Посол України в Індії Олександр Поліщук лише нещодавно вручив вірчі грамоти та був офіційно акредитований для роботи в цій країні. Наразі він ще чекає на акредитацію в кілька країн, якими опікується його посольство, зокрема, Шрі-Ланку, Бангладеш, Непал і Мальдіви. Всього у відомості Посольства України в Індії перебувають відносини із країнами, в яких загалом мешкає майже два мільярда людей.
Але, безумовно, найбільша з них – Індія, яка нещодавно стала господаркою саміту G20. По його закінченню журналістка Голосу Америки Тетяна Ворожко, яка працювала на саміті, зустрілася із послом Поліщуком у приміщенні посольства в Нью-Делі, та розпитала, чого чекати Україні від офіційного Делі на Генасамблеї ООН, що відбувається у військово-технічному співробітництві та торгівлі нафтою між Індією та Росією, а також – в реалізації яких саме пунктів Формули миру найбільше зацікавлені допомогти індуси.
Олександр Поліщук — генерал-майор запасу, який до недавнього часу обіймав посаду заступника міністра оборони України. З 2004-2007 роки – заступник військового представника місії України при НАТО.
Інтерв’ю було відредаговано для плинності та чіткості.
Тетяна Ворожко, Голос Америки: Дякую пане посол, що погодилися з нами зустрітися. Перше таке очевидне питання: чому заступник міністра оборони став послом саме в Індії?
Олександр Поліщук, посол України в Індії: Сама проста відповідь – тому що мене призначив президент України, який очікує, що моє призначення дасть нового поштовху розвитку наших відносин з Індією, в тому числі, і в дуже важливому для нас секторі співробітництва в оборонно-технічній галузі.
Ми будуємо таку систему взаємовідносин, яка допоможе і нам, і нашим індійським партнерам бути спроможними до захисту наших національних інтересів. Вони співпадають в тому плані, що і Індія, і Україна – абсолютно демократичні країни. Ми боремося і виборюємо свою демократію. Індія, наскільки це можливо, підтримує нас і намагається донести свій голос – навіть позиціонувати його як голос Глобального півдня, який консолідується Індією, до всієї міжнародної спільноти.
І за результатами навіть саміту, який відбувся, ми бачимо, що підтримка України є. Чи в тій формі і в тій тональності, які б ми хотіли почути за результатами цього саміту? Мабуть, ні, але ми сподіваємося, що результати його будуть імплементовані, особливо в тій частині, що стосується безпекових аспектів.
Т.В.: Індія не голосувала за резолюції ООН по Україні. І не було офіційного засудження дій Росії в Україні. А чи ви бачите, можливо, якусь еволюцію? Чи може Україна все ж таки очікувати від Індії більше підтримки, розуміння?
О.П.: Звісно, це ж частина моєї роботи. Знову ж таки, повертаючись до саміту, оскільки ми бачимо чітко артикульовані в підсумковому документі формулювання стосовно того, що ми повинні зупинити будь-які прояви агресії, спроби захоплення чужих територій, погрози ядерною зброєю – з цією тезою погодилися всі учасники саміту – очевидним і логічним буде продовження цієї підтримки, своїх слів у голосуваннях, які відбуваються на Генеральній асамблеї ООН.
Т.В.: Одним з питань цієї Генеральної асамблеї буде створення Міжнародного трибуналу щодо злочину агресії. А чи може Індія зацікавитися цим питанням більше, ніж попередніми резолюціями?
О.П.: Ми багато спілкуємося з нашими індійськими колегами. На сьогоднішній день основні зусилля, які ми спрямовуємо, – це реалізація Формули миру президента Зеленського. І ми маємо чітку підтримку від наших індійських партнерів, наприклад, в питаннях, які стосуються екоциду, що відбувається в Україні. Ми сьогодні провели на базі нашого посольства експертну зустріч, яка була присвячена саме розгляду питань захисту навколишнього середовища в Україні від негативних наслідків війни, а також – гуманітарного розмінування. Індійські партнери мають досить сильні потужності і можливості для того, щоб допомогти Україні здійснювати цю роботу. Ви знаєте, що в нас більше 170 тисяч квадратних кілометрів серйозно заміновані.
