Існує ризик війни із застосуванням ядерної зброї, і це ще є можливість нейтралізувати.
Після більш ніж двох років болісних і тривалих переговорів адміністрація президента США Джо Байдена, можливо, нарешті, домоглася деякого прогресу у своїх зусиллях з ослаблення напруженості у відносинах з Іраном, забезпеченню свободи американських громадян, які перебувають в ув’язненні в ісламській республіці, та потенційному припиненню затягнення кризи, пише Financial Times .
Минулого тижня Іран перевів чотирьох американських громадян, включаючи бізнесменів Сіамака Намазі, Емада Шаргі та Морада Тахбаза, із сумнозвісної тегеранської в’язниці Евін під домашній арешт у рамках першого етапу обміну ув’язненими. Відповідно до угоди, ці ув’язнені, а також ще один громадянин з подвійним громадянством, який також перебуває під домашнім арештом, зрештою зможуть вільно залишити ісламську республіку. Вашингтон, своєю чергою, надасть Тегерану доступ до $6 млрд заморожених нафтових коштів, що зберігаються в Південній Кореї, і звільнить п’ятьох іранських в’язнів.
Ця угода пахне дипломатією заручників і цілком обґрунтовано викликає побоювання, що вона сприятиме подальшому цинічному використанню режимом людських пішаків як тактика у його багаторічній ворожнечі із Заходом. Однак звільнення осіб з подвійним громадянством – крок довгоочікуваний: Намазі нудився в Евіні вісім років, Шаргі та Тахбаз – п’ять років, все за звинуваченням у шпигунстві.
Успішний обмін ув’язненими може сприяти встановленню довіри там, де його зараз немає, і підтримати зусилля щодо стримування ядерної кризи, яка небезпечно розгоряється після того, як колишній президент США Дональд Трамп в односторонньому порядку відмовився від ядерної угоди, підписаної Тегераном з іншими державами у 2015 році.
Американські та іранські офіційні особи обговорюють інші заходи щодо деескалації, у тому числі обмеження Тегераном рівня збагачення урану та розширення співпраці з Міжнародним агентством з атомної енергії. Вашингтон також домагається від республіки припинення продажу Москві озброєних безпілотників, які російські війська жорстоко використовують у війні проти України. Натомість США можуть заплющити очі на експорт іранської нафти, який стримується санкціями.
Ці обговорення не завершені, і вони не спрямовані на укладання нової ядерної угоди. Але вони означають прогрес, оскільки зупинення ядерної програми Ірану на рівні його нинішніх можливостей може спричинити загострення ситуації на Близькому Сході. Іран збагачує уран на найвищому за всю свою історію рівні і здатний приблизно за два тижні зробити матеріал, що розщеплюється, достатній для створення ядерної бомби.
Якщо ця програма буде продовжуватися безконтрольно, Ізраїль або США в певний момент будуть змушені вжити заходів військового характеру у відповідь. Ризик прорахунку, який може спровокувати серйозний збройний конфлікт, також є реальним. Будь-яка спроба відстрочити цю перспективу має розглядатися як дипломатичний прагматизм. Більш бажане рішення – вдихнути нове життя в іранську ядерну угоду 2015 року, що нині не працює, – на жаль, поки що недосяжно.
Коли Трамп розпочав кампанію “максимального тиску” на ісламську республіку, він не запропонував жодного політичного виходу. Іран відповів на тиск провокаційними діями: мобілізував проксі для дестабілізації обстановки та нападу на своїх супротивників, а також активізував свою ядерну діяльність. У Тегерані розраховують, що важелі впливу на ситуацію можна отримати, розпалюючи кризи і даючи зрозуміти своїм супротивникам, що їм доведеться за це заплатити. Немає жодних підстав вважати, що ця зловмисна поведінка зміниться.
Як і очікувалося, іранські “яструби” в США вже критикують адміністрацію Байдена за згоду розморозити $6 млрд. Угода з ув’язненими не залежить від заходів щодо деескалації, але все одно може зірватися. Постають питання про те, наскільки стійкими будуть кроки щодо стримування ядерної кризи, навіть якщо вони будуть забезпечені. Основна проблема – запобігти перетворенню Ірану на порогову ядерну державу – залишається невирішеною. Слід вітати будь-які кроки щодо деескалації напруженості та зниження ризику війни.
