Основний ефект найбільш руйнівної зброї тепер, здебільшого, психологічний
Війна в Україні – це перша ядерна криза у 21 столітті – і вона не буде останньою. З лютого 2022 року президент Росії Владімір Путін брязкає своєю ядерною шаблею в надії ізолювати Україну та залякати її до покори. США у відповідь погрожують Путіну жахливими репресіями, якщо він застосує ядерну зброю, і співпрацюють із західними союзниками, щоб підтримати Україну, незважаючи на погрози Москви. Прийняття ядерного ризику є одночасно і поверненням до криз наддержав часів холодної війни, і передбаченням того, що чекає на нас попереду, пише для Bloomberg Хел Брендс, заслужений професор Школи перспективних міжнародних досліджень імені Генрі Кіссінджера Університету Джонса Гопкінса, старший науковий співробітник Американського інституту підприємництва та член Ради з питань зовнішньої політики Державного департаменту США.
Америка занурена в гостру конкуренцію з Росією і Китаєм у сфері безпеки. Для обох країн ядерна зброя займає центральне місце в їхніх програмах регіональної експансії та підготовці до потенційного протистояння зі США. Оскільки Вашингтон і його суперники борються за вплив на євразійській периферії, вони зіткнуться віч-на-віч у кризових ситуаціях, де ядерна зброя відкидає зловісні тіні. Щоб безпечно пройти через наступну ядерну кризу між великими державами, Америці потрібно буде засвоїти уроки цієї кризи.
На перший погляд може здатися, що урок полягає в тому, що ядерна зброя не має значення. Ядерна зброя не врятувала Москву від провалля в Україні. Вона не стримала Київ від запеклої відсічі і не завадила США і їхнім союзникам вести жорстоку війну, в якій загинули десятки тисяч російських загарбників. Якщо ядерна зброя не може дати Росії вирішальної переваги проти меншого і слабшого сусіда, то чи справді вона така важлива?
Коротка відповідь – так. Ядерна зброя глибоко вплинула на війну в Україні, хоча і тонким, а іноді і прихованим чином.
Без ядерної зброї і ядерних погроз Росія, цілком можливо, вже програла б війну. А без підтримки ядерного арсеналу США, який є частиною безпеки союзників Вашингтона, Україна могла б програти, тому що Росія могла б більш жорстоко примушувати країни, чия допомога підтримує життя Києва. Як би не було незручно це визнавати, головний урок війни в Україні полягає в тому, що ядерний примус буде необхідним для перемоги в суперництві, яке визначає нашу епоху.
Коли російські війська увійшли в Україну в лютому 2022 року, Путін виступив з холодним попередженням: «Той, хто спробує перешкодити нам, не кажучи вже про створення загроз для нашої країни і її народу, повинен знати, що російська відповідь буде негайною і призведе до наслідків, яких ви ніколи не бачили в історії». Це була перша з багатьох подібних погроз Путіна в рамках його стратегії використання ядерного примусу на службі звичайної агресії.
З моменту приходу до влади два десятиліття тому Путін перебудував звичайні збройні сили Росії на меч, який можна використовувати проти менших сусідів, а ядерні сили модернізував як щит проти втручання наддержави, що втручається в його справи. Коли Путін вперше вторгся в Україну в 2014 році, він, очевидно, був готовий підвищити рівень ядерної готовності Росії, щоб переконатися, що Вашингтон і його союзники по НАТО залишатимуться пасивними.
Путін та інші російські посадовці натякали на застосування ядерної або хімічної зброї на полі бою. У вересні, коли сили Києва звільняли райони навколо Харкова і наступали на окупований Херсон, Путін оголосив про плани анексії чотирьох українських областей. Він заявив, що Росія буде захищати цю землю «всіма силами і засобами, які є в нашому розпорядженні», додавши, що застосування Америкою ядерної зброї проти Японії в 1945 році створило «прецедент», який можуть наслідувати інші.
Ці попередження викликали занепокоєння у Вашингтоні, що Путін дійсно може застосувати ядерну зброю, якщо альтернативою буде крах його армії і, можливо, його режиму. За словами радника з національної безпеки Джейка Саллівана, американські чиновники погрожували невизначеними «катастрофічними наслідками», якщо Росія застосує ядерну зброю. Інші країни, а саме Китай та Індія, також відштовхнули Путіна від краю прірви. Криза минула, і Путін заявив, що «немає необхідності» у драматичних заходах, але ядерна загроза нікуди не зникла.
Тепер Росія оголосила про плани розмістити ядерну зброю в сусідній Білорусі. Путінські поплічники попереджають, що «кожен день», коли західні держави допомагають Україні, «наближає ядерний апокаліпсис». Ядерна зброя є найбільш руйнівним інструментом, який створило людство. З лютого 2022 року Росія намагається використати страх, який вони сіють, щоб завершити цей конфлікт на своїх умовах.
