Військовий експерт з Ізраїлю Ігаль Левін в подкасті “DW Новости Шоу” прокоментував ситуацію на фронті в Україні і розповів про переваги та недоліки армій РФ і України на полі бою.

Військовий експерт Ігаль Левін, що живе в Ізраїлі, у подкасті “DW Новости Шоу” дав оцінку діям ЗСУ на Півдні України, пояснив, наскільки актуальним для ЗСУ є питання мін, і поділився своєю думкою про те, в чому переваги та недоліки російської та української армій на полі бою.

DW: Прорвано першу російську лінію оборони. Чи означає це, що наступ українських сил прискориться?

Ігаль Левін: “Зуби дракона”, ці бетонні пірамідки, самі лишень не були проблемою. Проблема була в іншому – у зоні зберігання у першій лінії оборони, як її називають у ЗМІ. Вона подолана, ЗСУ просуваються у напрямку Токмака. І зараз бої йдуть за основну лінію оборони.

При цьому такі фортифікаційні споруди не є проблемою. Проблемою була величезна кількість мін – ну, і те, що наступ такого масштабу здійснювався українськими силами в умовах, у яких ніхто раніше до цього не робив. Тому ті проблеми, які ми бачили, наприклад, темп – часто кажуть, що темп низький, хоча хіба є з чим його порівняти? – з ними зіткнулася б будь-яка армія. Тож ми не можемо говорити про низький темп контрнаступу. Навпаки, Україна зараз встановлює стандарти. Україна вирішує завдання, вона просувається на полі бою, вже точаться бої на так званій “лінії Суровікіна”, і ми не бачимо, щоб Україна відступала.

Чи можна сказати, що проблему з мінами вирішено?

З мінами давно вміють працювати. Проблема в тому, що всі засоби розмінування в минулому не передбачали такої кількості дронів, котрі все бачать. І саме це проблема. Тобто безпрецедентне використання засобів виявлення, що допомагає швидко закривати цикли – тобто процес з моменту, коли виявили, ухвалили рішення, завдали вогневого удару. Весь розвиток військової думки крутиться навколо цього – швидко закрити цикл, скоротити цей ланцюжок. У росіян він гірший, ніж в українців. В українців вища швидкість ухвалення рішень на полі бою та швидкість закриття циклів.

Але розмінувати мінне поле – не швидка справа. Є ще такий момент: неможливо замінувати абсолютно все. Якщо йти глибше на територію ворога, там не може бути все заміновано. Там є магістралі, якими він сам переміщається, якими здійснюється основна логістика та поставки. Росіяни дуже щільно замінували саме передній край оборони. Але чим далі ЗСУ просуватимуться вглиб, то менш значущим буде це питання.

Російська армія теж навчається і теж пришвидшується?

Вони теж хочуть жити. Вони навчаються, так. FPV-дрони першою почала використовувати Україна, але Росія швидко це скопіювала і тепер теж використовує. Російська армія має безпілотник “Орлан”, який добре бачить і швидко діє. Але у них ось цей загальний ланцюжок – від виявлення до завдання удару – займе більше часу, ніж в України. Знову ж таки не завжди, не на всіх ділянках, тому що не завжди є необхідні кошти. І ми бачимо, що контрбатарейна боротьба, тобто знищення знарядь ворога, в України краща. Ми це бачимо за даними статистики знищення цих знарядь. На кожні п’ять-шість російських знарядь припадає одне українське. Ці дані, які вказують на те, що Україна швидше виявляє та швидше завдає ударів.

Якщо порівнювати російську армію дронів та українську, що можна сказати про ефективність – і про те, що використовується більше?

Найголовніша відмінність у тому, що раніше розвідник, командир і той, хто завдає ударів, це були окремі ролі. Щоправда, були системи на кшталт “Байрактар”, які і виявляють, і ухвалюють рішення, і завдають ударів. Весь комплекс робить це все одразу. Але ці системи стояли окремо. А сьогодні візьмемо, припустимо, групу розвідників – їхня роль у батальйоні це розвідка, тобто побачити та повідомити. Але вони за своєю особистою ініціативою беруть і через волонтерів закуповують собі мавіки (невеликі БПЛА. – Ред.), їх вони кустарним способом переробляють так, щоб можна було скидати бомби. І вони з розвідників перетворюються ще й на тих, хто завдає ударів.

Можливо, командир роти не ухвалював цього рішення, бо поки йому скажуть, поки він зрозуміє, поки піде подивитися на екран, солдати ворога вже підуть. Тому командиру постфактум повідомляють про те, що там була група ворога, ми їх виявили і завдали по ним удару. Хіба командир буде проти того, що солдатів ворога знищили? Але бачимо, як змінюється конфігурація. Як розвідники, які ніколи не вчилися завдавати ударів, – і не їхня компетенція ухвалювати рішення – все одно це роблять.

Наслідуючи класику, війна – це хаос, і роль командування в тому, щоб упорядкувати цей хаос, перетворювати його з безладу, який прагне абсолютної війни, необмеженої нічим війни, ніякими конвенціями та поправками до них. Сьогодні існує чотири Женевські конвенції та поправки до них, остання була ухвалена у 1949 році. У ті роки ще жодних дронів та коптерів не було. У 90-х роках почали з’являтися дрони, але в основному вони були розвідувальні. Тому цей хаос не з’являється на порожньому місці. Нічого ніде не регулюється. Використання дронів, роботів, безпілотників – водних, сухопутних, повітряних і так далі, цього немає в конвенціях. Це ніяк не налагоджено і, звичайно, це хаос. Але з боку України це є хаос, який працює ефективно.