Є висока зацікавленість індійського бізнесу в тому, щоб прийти в Україну і допомогти у відновленні, реконструкції.
Т.В.: Зараз є 10 пунктів, по яких працює Україна зі своїми партнерами. А чи можна сказати, що Індія приєдналася до екологічного пункту чи це поки що на рівні намірів?
О.П.: Дивіться, ми сьогодні оцінюємо, приєдналася чи не приєдналася, в сенсі того, наскільки країна проявляє зацікавленість до цих питань. А ми бачимо повну зацікавленість в реалізації пункту 8-го Формули миру, який стосується екологічної безпеки. Це абсолютно зрозуміла історія для наших індійських колег. І ми очікуємо, що Міністерством закордонних справ Індії буде прийнято і підтримано наше звернення щодо надання дозволу індійським компаніям працювати операторами протиминної діяльності на території України.
Ми бачимо зацікавленість Індії в питаннях продовольчої безпеки, оскільки це теж дуже зрозуміло для Індії і дуже зрозуміло з точки зору регіональних проблем, які існують в постачанні і в продовольчій безпеці. Україна – один з найбільших експортерів сільськогосподарської продукції і, безумовно, є потреба в цьому в Індії.
Щодо решти питань, ми очікуємо, що Індія більш активно долучиться до питань, які стосуються ядерної безпеки. Це також один із тих напрямків, які є зрозумілі в Індії з точки зору і розвитку атомної енергетики тут, і з точки зору несприйняття абсолютно погроз застосуванням ядерної зброї. Індія, як ви знаєте, ядерна держава. Тому є над чим працювати і є можливості для цього.
В Києві проводяться різного рівня зустрічі, дискусії. Наше завдання – в рамках робочих груп, які ми започатковуємо з кожного з цих напрямків, доносити до наших індійських друзів ці проблеми і шукати спільні шляхи їх вирішення. Нам потрібні методики оцінки збитків, які нанесені природі, нам потрібна оцінка збитків, які нанесені інфраструктурі. Я думаю, що Індія своїм експортним середовищем може в цьому допомогти.
Т.В.: Стосовно ООН – також очікується, що, можливо, буде підніматися питання реформи Радбезу ООН. Після зустрічі президента Індії Нарендри Моді і президента США Джо Байдена одним з пунктів підсумкової декларації було те, що обидві країни підтримують реформу ООН, в першу чергу, реформу Радбезу, і що США підтримують участь Індії в Радбезі, у тому числі, як постійного члена Ради безпеки ООН. Як ви думаєте, чи це можливо? І що б це означало для України?
О.П.: Індія в перспективі розвитку наступних 50 років, безумовно, має амбіції і претендує на те, щоби бути членом Ради Безпеки ООН. Теза про необхідні зміни архітектури Ради Безпеки ООН – вона не нова. Вона порушувалась також і в Україні президентом Зеленським, який говорить про те, що нинішня система роботи ООН не змогла запобігти війні в Україні і, мабуть, на сьогоднішній день недостатньо ефективно впливає на агресора для того, щоб зупинити війну, яку він розпочав абсолютно неспровоковано в Україні.
Чи стане Індія повноправним членом Ради Безпеки? Ми будемо спостерігати за цим процесом. Звісно, в цьому контексті потрібно буде Індії міняти свої традиційні підходи. Якщо ти хочеш бути глобальним лідером, ти не можеш залишатися нейтральним. Ти повинен бути свідомий того, що є відповідальним за ті рішення, які ухвалюються в Раді безпеки.
