Хоча швидкого українського прориву фронту, на який багато хто сподівався, не відбулося, чимало американських військових експертів закликають скептиків стримувати песимізм. Днями в колонці для видання The Washington Post генерал армії США у відставці Девід Петреус та директор проєкту критичних загроз Американського інституту підприємництва Фредерік Каган зазначили, що останнім часом у пресі почастішали похмурі прогнози щодо контрнаступу в Україні.
На їхню думку, контрнаступ досі перебуває на ранньому етапі, і ЗСУ ще можуть здивувати. З цими думками погодився колишній командувач армії США в Європі Бен Годжес. На своїй сторінці в мережі Х він назвав матеріал Петреуса та Кагана чудовим аналізом. “Пентагон багато говорить про багатодоменні операції. ЗСУ справді цим займаються. Наземний штурм є лише частиною контрнаступу”, – написав Годжес.
Про ситуацію на полі бою і те, як її можуть змінити винищувачі F-16, в Бена Годжеса розпитала кореспондентка Грузинської служби “Голосу Америки” Маріам Угрехелідзе.
Маріам Угрехелідзе, Голос Америки: Україна готується приймати винищувачі F-16. Взимку в інтерв’ю Голосу Америки ви сказали, що впевнені, що Київ їх отримає. Але низка воєнних експертів у США говорять, що F-16 не будуть переломною точкою, що вони не стануть срібною кулею для України, і що це може не змінити ситуацію, як сподіваються українці. У той же час український президент і представники Повітряних сил кажуть, що на полі бою для них це стане проривом. На вашу думку, що F-16 можуть змінити в Україні, на що вони не зможуть вплинути?
Бен Годжес, колишній командувач армії США у Європі: Не існує срібної кулі. Немає однієї речі, яка могла б змінити все відразу. Я думаю, що важливо мати певний контекст.
Коли йдеться про F-16, у вас є літак, пілот та підтримка. Як тоді літак використовувати? Це не те ж саме, що сісти на рейс Lufthansa або Delta Airlines і просто кудись полетіти. Ви потрапляєте в дуже небезпечне середовище: росіяни намагатимуться їх збити, ви шукаєте цілі. Для цього є ціла система. Таким чином, українцям потрібно буде кілька місяців, щоб підготувати достатню кількість пілотів, аби змінити ситуацію.
Але річ не лише в керуванні літаками, а й у тому, як на них воювати. Звичайно, росіяни шукатимуть їх і намагатимуться їх знищити. Я підозрюю, що мине кілька місяців, перш ніж ми побачимо реальний ефект. Я не знаю напевно.
Жахливо те, що ми втратили півтора року. Це мало відбутися дуже давно, але ось так сталося. Це результат того, що адміністрація (Білий дім – ред.), я вважаю, була повільною в ухваленні рішень, бо їм бракує впевненості у розумінні того, чого ми намагаємося досягти. Я вважаю, що адміністрація не сказала: “Ми хочемо перемоги України!” І через це всі рішення, які ухвалюються, схожі на: “О, знаєте, це займе надто багато часу, або нам чогось недостатньо.” І це, на мій погляд, просто виправдання.
М.У.: Якщо я не помиляюся, F-16 вперше потраплять на реальну війну проти російської ППО? Я також чула занепокоєння щодо цього. Є військові експерти, які дуже обережні. Вони кажуть, що одна річ – отримати винищувачі та пройти базову підготовку, але воювати на них – зовсім інша справа.
Б.Г.: Українці вразили мене не тільки тим, як швидко вони навчаються, але й своїми технічними здібностями, і особливо тим, наскільки вони розумні в тактиці, у тому, як використовувати з перевагою свої можливості та обходити чи уникати сильні місця противника. Тому я переконаний, що вони знайдуть спосіб бути обережними. Вони не будуть просто залітати у повітряний простір Росії, а оберуть місця, де зможуть подолати ППО противника. Ви можете бути впевнені, що ми б зробили так само.
Перш ніж почати літати, потрібно знищити протиповітряну оборону противника. І робиться це, знищуючи їхні радари ППО, а також їхні системи ППО. Тож я думаю, ви побачите правильні зусилля в повітрі, які передбачають придушення протиповітряної оборони, а також удари по інших цілях. Водночас відбуватиметься багато інших речей, і я вважаю, що вони, ймовірно, проведуть досить хорошу роботу, і вони стануть лише кращими, оскільки стають більш досвідченими.
М.У.: Ми також чуємо певні занепокоєння щодо того, наскільки дорого обходяться польоти на цих винищувачах, як складно їх обслуговувати, та інші труднощі. Я знаю, що ви за те, аби українці використовували F-16. Але які головні проблеми їм доведеться подолати?
