організатор геноциду в Європі, яка цинічно плює на всі договори і домовленості, та ще й відкрито погрожує ядерними ударами і шантажує весь світ голодом? Президент України Володимир Зеленський, виступаючи 20 вересня на Радбезі ООН, озвучив свою пропозицію з цього приводу, тобто, що робити з вето і не тільки. Про що йдеться? Зрештою, наскільки реальними є перспективи реформи ООН та її головного безпекового органу?
Три кроки для реформування ООН: що відомо про ініціативу Зеленського
Президент України закликав міжнародну спільноту зробити три важливі кроки у реформуванні ООН – вето, підзвітність націям світу та система превенції агресій через раннє реагування на дії.
Детальніше по кожному.
Крок №1 — вето.
“Якщо війну неможливо зупинити через те, що всі зусилля блокуються вето агресора чи того, хто потурає агресору, потрібно виносити це питання на розгляд Генеральної асамблеї”, – наголосив Глава держави.
За умови набрання двох третин голосів, які відображатимуть волю націй і з Азії, і з Африки, і з Європи, і з обох Америк, і з регіону Тихого океану, – глобальної кваліфікованої більшості, – вето, за словами Зеленського, має реально долатися, і така резолюція Генасамблеї повинна бути обовʼязковою для виконання всіма державами-членами.
Крок №2 — нові постійні члени Радбезу.
Зеленський: “У складі Радбезу має постійно бути Африканський Союз, Латинська Америка та держави Тихого океану. Азія заслуговує на ширше постійне представництво, адже Японія, Індія чи ісламський світ не мають бути “за бортом”. Варто також зважати на зміни, які відбулись в Європі. Зокрема, Німеччина стала одним із ключових глобальних гарантів миру та безпеки. Берлін заслуговує на місце серед постійних членів Радбезу”.
Крім того, президент пропонує розширення участі і доступу до роботи Радбезу та її допоміжних органів для всіх членів Генасамблеї, яких не визнано агресорами. При цьому будь-яка участь держави-члена Радбезу має призупинятися на час, коли така країна в порушення Статуту ООН йде агресією проти іншої нації.
Крок №3 — система превенції агресій через раннє реагування на дії, спрямовані проти територіальної цілісності та суверенітету держав.
Зеленський: “Націям світу варто погодити такий механізм реагування на агресії для захисту інших, який би кожен хотів для власної безпеки. Російське вторгнення в Україну показало, що саме може бути таким механізмом. Серед іншого, потужні санкції проти агресора. І не лише на етапі, коли вже відбулась Буча, але й на етапі, коли збирається армія вторгнення”.
Дипломати, з якими поспілкувався Укрінформ, загалом позитивно оцінили ініціативу президента. Тобто як основа — цілком, але вона потребує ще певних уточнень, деталізації та розвитку.
Натомість пропозиції Байдена, Бербок і Борреля наші співрозмовники називають “недостатнім кроком” – таким, який насправді мало що змінить.
“Логіка представників провідних держав демократичного світу зрозуміла. Вони хочуть, не маючи можливості впіймати журавля в небі, отримати в руки синицю, і піти шляхом найменшого опору, а саме: домогтися математичного і географічно розширення Радбезу, вважаючи це дуже важливим для реформування ООН. Але проблема в тому, що це не призведе до утворення якогось нового ефективного механізму з попередження війн/збройних агресій, чи їх припинення. Тому їхні ініціативи хоч і можуть розглядатися як один із кроків у напрямку до реформи цієї організації, але, на жаль, проблеми тих держав, які страждають від агресії, зокрема нашої, вони не вирішать”, – коментує “Укрінформу” дипломат Вадим Трюхан.
Подібним чином висловився міністр закордонних справ України у 2007-2009 рр. Володимир Огризко: “Стосовно пропозицій Байдена, Бербок, Борреля та інших буду недипломатично прямим: вони абсолютно нічого по суті змінити не здатні. Бо питання не в кількості делегацій, які збираються за одним столом, а питання в тому, що конкретно вони можуть спільно зробити. І якщо залишається принцип вето, а від нього, схоже, ніхто з “п’ятірки” відмовлятися не збирається, то єдиним наслідком збільшення постійних країн-членів Радбезу просто стане збільшення тривалості засідання Радбезу. Але без результату”.
Тому, вважає дипломат, все це більше про політичні заяви.
“Про демонстрацію того, що, мовляв, ми всі за одне, ми готові слухати Захід і Схід, Південь і Північ. Втім, зберігаючи нинішній механізм ухвалення рішень, абсолютно очевидним є те, що цей “птах” нікуди не полетить”, – додав він.
Водночас ініціатива Зеленського, на думку експертів, виглядає більш структуровано.
