Україна тепер має президента – єврея і міністра оборони – мусульманина, що підкреслює різноманітність керівництва країни і водночас викриває абсурдність російської пропаганди про “нацистську Україну”, пише Пітер Дікінсон в колонці Atlantic Council
Президент України Володимир Зеленський оголосив про відставку міністра оборони Олексія Резнікова 3 вересня, що стало найбільшою зміною серед політичних лідерів країни з початку повномасштабного вторгнення Росії понад півтора року тому. Відставка Резнікова відбулася після кількох тижнів спекуляцій навколо звинувачень у фінансових зловживаннях у Міністерстві оборони і відображає прагнення України продемонструвати нульову толерантність до звинувачень у корупції.
Резнікова має замінити Рустем Умеров (на фото), який наразі очолює Фонд державного майна України і раніше відігравав ключову роль у переговорах щодо обміну полоненими з Росією та в Чорноморській зерновій ініціативі за посередництва ООН. Хоча Умеров сам по собі є сильним кандидатом, його статус представника мусульманської кримськотатарської меншини в Україні робить його очікуване призначення особливо важливим на символічному рівні. Після затвердження Умерова Україна матиме президента-єврея і міністра оборони – мусульманина, що підкреслить різноманітність керівництва країни і водночас викриє абсурдність російської пропаганди про “нацистську Україну”.
Коли президент Росії Володимир Путін вперше розпочав повномасштабне вторгнення в Україну 24 лютого 2022 року, він визначив “денацифікацію” країни як одну з двох своїх ключових військових цілей, поряд з повною демілітаризацією України. Роблячи це, він спирався на десятиліття подібної дезінформації. Дійсно, принизливе зображення путінським режимом українців як фашистів можна простежити аж до сталінської епохи.
Протягом усієї холодної війни московські пропагандисти намагалися дискредитувати багатовікову боротьбу України за незалежність, асоціюючи її з нацистською колаборацією. У пострадянську епоху російські офіційні особи активно намагалися відродити ці образи і послідовно стверджували, що продемократична українська революція Євромайдану 2014 року насправді була ультраправим переворотом, який перетворив країну на розсадник фашизму. На момент повномасштабного вторгнення минулого року згадки про “нацистську Україну” стали абсолютно нормальним явищем у ретельно зрежисованих і підданих жорсткій цензурі російських ЗМІ.
Цей нацистський наратив передбачувано добре спрацював серед внутрішньої російської аудиторії, яка звикла дивитися на сучасну політику через спотворюючу призму катастрофічного досвіду Радянського Союзу часів Другої світової війни. Можливо, більш дивним є те, що він також був сприйнятий за межами Росії деякими лівими і противниками домінуючої ролі Америки в міжнародних справах. Однак, що дуже важливо, ніхто не зміг надати жодних переконливих доказів на підтримку похмурих заяв Кремля.
У той час як російські пропагандисти наполягають на тому, що сьогоднішня Україна переповнена нацистами, українські ультраправі групи фактично перебувають на маргінесі політичного ландшафту країни. Під час президентських виборів 2014 року, які відбулися всього через кілька місяців після народного повстання, яке Росія охарактеризувала як фашистський путч, двох провідних ультраправих кандидатів підтримали менше ніж 2% українського електорату. П’ять років потому головні націоналістичні партії України намагалися подолати тривалу історію відторгнення у виборчих скриньках, сформувавши коаліцію для участі в парламентських виборах. Вони отримали лише 2,15% голосів. Ці жалюгідні результати є нагадуванням про те, що всупереч диким твердженням Кремля, підтримка ультраправих політиків в сучасній Україні нижча, ніж практично в будь-якій іншій європейській країні.
Обрання Володимира Зеленського президентом України навесні 2019 року стало черговим ударом по безпідставних фантазіях Росії про “фашистську Україну”. Єврейське коріння Зеленського та його гучна шоу-кар’єра російськомовного коміка теоретично мали б зробити його архетипічним ворогом нібито націоналістично налаштованого українського населення; натомість єврейська ідентичність Зеленського ніколи не була проблемою для українських виборців, які обрали його з переконливою перевагою у понад 73%.
Російські чиновники та пропагандисти заплуталися у всіляких вузлах у своїх відчайдушних спробах пояснити, як нібито нацистська країна могла так масово підтримати єврейського лідера. Найвідоміший з них – міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров, який навесні 2022 року в інтерв’ю італійському телебаченню заявив, що єврейське коріння Зеленського нічого не означає, оскільки в Адольфі Гітлері “теж текла єврейська кров”. Наслідки ганебних коментарів Лаврова були передбачувано серйозними. Після хору міжнародного засудження на чолі з Ізраїлем Путін був змушений втрутитися і особисто вибачився перед ізраїльським прем’єр-міністром від імені свого міністра закордонних справ.
Тепер Кремль повинен також пояснити, як їхнє кошмарне бачення ксенофобської, нетерпимої України узгоджується з призначенням мусульманина з етнічної меншини на посаду міністра оборони під час, можливо, найважливішої війни за всю історію країни. Звичайно, Рустема Умерова обрали не на основі його етнічної приналежності чи віросповідання; він став наступником Олексія Резнікова, тому що його вважають найкращою людиною для цієї роботи. Тим не менш, його вибір був би немислимим, якби Україна хоча б віддалено нагадувала ультраправу антиутопію російської пропаганди.
Все це лише ще одне нагадування про те, що все путінське вторгнення було засноване на безсоромній брехні. Намагаючись замаскувати свою незаконну агресивну війну, Росія цинічно експлуатує одні з найболючіших історичних ран Європи і намагається дегуманізувати свої українські жертви, безпідставно тавруючи їх як сучасних спадкоємців нацистської Німеччини. Насправді, єдиними фашистами в Україні є російські війська, яких Путін відправив, щоб знищити українську державність і стерти українську ідентичність. Ці солдати авторитарної імперії ведуть жорстоку, але зрештою програшну битву проти дедалі впевненішої в собі України, яка почувається комфортно у своєму розмаїтті та об’єднана європейською ідентичністю.
