Оновлений Шевченківський комітет закрив ґештальт, вручивши біля розстріляного пам’ятника Кобзарю в Бородянці нагороди лауреатам, яких обрав попередній склад
На урочисту церемонію для вручення головної премії України у неділю 20 серпня зібрали переможців не тільки 2023-ого, а й 2022 року. Адже в перший місяць першого року Великої війни (тоді лауреатів Національної премії України імені Тараса Шевченка оголосили 9 березня) було геть не до урочистостей…
Високі державні відзнаки (диплом та нагрудний знак) фізично потрапили до рук своїх володарів аж на 543-й день широкомасштабного вторгнення, в наших нових реаліях – заздалегідь про місце нагородження не оголошували, після прибуття всім відразу показали, в який бік бігти до бомбосховища у разі повітряної тривоги, а банер-сітку на сцені кольору хакі з зображенням Тараса Шевченка після офіційної частини відразу повезли на фронт, де він буде використовуватися військовими як маскувальна сітка.
МІСЦЕ ОБРАНО НЕ ВИПАДКОВО – НАВЕСНІ 2022-ГО КИЇВЩИНА ПЕРЕЖИЛА СТРАШНІ І ДРАМАТИЧНІ ПОДІЇ
В останні роки заходи з нагородження Шевченківських лауреатів традиційно проводили в різних знакових місцях, пов’язаних з іменем Тараса: Національний музей Тараса Шевченка (2018), пам’ятник Кобзареві в Каневі (2019), Національна опера імені Тараса Шевченка (2020). Цього року нагородження пройшло майже камерно на Київщині в місті Бородянка біля розстріляного окупантами пам’ятника Шевченку, чиє фото, мабуть, обійшло увесь світ… Звісно, місце обрано не випадково – навесні 2022-го Київщина пережила страшні і драматичні події: окупацію, воєнні злочини, масові руйнування, людські втрати. І саме Бородянка стала своєрідним символом незламності з її кухонною шафкою та майоліковим півником, які «тримаються», а також пам’ятником Тарасу Шевченку – розстріляним, тяжкопораненим, але нескореним.
«У перші дні після звільнення від окупантів, до Бородянки приїхали волонтери, що символічно забинтували голову Тарасу Григоровичу. Журналісти світових ЗМІ, які працювали тоді поруч, лише розводили руками: «Ці українці – неймовірні», – згадує голова комітету Національної Премії України ім. Т.Шевченка, ексміністр культури, а нині військовослужбовець ЗСУ Євген Нищук. Він з самого початку повномасштабної війни разом з побратимами стояв на захисті Київщини…
Через небезпеку атак ворога, які б’ють по Київщині, місце, дата та час церемонії нагородження, навіть, не було оголошено публічно. «Цього року вшанування шевченківських лауреатів проходить аскетично, проте в чині незламності», – наголосив пан Нищук.
Я ДІЗНАЛАСЯ, ЩО ОТРИМАЛА ПРЕМІЮ, НА ВОЛОНТЕРСЬКОМУ СКЛАДІ В ОСАДЖЕНОМУ КИЄВІ…
Лауреатка 2022 року в номінації «Література» Тамара Горіха Зерня розповіла, як дізналася, що отримала Шевченківську премію, минулого року на волонтерському складі, де вона перебирала картоплю в осадженому Києві.
«В ефір ми виходили з дому під канонаду. Канонада лунала з боку Ірпеня, Бучі, і ми не знали, але здогадувалися про те, що відбувається в Бородянці. Ми всіма силами робили те, що могли, трималися і фізично відчували, як ми також тримаємо купол над Києвом, купол над Україною», – згадує письменниця.
Відтоді літературні сторінки багатьох митців перетворилися на волонтерські збори, а багато хто воює в фізичному значенні.
«У нас дуже багато мертвих і ще більше ненароджених, які ніколи не народяться. Ми живі, зараз тут стоїмо і за себе, і за них. Це найтяжчі роки в нашому житті, в житті нашого покоління – ми все одно тримаємося за надію і робимо те, що можемо. Нам випала ця чаша, але ми її донесемо заради тих, хто потім народиться», – наголосила Тамара Горіха Зерня у своїй промові під час церемонії.