“Щодо “трьох кроків Зеленського”… Ці пропозиції не були сказані ним з “бухти-барахти”, а готувалися спеціалістами, і вони справді є доречними та потрібними. Зрештою, ці пропозиції не лише про “а давайте просто розширимо Радбез”, як пропонує той же Байден чи Бербок, – каже пан Огризко. – Втім, тут є невеличка, але дуже вагома проблема: на жаль, за теперішньої конструкції Радбезу та самої ООН будь-які пропозиції, навіть найкращі, розбиваються, як Титанік об айсберг, і йдуть на дно, бо їх не можливо реалізувати”.
“Безперечно, це дуже хороша ініціатива. Але вона потребує серйозних уточнень, деталізації та розвитку”, – доповнює Вадим Трюхан і розбирає детально кожен пункт.
Щодо першого кроку, то, каже він, ідея запровадження механізму долання вето не нова, але правильна.
Наприклад, право вето можна подолати резолюцією Генеральної асамблеї United for Peace, «Об’єднані заради миру», за тим самим принципом, як вето президента може подолати парламент. Це резолюція вперше була застосована у 1950-х роках, під час Корейської війни. В чому її суть? Вона передбачає, що у випадку, коли Рада Безпеки, через відсутність одностайності між її п’ятьма постійними членами, не може вирішити питання, необхідне для підтримки міжнародного миру і безпеки, то це питання виноситься на Генасамблею, де приймається 2/3 голосів.
До речі, 2 березня 2022 року резолюцію United for Peace, в якій йдеться про те, що від Росії вимагають негайно припинити війну в Україні та вивести всі свої війська з її території, на Генасамблеї схвалили 141 голосом, а це навіть більше двох третин. Проте РФ цю резолюцію вперто ігнорує…
“В ідеї Зеленського щодо подолання вето не проглядається механізм примусу, а це важливо, – акцентує Вадим Трюхан. – Візьмемо, наприклад, свіжий випадок з Європейським Союзом. З одного боку, держави-члени ЄС мають виконувати рішення ухвалені на рівні ЄС, а з іншого боку — вони їх запросто ігнорують, як от Польща, Угорщина, Словаччина ігнорують зернове питання. Ці країни кидають рукавичку в обличчя Єврокомісії зокрема та Євросоюзу загалом. Так само буде і з доланням вето”.
Теоретично, ідею нашого президента в ООН можуть підтримати, особливо ті держави, які не мають статус постійних членів РБ, тобто майже всі. Однак без механізму примусу…
“Практичної користі від цього буде мало. У випадку з тією ж РФ це не працюватиме, тому що РФ постійно називає біле – чорним. РФ не перестане плювати міжнародній спільноті у вічі, при цьому говорячи, що це “божа роса”. Саме тому потрібен примус, – вкотре наголошує дипломат. – Наприклад, як варіант, в межах ООН — це автоматичні політичні (позбавлення права голосу, участі в засіданнях органів ООН тощо) та економічні (заборона на експорт/імпорт з/в країну) санкції”.
По другому кроку — є багато позитивних моментів, наприклад, щодо включення до Радбезу Німеччини та Японії, щодо призупинення участі держави-члена Радбезу за агресією проти іншої нації. Водночас експерт звертає увагу на не зовсім продуманий момент, що пов’язаний з представництвом у Радбезі Африканського Союзу, Латинської Америки й держав Тихого океану.
“Якщо про Африканський Союз ще можна сказати, що це більш-менш організоване співтовариство держав, то про держави Тихого океану, зрештою, про Латинську Америку — ні. Відтак — хто буде від них представлений, який механізм обрання, яка компетенція і так далі? Питань тут багато, всі їх необхідно детальніше опрацювати й винести на обговорення тих держав, про які йдеться”, – наголошує пан Трюхан.
Ну, і третій крок…
“Цілком може бути реалізований. Тому що навіть з точки зору популізму, яким так люблять зловживати росіяни та китайці, вони можуть запросто зробити такий собі “жест доброї волі”. Але тут слід також все спершу детально обговорити, опрацювати й лише після цього виходити на проєкт консолідованої резолюції на рівні Генасамблеї ООН. Загалом же “три кроки Зеленського” як основа — є з чим працювати, і це набагато краще за те, що пропонують американці, німці”, – підкреслив дипломат.
Які перспективи реформи ООН та Радбезу, зважаючи на руйнівну роль РФ та КНР, та що буде з правом вето?
Надзвичайний та повноважний посол України, президент Громадської організації “Українська асоціація зовнішньої політики” Володимир Хандогій зауважує: “Усі згодні, що Радбез треба розширити. Але відразу виникає питання: “А хто?” І починаються дискусії. У кожної з цих країн в ООН є опоненти. Проти Індії буде Пакистан, Японія має складні відносини з Китаєм, а кандидатура Бразилії може викликати суперечки Аргентини та Мексики. До того ж серед постійної п’ятірки немає згоди, чи надавати новим членам ті самі права, що і в старих”.