Т.В.: Ми якраз підійшли до теми співпраці у військовій сфері. Індія дуже активно співпрацює з Росією в цій сфері, але я так розумію, що там вже виникають якісь проблеми. Чи може Україна, можливо, вже після закінчення війни, замінити Росію власне як партнер у військовій сфері?
О.П.: У нас досить активно розвивалася і продовжує виконуватися програма співробітництва у військово-технічній сфері. Ми бачимо велику зацікавленість наших індійських колег у вивченні досвіду застосування систем озброєння, яке відбувається зараз в Україні. Як ви знаєте, це не тільки радянські системи. Це і західні системи.
Я би не говорив про те, що сьогодні є такий високий рівень військово-технічного співробітництва між Росією і Індією. Росія не виконує своїх зобов’язань перед нашими індійськими партнерами. І взагалі виникають великі сумніви, як висновок із застосування радянської техніки на полі бою, чи доцільно Індії розвиватися в цьому напрямку. Безумовно, я вважаю, що ті реформи, які відбуваються в індійській армії, вони будуть спрямовані на тіснішу взаємодію із західними партнерами. Ми бачили успішний візит і продовження діалогу навколо питань військово-технічного співробітництва між Індією і Сполученими Штатами. Про такі ж наміри були заявлено президентом Макроном – поглиблення військово-технічного співробітництва з Індією. Тому я думаю, що цей дрейф, він набув такого сталого характеру, і росіянам нема на що тут розраховувати.
Т.В.: Ще така гаряча тема – росіяни поки що розраховують продавати Індії нафту. Не дуже дорого за це платять індуси, але тим не менше, цей експорт триває. Чи ви могли б пояснити нашій аудиторії, що зараз з цим відбувається, наскільки це є проблемою і чи залежить Індія від Росії через постачання нафти?
О.П.: Сьогодні Індія має потужні можливості щодо переробки сирої нафти. Звісно, вона її постачає у вигляді переробленого продукту своїм партнерам по світу. Але ми бачимо чіткий тренд того, що обсяги закупівлі Індією нафти з Російської Федерації ідуть стрімко вниз. І я не вважаю, що є хоч будь-які свідчення того, що буде повернення до постачання нафти в тому обсязі, який був ще майже півроку тому.
Індія усвідомлює свою відповідальність. Це по-перше. А по-друге, з точки зору навіть комерції, це є досить невигідна історія, яку дійсно нікому не вигідно продовжувати, я маю на увазі, в Індії. Фінансування війни Росії або здобуття грошей для продовження війни – це погана історія.
Т.В.: А яким взагалі є ставлення індусів? Може, є якісь соціологічні опитування, як звичайні індуси ставляться до війни Росії в Україні? Чи вони розуміють, що відбувається?
О.П.: Знаєте, все моє спілкування, яке відбулося за місяць від мого призначення сюди з моїми індійськими колегами, друзями, говорить мені про те, що у нас є повна підтримка і розуміння. Я зустрічаюся з простими людьми, і коли вони дізнаються, що я з України, вони всі говорять, слухайте, ми просто вражені, як могла одна країна здійснити таку агресію проти України.
Як ви знаєте, в Індії теж є свої проблеми з сусідами, тому для них становище України абсолютно зрозуміле, і для них не виникає питання, хто тут правий, а хто винуватий, тому що вони чітко усвідомлюють, що це російська агресія проти України.
Разом з тим, на політичному рівні, ми би хотіли більш акцентовано спостерігати засудження з боку Індії тих агресивних дій, які веде сьогодні Росія проти України. Ми бачимо достатньо широку увагу, яку приділяють індійські ЗМІ висвітленню ситуації, яка відбувається в Україні, можливо, не всіх подій, але ключових точно. І ми бачимо, як коментує і реагує найбільш активна частина тих, хто читає ці репортажі, хто бачить і відчуває біль українського народу.
