Західні країни повинні вжити термінових заходів, щоб не дозволити путіну перетворити Чорне море на російське озеро, попереджає Мелінда Харінг в статті для Atlantic Council.
17 липня Росія вийшла з Чорноморської зернової ініціативи за посередництва ООН, завдавши нищівного удару по економіці України та підірвавши глобальну продовольчу безпеку. Проте перекриття поставок зерна є лише одним із симптомів набагато ширшої стратегічної проблеми. Більша проблема полягає в тому, що Москва знаходиться на шляху до перетворення Чорного моря, яке омиває сім країн, на російське озеро.
Якщо дозволити Путіну вийти сухим з води, це матиме катастрофічні наслідки для всього регіону, а не лише для України. Бен Ходжес, колишній командувач силами США в Європі, має рацію: “Майбутнє Заходу може вирішитися на Чорному морі, і Вашингтон не готовий. Ми повинні вступити в гру”.
Не можна помилятися щодо намірів Росії. Москва сповнена рішучості відрізати Україні доступ до світових ринків і прагне утвердити своє домінування над усім Чорноморським регіоном. Протягом останніх кількох тижнів російські війська завдавали авіаударів по зерносховищах у головному портовому місті України Одесі, а також по портах на річці Дунай, які слугують найважливішим альтернативним експортним маршрутом для України. Одна з таких дунайських атак була здійснена в небезпечній близькості від Румунії, члена НАТО.
Тим часом Росія продовжує експортувати великі обсяги зерна і добрив зі своїх чорноморських портів у зовнішній світ, часто вдаючись до хитрощів, щоб уникнути санкцій. Щоб продовжувати в тому ж дусі, Путін сповнений рішучості залякувати інші країни, які мають спільне Чорне море.
США та їхні союзники, за загальним визнанням, обмежені у своїх діях. Туреччина, яка контролює доступ через Босфор відповідно до Конвенції Монтре 1936 року, заборонила іноземним військовим кораблям заходити в Чорне море відтоді, як росіяни розпочали повномасштабне вторгнення в Україну в лютому 2022 року. Це залишило Болгарію, Румунію і саму Туреччину єдиними членами НАТО, які мають військові кораблі в Чорному морі. Але НАТО продовжує літати в міжнародному повітряному просторі над морем, що кілька разів призводило до конфронтацій з російськими літаками.
Існує кілька способів, якими Захід може протидіяти російським зусиллям домінувати в Чорному морі. Перш за все, він може надати Україні додаткові військові ресурси, щоб вирівняти шанси. Це може включати посилення протиповітряної оборони навколо Одеси та інших портових міст для захисту від російських ракет.
Президент США Джо Байден також має надіслати Києву достатню кількість протикорабельних ракет, щоб Україна могла націлити їх на контрольовані Росією чорноморські порти на українській території, включно з Кримом. Це мало б бажаний побічний ефект у вигляді підвищення вартості міжнародного страхування російських суден. Протягом останніх тижнів Україна вже продемонструвала, що здатна наганяти страх на російський флот своїми морськими безпілотниками. Українські військові могли б зробити набагато більше, маючи достатню кількість протикорабельних ракет.
Фінансова та матеріально-технічна допомога, якщо нею розумно розпоряджатися, також може мати велике значення. Українські зернотрейдери сказали мені, що 200-300 мільйонів доларів страховки від Міжнародної фінансової корпорації розвитку США могли б допомогти їм покрити збитки від майбутніх ударів.
Тим часом Брюсселю слід активізувати свої зусилля, щоб протистояти поточній забороні на українське зерно, запровадженій п’ятьма країнами Європейського Союзу, чиї фермери відчувають загрозу від дешевшого експорту зі східного сусіда. Це можливо, але політично складно, особливо з огляду на майбутні вибори в Польщі.
Ще одним невеликим, але потенційно корисним заходом могло б стати прискорення модернізації порту в Александруполісі (Греція), що фінансується Європейським Союзом, де з часом можна буде зберігати до 200 000 тонн експортного зерна на місяць. Україна могла б відправляти туди своє зерно через Болгарію та Румунію.
Усі ці пропозиції вказують на ширшу проблему: Пошук ефективних відповідей на російський контроль над Чорним морем вимагає формулювання комплексної стратегії для всього регіону. Російська зернова блокада 2023 року була цілком передбачуваною, але США та Європейський Союз чомусь не змогли спланувати її наперед або передбачити, що Москва матиме нахабство атакувати альтернативний дунайський маршрут.
Деякі політики помітили цей брак далекоглядності. Законопроєкт, що передбачає створення саме такої чорноморської стратегії, наразі проходить через Комітет з міжнародних відносин Сенату США. Втім, подібні плани існували і раніше, але ні до чого не приводили. Можливо, настав час президенту Байдену та деяким провідним республіканцям зібратися разом і просунутись у напрямку створення узгодженої чорноморської стратегії. Україна не може дозволити собі більше вагань.