Якщо навіть у такому питанні як розширення РБ можуть виникнути трабли, то що тоді говорити про вето?
“Перспективи реформи ООН, зокрема її ключового органу Радбезу, на цю мить уявляються дуже ілюзорними. Росія і Китай будуть блокувати будь-які ініціативи, які висуваються тими державами, в яких вони бачать своїх опонентів чи ворогів, наприклад, США та її союзників по НАТО”, – стверджує Вадим Трюхан.
Щодо права вето… Це питання насправді є ключовим.
“Не збільшення кількісного складу Радбезу і навіть не механізм подолання вето, а наявність чи відсутність права вето у постійних членів РБ ООН. Саме на цьому потрібно робити акцент, – каже дипломат. – Моментально після того, як буде усунене право однієї держави блокувати рішення всього Радбезу — ефективність цього органу зокрема та ООН загалом буде підвищена в рази”.
Але зараз не проглядається консенсусу чи навіть кваліфікованої більшості членів ООН, які були б готові проголосувати за таке рішення.
“Не тільки Росія і Китай його блокуватиме, а, скоріш за все, й інші держави постійні члени Радбезу ООН не будуть зацікавлені в позбавленні їх права вето. Бо зачіпаються їхні глибинні інтереси. Плюс — це небезпека ухвалення рішень, які шкодитимуть національним інтересам їхніх союзників і партнерів. Наприклад, США заветували величезну кількість антиізраїльських резолюцій РБ ООН”, – нагадує Вадим Трюхан.
З ним погоджується Володимир Огризко: “Скасування права вето… Так, це вдарить по Росії, але й так само вдарить і по інших членах РБ. Навряд чи вони захочуть втратити такий серйозний важіль у своїх руках. Тому якісь чисто косметичні зміни можуть відбутися, але про щось серйозне говорити не доводиться. Ситуація нагадує глухий кут. Чи існують способи вийти з нього? Так, існують. Один із — перезаснувати цю організацію, створивши на її базі іншу. Але тут уже питання до політичної творчості й політичної волі глобальних гравців”.
Багато хто наразі буде проти ліквідації ООН, бо якусь мінімальну роль у плані координації, міжнародного спілкування, представлення власних інтересів та спроб якось з’єднати ці інтереси з іншими державами ця організація усе ж виконує.
“Тому, скоріш за все, питання переформування ООН, буде можливо після поразки Росії та її розпаду. Це знову має бути організація, яка виступає за мир та запобігає конфліктам. Однак це питання віддаленої перспективи”, – вважає політолог Віталій Кулик.
До слова, міністр закордонних справ Дмитро Кулеба також вважає, що наразі змінити Статут ООН можливості немає. Навіть попри те, що дуже посилилося бродіння на тему того, що щось пішло не так і ООН потрібно змінювати.
“Будьмо відверті, всі міжнародні формати, починаючи з Вестфальського миру 1648 року, створювалися за результатами великих воєнних конфліктів, глобальних криз, а все, що відбувалося в той момент у Європі, й було глобальною кризою. Вестфальський мир, Віденський конгрес, Ліга Націй, ООН. Тому є якийсь процес бродіння, він відбувається, лунають різні думки, заклики, експерти пишуть довгі й розумні статті, але, по факту, умови для реформи ООН складуться лише після того, як політична карта світу перекроїться у питаннях політичного впливу тих чи тих гравців”, – стверджує глава МЗС.
Простіше кажучи, після перемоги України та наших партнерів у цій війні шанси на реформування ООН суттєво зростуть.
А що до того? Невже з РФ у цій організації нічого зробити неможливо? Не зовсім…
Перетворила право вето на право смерті: Росію з Радбезу можна “викурити”
Нагадаємо, що у 1939 році Ліга Націй, прообраз ООН, уже виключала зі своїх лав СРСР. Таке рішення було ухвалене через напад Радянського Союзу на Фінляндію. Щодо Росії, то її поки виключили лише з Ради ООН з прав людини.
Чи можна ще щось зробити з агресоркою в межах нинішньої ООН, зокрема, з її членством і правом вето в Радбезі? За словами експертів, існує як мінімум три варіанти.
Варіант №1. Добитися позбавлення РФ права голосу в Радбезі ООН як держави-агресорки. Така процедура неодноразово застосовувалася, згідно зі статтею 27(3) Статуту ООН. Хоча востаннє — доволі давно, понад 60 років. Проте цю норму ніхто не скасовував.
“У статуті є певні лазівки. Один зі шляхів, найбільш реалістичний, це просто заморожування права Росії голосувати в Радбезі щодо питань, пов’язаних з війною в Україні. Статут ООН містить чудову статтю 27(3), яка говорить про те, що постійні члени Радбезу повинні утримуватися від голосування щодо питань, пов’язаних з участю цієї держави в певному конфлікті. Це означає, що сьогодні РФ має утримуватись від голосування у питаннях війни в Україні”, – коментує аналітикиня Центру «Нова Європа» Маріанна Фахурдінова.