Про свої емоції після оголошення Шевченківських лауреатів, до яких вона потрапила у 2022 році в номінації «Театральне мистецтво» розповіла і сценаристка Наталка Ворожбит:
«Рік тому, коли мені повідомили про Шевченківську премію, я не відчула нічого… Зараз, завдяки тому, що нагородження відбувається в цьому символічному драматичному місці, я відчуваю все. І, навіть, ще більшу відповідальність за те, що ми робимо. Дуже дякую всій команді і Слава Україні».
КІНО – ЦЕ НЕ ЗБРОЯ. АЛЕ ЦЕ – ІНСТРУМЕНТ, ЯКИЙ МОЖЕ БУТИ ПОТУЖНИМ. ПОТРІБНА ПІДТРИМКА ДЕРЖАВИ
«Ми працюємо над тим, щоб далі бути частиною сучасної української культури, але нам потрібна підтримка», – наголосила під час нагородження режисерка Катерина Горностай – лауреатка номінації «Кіномистецтво» 2022 року за фільм «Стоп-Земля».
Вона зауважила, що її фільм був зроблений до повномасштабного вторгнення, але вона хоче працювати далі, бо наше кіно підтримують у світі і було б дуже добре, щоб його підтримали також і вдома. «Підтримайте, будь ласка, українське кіно. Я, як частина кіно, хочу сказати, без підтримки вдома, без підтримки людей тут, ми не зможемо робити щось. (…) Це не про бізнес, хоча це дорого коштує, на жаль», – зазначила вона.
Горностай розповіла, що з початку повномасштабного вторгнення вони з колегами волонтерили, допомагали, і у всіх було відчуття, що більше немає сенсу знімати кіно…
«Це було дуже тяжке відчуття, що мистецтво взагалі не має сенсу, якщо відбуваються такі страшні речі. Потім це почало трохи змінюватися, хоча зараз без контексту війни неможливий жоден твір. (…) Українці зараз ніби більш смертні, ніж всі інші європейці. Цей момент мені здається дуже важливим. Я б хотіла зараз про це говорити, про відчуття смертності, як воно змінює відчуття життя», – сказала режисерка.
На важливості правдивої підтримки кіно з боку держави зробила акцент і лауреатка в номінації «Кіномистецтво» 2023 року за документальний фільм “Земля блакитна, ніби апельсин” режисерка Ірина Цілик.
«Наші захисники і захисниці, які боронять теперішнє і майбутнє України на фронті, часто не люблять словосполучення «культурний фронт». Мені воно також здається дуже недоречним, тому що ми не фронт і кіно – це не зброя. Але це інструмент, який може бути потужним. І для того, щоб ми – українські кінематографісти могли ще більш ефективно його використовувати, для того, щоб ми несли нові наративи про Україну світові, щоб могли діяти на полі культурної дипломатії, адвокатувати зброю для України, ми потребуємо правдивої підтримки нашої держави. Я бажаю нам цього. Будьмо сильними, слава Україні», – сказала пані Цілик під час церемонії нагородження.
КОЖЕН МИТЕЦЬ, ЯКИЙ ЗАРАЗ ЗА КОРДОНОМ ПОКАЗУВАВ УКРАЇНСЬКЕ МИСТЕЦТВО – ЗРОБИВ НЕОЦІНЕННИЙ ВНЕСОК У НАШ ОПІР – В.О. МІНІСТРА
Виставу «Погані дороги» Київського академічного театру драмі і комедії на лівому березі Дніпра, творці якої нагороджені у номінації «Театральне мистецтво» у 2022 році, бачила вся Європа – команда їздила з нею у великий гастрольний тур з важливою місією, її показували глядачам, потім проводили дискусії, просили про допомогу, про зброю, про адекватність, розуміння, підтримку України на її шляху.
Режисерка Тамара Трунова під час нагородження зізналася, що для неї за все її життя у театрі, це – найважливіша вистава і, скоріш за все, вона такою і лишиться.
«У мене немає суперамбіцій щодо премій чи нагород, але це – особлива для мене премія, тому що я отримую її саме за цю виставу», – сказала вона.