Можна було б пробачити, якби хтось подумав, що це не спрацювало. Погрози Путіна не завадили Заходу надавати Україні гроші, зброю та розвіддані. Американські чиновники публічно заявляють, що їхня мета – «послабити» Росію, завдавши їй катастрофічних втрат.
Погрози Путіна також не заморозили конфлікт: До сьогодні Україна продовжує наступати на територію, окуповану Москвою. Ці погрози навіть не завадили Києву атакувати саму Росію, бомбардуючи аеродроми, завдаючи ударів по Москві з безпілотників і спонсоруючи транскордонні рейди. Щоразу, коли Путін говорить про застосування ядерної зброї, він фактично стикається із засудженням Заходу і протидією з боку своїх союзників і нейтральних країн, що підвищує ймовірність того, що використання російського арсеналу призведе до повної ізоляції Росії.
Ядерна зброя може бути гарною страховкою від вторгнення, але вона не є стовідсотковою гарантією того, що країна, яка бореться за виживання, не завдасть удару у відповідь по території агресора, що володіє ядерною зброєю. Війна в усіх цих аспектах підкреслила складність використання ядерної зброї для підтримки агресії, особливо проти опонента, який відмовляється поступатися, бо вважає, що ставки є екзистенційними.
Вплив ядерної зброї в Україні був обмеженим, але його не можна назвати відсутнім. Насправді, Росія успішно використовує ядерну зброю для примусу США. А США використовують свій власний ядерний арсенал для примусу Росії у відповідь.
Нездатність Росії відірвати Україну від своїх західних прихильників не свідчить про марність ядерної зброї. Вона показує, що ядерний примус працює в обидва боки. Ядерна зброя США, ймовірно, допомогла врятувати Україну від поразки – водночас зробивши Східну Європу безпечнішою для жорстокої війни Кремля.
Один з уроків України полягає в тому, що ядерна зброя – навіть якщо вона не використовується в бою – потужно впливає на те, що відбувається в нібито звичайному бою. Інший урок полягає в тому, що вплив цієї зброї є психологічним за своєю суттю.
Ядерний потенціал Росії не змінився з лютого 2022 року. Але їхній вплив на політику Заходу змінився, хоча і непомітно. За останні 18 місяців США та їхні союзники поступово стали сміливіше надавати Україні зброю – основні бойові танки, винищувачі F-16, британські та французькі ракети більшої дальності – яку вони раніше не наважувалися надавати. Однією з причин цього є те, що ядерні погрози Путіна поступово втрачають довіру: Той факт, що він так часто розмахував своїми бомбами, але жодного разу їх не застосував – навіть коли російська оборона навколо Харкова руйнувалася – змусив західних чиновників позбутися колишнього страху перед ескалацією.
Така динаміка викликає інтригуюче питання: Що сталося б, якби Захід просто проігнорував ядерні погрози Путіна з самого початку? У березні 2022 року російські війська застрягли під Києвом. Застосування західної авіації спустошило б надмірно розтягнуту армію Путіна. Єдиним реальним варіантом для Путіна були б обмежені ядерні удари по цілях в Україні або країнах НАТО у Східній Європі.
Можливо, Путін вибрав би цей варіант. Або, можливо, він вирішив би, що програти звичайну війну краще, ніж розпочати ядерну. Важко сказати, що мали б зробити США в цьому випадку, з тієї ж причини, з якої ядерна політика завжди викликає роздратування: Вона вимагає від нас залізти в голови наших опонентів і вгадати, що вони зроблять, коли настане вирішальний момент, знаючи, що ціною помилки може стати цілковита катастрофа.
Одне з найважливіших питань, яке підняла ця війна, полягає в тому, що думає про неї лідер Китаю Сі Цзіньпін. Можливо, Сі був вражений згуртованістю Заходу і незадовільною роботою автократичної армії – уроки, які могли б зміцнити мир у Тайванській протоці. А може, він дізнався щось інше: що Америка не буде вести навіть звичайну війну проти ядерного супротивника, який володіє ядерною зброєю.
Байден це розуміє: Імовірно, саме тому він кілька разів заявляв, що США не стоятимуть осторонь, якщо Китай нападе на Тайвань. Але чи справді Сі був би настільки божевільним, якби дійшов висновку, що дії Америки [в Україні] говорять голосніше, ніж її слова [про Тайвань]? Ядерна державна політика сповнена іронії і стримування майбутньої війни в західній частині Тихого океану може вимагати переконання Китаю не робити занадто багато висновків з нинішньої війни в Україні.