За її словами, українські можновладці, зокрема і представники при ООН, і свого часу міністр закордонних справ Павло Клімкін, говорили про те, що справді можна використати інструмент саме цієї статті для заморожування голосування і права вето Росії у Раді безпеки. Чому раніше Україна не вдавалась до практичних дій? А тому, що тривалий час нам було важко довести, що РФ є стороною спору з Україною.
«З одного боку, нам як громадянам очевидно, що Росія здійснила агресію. Але, з другого боку, необхідно довести юридично, що РФ є стороною спору. Якщо з 2014 року довести це було складно, то сьогодні ― простіше. Адже, зокрема, резолюція Генасамблеї 2022 року, яка була ухвалена на початку повномасштабного вторгнення, містить чітке формулювання, що РФ здійснила агресію проти України й обидві країни є сторонами конфлікту. В офіційному документі є офіційно закріплені назви», – каже пані Фахурдінова.
З іншого боку, ми можемо говорити, що спір існує, тому що Україна вже подала до міжнародного суду ООН два позови проти Росії у 2017 і 2022 роках. І вже у справі 2017 року суд офіційно визнав, що спір існує.
“Отже, на юридичному рівні можна використовувати статтю 27(3), щоб усунути Росію від голосування”, – додала аналітик Центру «Нова Європа».
Варіант №2. Реалізувати ініціативу, яку висунув Постпред України при ООН щодо незаконності перебування Росії в статусі постійного члена РБ ООН, як нібито єдиної правонаступниці СРСР.
“Виключення РФ з Радбезу є для нас пріоритетним питанням і було б великою перемогою. Такий сценарій можливий, але він є більш фантастичним, ніж позбавлення РФ права голосу. Є шлях виключення Росії з Радбезу, про це зараз постійно говорить українська сторона. Зокрема Сергій Кислиця наголошував, що Росія не є членом Ради безпеки, адже постійним членом є Радянський Союз. Головна ідея тут ― Росія стала правонаступницею СРСР незаконно, тобто не за процедурами ООН», – каже Маріанна Фахурдінова.
Жодного офіційного документа ухвалено не було. Існував просто лист Бориса Єльцина, який інформував Генсека ООН про те, що Росія буде продовжувати членство в ООН і Раді безпеки за умовної підтримки країн СНД. Тобто ― майте це на увазі та прийміть як даність.
“Через формальну процедуру «перевступу» свого часу проходили Індія, Пакистан, Бангладеш, Чехія і Словаччина, країни колишньої Югославії, Руанда, Бурунді тощо”, – доповнює дипломат, ексспівробітник ООН, керівник Секретаріату Ради Безпеки ООН у 2012-2016 рр. Олександр Мацука.
А Росія стала членом ООН і постійним членом РБ в обхід встановлених юридичних процедур і рішень Організації та єдиною державою, яка не підписала Статут ООН і не ратифікувала його. Відтак легітимність її місця в РБ і членства ООН вкрай сумнівні.
“По суті, Москва вдало використала страхи, найперше західних країн, щодо наслідків розвалу СРСР і «безбілетником» вскочила в купейний вагон міжнародного потягу, в якому їде й досі”, – підкреслює дипломат.
Варіант №3. Поставити через Генасамблею ООН питання щодо зупинення (замороження) членства РФ в ООН як держави-агресорки, яка вчиняє воєнні злочини, а також злочин геноциду в Україні.
Такий прецедент був у 1974 році щодо ПАР.
Що про це відомо?
Перед відкриттям чергової сесії Генеральної Асамблеї (це відбувається щороку у вересні, як от зараз) всі держави-члени ООН подають лист про свої повноваження до генерального комітету Генасамблеї.
“Цей комітет готує свої висновки й представляє їх голові Генасамблеї. Так от, у 1974-му Генасамблея не визнала повноважень Південно-Африканської Республіки. На той час у ПАР був установлений режим апартеїду, який був засуджений Генасамблеєю. І щодо ПАР було ухвалено резолюцію, яка закликала обмежити будь-які контакти з цим режимом», – розповідає Олександр Мацука.
Простіше кажучи, у 1974 році Генасамблея не визнала повноважень ПАР на чергову сесію. І це своє рішення продовжувала протягом наступних 20 років – аж до падіння расистського режиму. Тобто ПАР, формально залишаючись членом ООН, була позбавлена можливості так чи інакше брати участь в роботі ООН.
Отже, прецедент існує і його можна повторити щодо РФ. Маємо лупати цю скалу, бо, як писав класик, нам призначено скалу розбити.
Мирослав Ліскович