На важливості потужного руху українських митців-волонтерів, які несуть і промотують нашу культуру, цінності і духовні наративи за кордоном, і завдяки чому ми сьогодні маємо таку потужну підтримку з боку світової спільноти, наголосив під час церемонії тимчасовий виконувач обов’язків міністра культури та інформаційної політики України Ростислав Карандєєв.
«Кожен митець, який зараз за кордоном чи ще поїде туди, чи вже протягом півтора року показував українське мистецтво, демонстрував поряд з собою український прапор і нашу високу культуру, зробив і буде робити неоціненний внесок в наш опір. Українська культура – це не просто опір ворогу, це – потужний інструмент нашої атаки в духовній сфері, що зруйнує ті «скрепи», які хочуть накласти кайдани на наші руки», – сказав він.
Звертаючись до лауреатів та гостей церемонії, пан Карандєєв наголосив, що ми є учасниками не просто культурно-мистецької акції чи церемонії вручення найвищої творчої премії України – ми є учасниками потужного дієвого акту культурного опору агресії, яка хотіла знищити і продовжує знищення української культури, мистецтва і людей, які творять, несуть в наше суспільство найвищі духовні цінності.
Лауреатка Шевченківської премії 2023 року в номінації «Література» за книгу поезій «Орден мовчальниць» Катерина Калитко висловила впевненість, що ми всі зараз всі проживаємо найважливіший час у своїх долях.
«Ми всі разом в Україні – на цьому земному тлі, яке дає нам силу і яке потребує нашої сили. Я страшенно горда мати премію своєї держави імені головного національного поета. І також це страшенно відповідально – належати до того покоління, якому випадає щодня творити нову мову для досвідів, які до нас приходять. Складних, гострих і дуже важливих. Ми зараз всі проживаємо найважливіший час у своїх долях. Ще раз дякую за честь проговорювати і бути почутою. І дякую українському війську», – сказала Катерина Калитко.
КОМПАНІЧЕНКО: МИ ВСІ РАЗОМ ТУТ СОБОЮ ПРЕОБРАЖАЄМО УКРАЇНУ
Тарас Компаніченко разом з виконавцями гурту «Хорея Козацька» стали лауреатами національної премії 2023 року у номінації «Музичне мистецтво» за аудіоальбом «Пісні Української революції».
Митець переконаний, що «ми всі разом тут собою преображаємо Україну. Ми наближаємо її до того омріяного «райського краю». Адже, часом, коли в 90-х шістдесятники, дисиденти говорили: любіть Україну – дуже важко було великій частині людей сказати: ми любимо Україну. І ми зробили дуже багато кроків для того, аби зменшити відстань між реальною і омріяною Україною, в якій сенси не фальшиві, де зміст відповідає сенсу, де вони кореспондуються. Всі разом, кожен на своєму місці, кожен крок за кроком і кожного дня ми робимо ці преображення».
Тарас Компаніченко вважає великим щастям відчувати причетність до таких карколомних, важливих змін на твоїй землі: «Дай Боже, щоб ми побачили цю омріяну нами Україну в реальному житті. Ясно, що, мабуть, вона не буде найідеальнішою, але близькою до ідеалу, за який гинули справжні лицарі духу, лицарі нашої землі і зараз щодня за неї кладуть голову наші найкращі брати та сестри», – сказав Компаніченко.
Лауреат у номінації «Літературознавство і мистецтвознавство» 2023 року за книгу «Крім «Кобзаря». Антологія української літератури. 1792 – 1883» у двох частинах Михайло Назаренко зі сцени нагадав слова Миколи Зерова, які той сказав майже 100 років тому на диспуті про шляхи української літератури: «Я думаю, що справжня культура у нас запанує тоді, коли ми усвідомимо собі, що ми уже маємо».
«Ми повинні вибагливо переглянути надбання української літератури, нам треба пригадати забутих, повернути українській літератури низку письменників. Чим глибше ми будемо досліджувати, чим глибше закладатимемо фундамент, тим вище буде наше будування. Або, як сказав Шевченко за 80 років до Зерова: «Та читайте од слова до слова. Не минайте ані титли, ніже тії коми, все розберіть». Тому, що культура – це завжди складно. Культура – це щоденний вибір. І ми маємо цю складність зберігати і цей вибір робити. Перед нами дуже багато роботи, ніхто крім нас її не зробить. Я дякую силам оборони України за те, що існує країна та існує її культура», – сказав Назаренко.