Т.В.: Незабаром в Індії пройдуть вибори. Як внутрішньополітична боротьба може вплинути чи вже впливає на позицію щодо України?
О.П.: Дійсно, індійський уряд сьогодні, по завершенню саміту і досягненню такого успіху на зовнішньополітичній арені, буде зосереджений на внутрішньополітичних питаннях. Я думаю, що досить висока ймовірність того, що продемонстроване лідерство під час саміту і можливості з консолідації міжнародної спільноти навколо тих питань, які є цікавими для Індії, безумовно, будуть мати вплив на внутрішню ситуацію і на результати виборів.
Як і в кожній країні, Індія нічим не відрізняється, тут відбуваються палкі внутрішні дебати, але ми будемо дивитися, чим закінчаться ці дебати. Безумовно, можна з великою впевненістю говорити про те, що Індія не перетвориться на тоталітарну країну і буде залишатися демократією, однією з найбільших у світі.
Т.В.: Ви посол не тільки в Індії. У вашому відомстві також Шрі-Ланка, Бангладеш…
О.П.: Ні, я ще не акредитований. Але посольство також відповідальне за Бангладеш, Непал, Шрі-Ланку і Мальдіви.
Т.В.: Чи потрібна більша дипломатична присутність? Може, Україні варто мати посла в Бангладеш і посла в Шрі-Ланці?
О.П.: Ми завжди хочемо більшого, але виходимо з наших можливостей. Сьогодні є і інші напрямки, які досить важливі для розвитку наших зовнішньополітичних відносин, зокрема, в Африці, Латинській Америці. Тому, звісно, нам би хотілося збільшити свою чисельність посольства, з огляду на ті завдання, які перед нами стоять, але я дуже дякую своєму колективу за те, що вони навіть в такому невеликому чисельному масштабі роблять великі речі.
Т.В.: Але української діаспори набирається не так багато серед цих майже двох мільярдів людей, правильно? Як відбувається співпраця із діаспорою? Які основні проблеми ви допомагаєте людям вирішувати?
О.П.: Дійсно, українська діаспора в Індії не така, мабуть, велика як в Канаді, але досить чисельна, а найголовніше, вона дуже тепла і завжди відгукується на всі наші прохання і проблеми. Ми разом поділяємо і заходи, які стосуються вшанування пам’яті загиблих героїв.
Я дуже вдячний за те, що індійсько-українська громада тут надала нам велике сприяння в організації заходу, який був присвячений святкуванню і відзначенню Дня незалежності України, – підняття державного прапора. Ми щодня відчуваємо, що українці, які перебувають в Індії, – з нами, і вони завжди готові нас підтримати. Я дуже вдячний за це пані Марині Акрам, яка змогла об’єднати і консолідувати українську громаду в Індії. Це не тільки українці в Індії. Це і індійці, які сприяють нам і підтримують Україну. Я їх не можу відділити від української діаспори, тому що вони – свої, вони відчувають.
Т.В.: І останнє питання. Ви не так давно в Індії. Як проходить ваша адаптація? Що вас найбільше вразило? Що є найбільшим викликом, можливо, просто, як людини, яка сюди приїхала, або як дипломата?
О.П.: Я ніколи до цього не був в Індії. Знаєте, раніше мені всі – не тільки українці, а і мої колеги із Західної Європи, Сполучених Штатів – казали, що в тебе буде два варіанти: або ти полюбиш цю країну, або ти будеш її ненавидіти з першого дня. Я скажу, що закохався в Індію, її природу. Але основне – це люди, дуже гостинні, дуже теплі в спілкуванні.
Індія сьогодні – в п’ятірці найбільших економік світу, і це відчувається. Якщо ви відвідаєте будь-який тут торговий центр, ви не будете бачити різницю між Європою і Індією. А в деяких питаннях тут навіть і краще. Щодо клімату, щодо природи, я думаю, що важко знайти іншу таку країну, де існує такий розумний баланс.