Б.Г.: Вони повинні мати правильне мислення, щоб скористатися можливістю здійснювати якомога більше вильотів. Вони повинні забезпечувати технічне обслуговування. Є пілоти, яких вони безсумнівно будуть втрачати, безсумнівно будуть жертви. Тому їм потрібно продовжувати навчати все більше і більше пілотів. Щоб утримувати літаки в небі, необхідне технічне обслуговування, потрібна наземна підтримка, боєприпаси, пальне. Усі ці речі необхідні.
І, звісно, росіяни будуть намагатися атакувати бази, з яких злітають ці літаки. Тож українці, я впевнений, будуть розумними, і знайдуть спосіб, як захистити літаки від ракетних обстрілів.
М.У.: Поки Україна готується до отримання F-16, її контрнаступ триває. Ми чули багато оцінок, що українці просуваються повільно, не так істотно, як очікувалося. Як ви оцінюєте контрнаступ на даному етапі?
Б.Г.: Контрнаступ – це більше, ніж просто наземна атака, яку ми бачимо. Люди на цьому зосереджені так, ніби контрнаступ – це лише танки і піхота, які намагаються пройти через мінні поля. Це лише один із його елементів.
Одночасно українці здійснюють те, що ми б назвали багатоcкладовими операціями. Вони завдають удари безпілотниками великої дальності по Москві, удари великої дальності по цілях у Криму, удари по сховищах палива по всій Росії. Застосовують морські безпілотники, що тримають російський Чорноморський флот подалі від українського узбережжя.
Я вважаю, що українці справді виконали непогану роботу. І звичайно, як усі вже чули, ми б ніколи не відправили американського солдата, німецького солдата, британського чи грузинського солдата в таку атаку без попереднього досягнення повної переваги в повітрі. А українцям доводиться це робити без жодної підтримки з повітря. Тому я вважаю, що критика невиправдана. Українці коригують свій підхід, два місяці – це небагато часу. Я просто більш оптимістичний і терплячий.
Але, на жаль, українці й надалі зазнають великих втрат, тому що ми, Захід, не надали їм необхідних можливостей. І я говорю саме про високоточну зброю великої дальності. Ми настільки повільно надаємо їм необхідні речі! І українців зводить з розуму те, що нам знадобилося так багато часу, аби доставити те, що потрібно.
М.У.: Дозвольте запитати про Євгена Пригожина. Він помер, і майбутнє групи найманців поки незрозуміле. Враховуючи, що Путін використовував їх у війні проти України, як це вплине чи не вплине на поле бою?
Б.Г.: Уся ця ситуація – від нарікань і різких висловлювань Пригожина в бік Шойгу і Герасимова під час битви за Бахмут, а потім заколот і тепер його ймовірне вбивство – це все було про бізнес. Заколот вагнерівців був намаганням Пригожина перешкодити потраплянню його компанії під контроль Міноборони РФ. Це був бізнес. Це не була спроба державного перевороту. І зараз його вбивство є частиною об’єднання всіх приватних військових компаній та їх переведення під контроль Міністерства оборони РФ.
Це також показує, наскільки ці хлопці ненавидять одне одного. Немає жодної довіри або згуртованості в російському генеральному штабі чи вищому командуванні. Найкращий командир, який у них був, Суровікін, сидить у в’язниці. Пригожин – один із небагатьох, хто перемагав, очевидно, мертвий. Шойгу та Герасимов після десяти років жахливої діяльності російських військ досі на службі. Це свідчить про те, що Путін цінує лояльність більше, ніж компетентність. Це добре для України.
М.У.: Проте вони не лише в Україні. Зараз вони в Африці, в Білорусі. І країни ЄС все більше стурбовані цим. Враховуючи, що Пригожин помер, і багато хто думає, що Путін збирається знову повністю забрати Вагнер у свої руки. Як ви думаєте, що він збирається робити в цих двох місцях?
Б.Г.: Звісно, група Вагнер заробила дуже великі статки в Африці, багато грошей. І тому, навіть якщо Пригожин фактично мертвий, як і частина його угруповання, шахти та інші джерела доходу досі там. І люди все одно захочуть отримати це. Тож вони придумають інший спосіб в Африці чи інших місцях.
Війська Вагнера, які розташовані в Білорусі, я думаю, що Польща та Литва мають право звертати увагу на них та остерігатися. Але вони (вагнерівці – ред.) нічого не збираються робити. Я вважаю, щонайбільше, що вони спробують, напевне, це створити тиск уздовж кордону, як вони робили два роки тому, проштовхуючи бідолашних мігрантів до кордону, аби посилити напругу всередині ЄС.
Але Лукашенко зараз виглядає дуже слабким. Він був посередником в угоді, а потім, очевидно, не зміг захистити Пригожина та інших. І репортажі про те, що війська Вагнера покидають Білорусь… Ми не знаємо достовірно, бо в них немає журналістів, які б могли повідомити, що насправді відбувається. Тому я можу лише припускати, але я вважаю, що загроза появи Вагнера на полі бою будь-де зменшилася.