ШЕВЧЕНКО ПИШАВСЯ БИ НАЩАДКАМИ, ЯКІ ЗАХИЩАЮТЬ СВОЮ КРАЇНУ І МАЮТЬ ШАНС ВБИТИ ОСТАННІЙ КІЛОК У ТРУНУ ІМПЕРІЇ
Віталій Портников, який отримав нагороду в номінації «Журналістика, публіцистика» 2023 року, у своєму виступі подякував попередньому складу Шевченківського комітету, який ухвалив це дуже важливе для нього рішення, а також своїм колегам, які намагаються бути на висоті інформаційних завдань всі ці 18 місяців жорстокої війни.
«Багатьох з них вже немає серед нас. Багато з них продовжують виконувати свій обов’язок у ЗСУ, і саме тому хочу насамперед подякувати Збройним Силам України, дякуючи яким взагалі ми можемо знаходитися в цьому місті. Місті, яке мало бути зруйновано, з точки зору планів російської держави. Всім українським воїнам, всім українським солдатам», – сказав він.
Портников нагадав, що Тарас Шевченко сам був солдатом 10 років свого життя – солдатом Російської імперії.
«Ми багато разів згадуємо про цей факт його біографії і акцентуємо на тому, що російська влада заборонила йому творити, писати, малювати, але найголовніша підлість, яку з Шевченком зробили росіяни – вони послали його у склад окупаційної армії. Його, людину, яка присвятила своє життя деконструкції Російської імперії, її злочинному образу, який кожний з нас знає з творів Тараса Шевченка. А росіяни не знають, бо це не їхній письменник, це не їхній образ. Тарас Шевченко сьогодні пишався б своїми нащадками, які у власній армії продовжують захищати свою країну і мають шанс вбити останній кілок в труну імперії, яка знищувала український народ упродовж тисячоліть і намагається це зробити і сьогодні», – наголосив Віталій Портников.
МИ НАМАГАЛИСЯ, ЩОБ В СКЛАДІ КОМІТЕТУ БУЛИ І ЛЮДИ ВІД АКАДЕМІЧНОГО СЕРЕДОВИЩА, І «САМОТНІ ГЕНІЇ» – НИЩУК
Шевченківських лауреатів наступного року обиратиме вже новий склад комітету критерії відбору для нагородження – виписані в Положенні про Національну премію, що впродовж 62 років зберігає певну сталість та тяглість від комітету до комітету, але розвиток і просування вперед неможливі без змін. І вже очевидні тектонічні зрушення, принаймні за віковим цензом – лауреати за останні 5-10 років суттєво помолодшали.
«Звісно, що кожен склад комітету має свій почерк та бачення. А нове бачення залежить, зрештою, від складу. – пояснює Євген Нищук. – Власне, це і є прагненням надати якогось нового імпульсу. Для мене, наприклад, було важливо збалансувати віковий ценз складу комітету: у нас є Андрій Халпахчі – гуру кінознавства, засновник фестивалю «Молодість» і в його ж секції – 25-річна голівудсько-українська акторка Іванна Сахно. Мені, навіть, закидали: як вона в такому юному віці буде оцінювати? Але, по-перше, вона була в журі багатьох конкурсів і вміє оцінювати, вона – фахова людина, а по-друге – вона є великим промоутером комітету і самої Шевченківської премії. Для нас важлива ця промоція, тому ми намагалися, щоб у складі комітету були і люди від академічного середовища, і так звані «самотні генії», яких знає інший зріз культурного середовища». На переконання Нищука, це ще один з моментів, який дає силу довіри і до комітету, і до легітимності визначення переможців.
Зрештою, всі удостоєні Шевченківської премії у 2022-2023 роках – отримали свої нагороди (з чим ми їх щиро вітаємо!), всі непорозуміння, викликані зволіканням з офіційним оголошенням переможців – з’ясовані (про що ми теж детально писали), тож можемо перегортати цю важливу для української культури сторінку і починати писати нову: «Лауреати Шевченківської премії-2024» і йти до єдиної мети – нашої спільної перемоги.
Любов Базів
