Новини України та Світу, авторитетно.

Експерт: НАТО має добитися свободи навігації у Чорному морі

На думку військового експерта Ґустава Ґресселя, блокуючи чорноморське узбережжя України, Росія намагається розширити межі того, що може там чинити, виходячи за рамки міжнародного права. Інтерв’ю DW.

Після виходу з Чорноморської зернової ініціативи Росія регулярно атакує елеватори та вантажно-розвантажувальну інфраструктуру українських портів. Україна відповідає ударами по кораблях Чорноморського флоту і російських танкерах. Прокоментувати зростання напруженості у чорноморському регіоні DW попросила військового експерта з Європейської ради з міжнародних відносин (ECFR) Ґустава Ґресселя.

DW: Як ви розцінюєте співвідношення сил, що склалося сьогодні на Чорному морі?

Ґустав Ґрессель: У Росії є потужний військово-морський флот. В України – тільки сили берегової оборони. Росія використовує цю перевагу і свою здатність контролювати морський простір далеко від берегової лінії України, щоб спробувати здійснити її блокаду.

Це стратегія економічного відсікання. Москва намагається зруйнувати ті види економічної діяльності, які досі приносять дохід Києву. Це і виробництво електроенергії, а тепер і сільгосппродукції, зокрема зерна та кукурудзи.

Україна оголосила акваторії шести російських портів на Чорному морі – Анапи, Новоросійська, Геленджика, Туапсе, Сочі та Тамані – такими, що перебувають під військовою загрозою. Що це означає?

Це, загалом, звичайне правило. Якщо ви ведете війну на морі проти іншої країни і збираєтеся замінувати її територіальні води або використовувати інші засоби, наприклад необмежену підводну війну, то ви оголошуєте її води зоною військових дій. Це вже було в історії. Пам’ятаєте оголошення зонами воєнних дій німецьких і британських територіальних вод під час Першої світової війни?

У принципі, це та ж сама процедура. Росія так вчинила з українським узбережжям, і це є частиною обґрунтування проведеної нею блокади. А як крок у відповідь Україна зробила це щодо російського узбережжя. По-перше, треба згадати, що до війни 40 відсотків російського експорту нафти йшло через Новоросійськ, порт на Чорному морі з великим нафтоекспортним терміналом. Зараз, коли трубопровідний експорт із РФ до Європи застопорився, ця частка, ймовірно, збільшилася.

По-друге, більшість цих танкерів, які прямують до Новоросійська, насправді були застраховані західними страховими компаніями нелегально (з точки зору законодавства країн Заходу. – Ред.), тому що цей порт перебуває під санкціями. Але компанії це не дуже хвилювало, тому що їм було вигідно купувати дешеву російську нафту. І вони протягом півтора року ходили туди безперешкодно.

Тепер, звісно, якщо це зона бойових дій і якщо українські морські дрони завдають ударів по цих портових спорудах, то ризик того, що ваші судна будуть дійсно пошкоджені, зростає. І, отже, питання страхування і транспортування російської нафти знову стає проблемою для цих компаній. І Україна сподівається, що таким чином буде підірвано експорт російської нафти. Заради цього і було зроблено відповідну заяву.

Що, на ваш погляд, може в цих умовах зробити НАТО?

Проблема в тому, що Росія намагається постійно розширювати межі того, що вона може робити, виходячи за межі прийнятого в міжнародному праві і того, що інші країни готові прийняти. Тому країни НАТО повинні наполягати на праві вільного судноплавства, на безпеці свого морського сполучення. Причому робити це не тільки на папері і дипломатичними демаршами, а й забезпечувати це військовими засобами. Тим самим показуючи Росії, що ми здатні і готові домагатися цього.

На жаль, для НАТО ситуація виглядає досить непросто. Румунія і Болгарія через слабкі військово-морські сили в принципі не мають засобів для відстоювання інтересів у Чорному морі. Туреччина веде свою власну гру, намагаючись використати свій контроль над середземноморськими протоками проти американців, щоб домогтися подальших поступок. Вашингтон же, зі свого боку, дуже не хоче входити в Чорне море військовим шляхом, по суті, таємно або негласно визнаючи, що Чорне море – це водойма Росії.

Таким чином, з одного боку, ми маємо брак волі, з іншого – брак ресурсів у країн, які мають бажання це зробити. І в цьому полягає проблема.

Поделиться:

Опубліковано

у

Теги: