Китайські маневри: від “формули миру” в Джидді до морських навчань біля Аляски

На думку фахівців, керівництво в Пекіні використовує можливості, що виникли у нього внаслідок агресії Росії проти України, для зміцнення позицій Китаю у світі

Китай своїми зовнішньополітичними кроками протягом одного тижня дав поживу для протилежних оцінок і коментарів. Приводом для них послугували як присутність представника Пекіна на зустрічі в Джидді з української “формули миру” 5-6 серпня з коментарями китайських керівників після неї, так і спільні з Росією військово-морські навчання в Берінговому морі – у нейтральних водах недалеко від Аляски.

Приїзд спеціального представника Китаю у справах Євразії Лі Хуея в Джидду для розмови про мирний план, запропонований Києвом, став головною зміною у форматі, початок якому було покладено на червневій зустрічі в Копенгагені. Бесіди за участю Лі Хуея, радника президента США з національної безпеки Джейка Саллівана і глави офісу президента України Андрія Єрмака дали багату поживу для припущень, що Пекін дещо втомився від жорстоких і нерозважливих дій Москви в Україні, тож починає потроху збільшувати дистанцію з Кремлем і скорочувати – з Києвом.

Різниця в прес-релізах про розмову міністрів закордонних справ Китаю і Росії, які послідували за цією зустріччю (Москва заявляла про “єдність або широке співзвуччя підходів Москви і Пекіна”, тоді як Пекін заявив, що “з питання української кризи Китай збереже незалежну і неупереджену позицію”), додала приводів для міркувань про те, що Китай починає переглядати свою мовчазну підтримку російської війни в Україні.

Газета The Washington Post навіть випустила редакційну колонку, яка пропонувала найоптимістичніше налаштованим спостерігачам судити не за словами Китаю, а за його справами. Начебто підтверджуючи посил публікації в одній із найвпливовіших газет США, Пекін усього лише через день після участі в зустрічі в Джидді розпочав спільно з Росією широкомасштабні військово-морські навчання в Беринговому морі.

Міноборони Росії повідомило, що з обох боків у навчаннях брали участь досить потужні кораблі, і два угруповання тісно взаємодіяли, відпрацьовуючи вирішення найрізноманітніших завдань – від “відбиття атаки повітряного нападу” до “пошуку і знищення підводного човна умовного противника”.

Пентагон на ці маневри відреагував спокійно, але військові експерти у США наголосили на безпрецедентній близькості району спільних навчань до території Сполучених Штатів, а медіа та коментатори, близькі до політичних опонентів адміністрації Байдена, наполягали, що “Білий дім, Конгрес та американські військові повинні активніше готуватися до можливості того, що Росія може воювати на боці Китаю за Тайвань або Південно-Китайське море”.

Спільні навчання як ознака практичного союзництва

Словом “союзництво” називає спільні військові навчання Росії директор Берлінського центру Карнегі з вивчення Росії та Євразії, фахівець з політики Китаю Олександр Габуєв:

“Це союзництво зміцнюється в будь-якому разі, і його мета полягає в тому, щоб створити можливість для реальної практичної взаємодії, щоб флоти двох країн могли взаємодіяти за єдиними протоколами, командами тощо, і всі ці спільні дії були відпрацьовані. Це займає набагато більше часу і зусиль, ніж просто поставити підпис під якимось оборонним союзом… Якщо вони щось вчитимуться робити разом – це загроза, бо так Китай це робить один, а тут він це робить разом із партнером, у якого є такий-сякий Тихоокеанський флот”.

Олександр Габуєв звертає увагу на ядерний компонент Тихоокеанського флоту Росії та його важливість для обох країн:

“Міць російського Тихоокеанського флоту – це, звісно, флот підводний: усі ці підводні ракетоносці, які на Камчатці стоять із ядерною зброєю – це серйозно. Так, надводний флот, дійсно, не дуже великий і застарілий, і так далі, проте, два – це більше, ніж один, плюс ідеться про дві ядерні держави. І тут є ядерний елемент у стримуванні: тобто, будь-який інцидент, який призводить до утоплення не тільки китайських кораблів, а й російських, одразу змушує Пентагон замислитися над сценаріями ескалації і над тим, що десь на якомусь із витків цієї спіралі ядерна зброя обов’язково може з’явитися”.

Помістити навчання Росії та Китаю в контекст їхньої дедалі більшої співпраці в усіх галузях закликає в інтерв’ю “Голосу Америки” й експерт Eurasia Group з Китаю Елі Вайн (Ali Wyne):

“Я б розглядав ці навчання в ширшому контексті поглиблення військового і загалом багатостороннього співробітництва Росії та Китаю. Якщо ви подивитеся на 2005 рік, тобто на час, коли Китай і Росія провели свої перші спільні військові навчання, і порівняйте з тим, що відбувається зараз, тобто 18 років по тому, у 2023 році, на кількість спільних навчань і на регіони, де Китай і Росія проводять ці військові навчання, то і кількість навчань зросла, і кількість регіонів, у яких вони намагаються досягти більшої оперативної сумісності, теж зросла”.

Спільні маневри, на думку експерта Eurasia Group, “є частиною ширшої картини: Китай і Росія розділяють спільні образи і претензії до Заходу, які у них є”.

“Кількість та інтенсивність цих навчань зростає, і тому я припускаю, що які б зауваження не були у Китаю щодо агресії Росії проти України, співпраця Китаю та Росії зростатиме у військовому, економічному та дипломатичному плані”, – робить висновок Елі Вайн.

Спільне протистояння США – важливіше за можливі розбіжності щодо України

Памела Кеннеді (Pamela Kennedy), заступник директора програми вивчення Китаю в Центрі Стімсона, в інтерв’ю Російській службі “Голосу Америки” нагадує, що російсько-китайські навчання на морі – явна демонстрація пріоритетів Пекіна за всіх його розмов про участь у пошуках миру для України:

“Китай, можливо, і був би готовий продемонструвати своє невдоволення деякими діями Росії, – наприклад, Китай, напевно, хотів би, щоб Росія дозволила експорт зерна з України через Чорне море, – але китайсько-російські навчання біля Аляски, як і спільні навчання, що передували їм, біля берегів Японії лише кілька тижнів тому, показують, що Китай не збирається відвертатися від Росії. Для Китаю війна в Україні просто не переважує ширшої користі від його відносин з Росією, особливо в той час, коли напруженість у відносинах між США і Китаєм досягла історичного максимуму”.

Як зазначає Памела Кеннеді, “Китай готовий підтримувати певні спільні зусилля з досягнення миру, але він не збирається прямо засуджувати Росію, як і не збирається, судячи з усього, однозначно ставати на її бік у цій війні”.

Узяти участь у мирній конференції щодо “формули миру” України в Джидді, на думку співробітниці Центру Стімсона, Пекін вирішив тому, що, на відміну від попередньої подібної наради в Копенгагені, яка відбувалася в країні-члені НАТО, розмову в Саудівській Аравії організувала країна, нейтральніша з точки зору китайського керівництва.

Олександр Габуєв також вказує на те, що протистояння зі США для Китаю є домінуючим мотивом у його міжнародній політиці, і в Пекіні переконані, що так буде завжди:

“Китай виходить з того, що США мають намір Китай задушити, не дати йому можливість стати “наддержавою номер два” або гегемоном в Азії, і намагаються загальмувати його розвиток. А якщо це так, то все, що робить Китай у зовнішній політиці, розглядається через призму цього протистояння. Усе ж, що робить Росія, спрямоване на утиск американських інтересів, її політика – це не прагматизм з метою забезпечувати безпеку за мінімально достатні гроші і ростити економіку, а “як би нам насолити США”. Таким чином, Росія бореться зі спільним для неї і Китаю ворогом – так, методами, які Китаю приносять репутаційні ризики або якось розбурхують світові ринки, від яких Китай залежить, але це ті проблеми, з якими Китай цілком може жити”.

Наскільки російська війна в Україні вигідна Китаю?

“Дії Росії, – продовжує директор Центру Карнегі в Берліні, – так чи інакше послаблюють США з погляду Китаю: відволікають на себе величезну кількість ресурсів, величезну кількість уваги, почасти розколюють єдність між США та Євросоюзом, коли конфлікт в Україні стає дедалі затяжнішим та дедалі ризикованішим, і там можуть з’явитися тріщини, хоча зараз ця єдність тільки зміцнюється”.

Про вигоду від російської війни в Україні для Пекіна говорить і експерт Центру вивчення Азії в організації Heritage Foundation Майкл Каннінгем (Michael Cunningham):

“Китай навряд чи хотів такої війни Росії проти України, але оскільки сталося те, що сталося, тепер він намагається отримати від неї вигоду. Він спостерігає за тим, як США надсилають велику кількість різного озброєння та військового обладнання в Україну, і, крім того, бачить, як Росія – яка наразі є партнером Китаю, але становить для нього загрозу в довгостроковому плані – просто надсилає свою армію на бійню в Україну, тобто, дуже серйозно послаблюється. Також Китай, відправивши Лі Хуея в Джидду, нібито говорить країнам, що розвиваються: “Це ми відповідальний міжнародний гравець, а не США, які підливають олії у вогонь, постачаючи одну зі сторін конфлікту зброєю, це ми реально прагнемо миру”. Цей сигнал добре сприймається країнами, що розвиваються, хоча для розвинених демократій Заходу він звучить абсурдно”.

Майкл Каннінгем упевнений, що в принципі Китай припускає, що Росія в подальшій перспективі може виявитися не партнером, а конкурентом: “З погляду багатьох у Китаї, Росія не буде задоволена домінуючим становищем Китаю в Азії, якого той хоче досягти. Росія – найбільша країна світу в сенсі території, вона присутня і в Європі, і в Азії. Китай, звісно, дуже хотів би, щоб Росія просто змирилася з тим, що Китай в Азії хоче бути головним, але це, на думку китайців, навряд чи станеться, хоча наразі Москва в принципі не проти таких устремлінь Пекіна. Власне, тому в довгострокових інтересах Китаю бачити армію Росії ослабленою”.

Китай, вважає Майкл Каннінгем, хоче опинитися головним гравцем у разі, якщо російська агресія в Україні затягнеться так надовго, що від цього конфлікту втомляться всі сторони: “Тоді Пекін зможе сказати: “Ми говорили про мир увесь час, і тепер можемо організувати переговори”.

Елі Вайн з Eurasia Group, зі свого боку, не цілком згоден з тим, що вигода для Пекіна від російської агресії проти України збережеться і в перспективі:

“Ця війна йде не тільки інакше, ніж її задумувала Росія, а й інакше, ніж очікував Китай, і нескінченна війна шкодить національним інтересам Китаю. Вона дезорганізує продовольчий і енергетичний ринки, вона підриває позиції Китаю на Заході. Пекін ще не почав як слід відчувати негативні наслідки цієї війни, але, я думаю, він їх враховує, намагаючись зараз балансувати між Москвою і Заходом. Я думаю, що в лютому 2022 року Путін, зустрічаючись із Сі Цзіньпіном, дуже загальними словами повідомив китайському лідеру, що він збирається зробити щось в Україні, і, можливо, головною частиною меседжу Путіна було те, що все буде закінчено дуже швидко. Знай Китай, що це все так затягнеться – цілком можливо, жодних заяв про “безмежне партнерство” і не було б”.

При цьому Елі Вайн поділяє думку Майкла Каннінгема про те, що Росія і Китай не є природними союзниками: “Росія і Китай – дуже різні країни, з якими вони не є природними союзниками.

Чи зможе Захід розділити Росію і Китай?

США у ХХ столітті досить успішно вбили клин між СРСР і Китаєм, налагодивши контакти з китайським керівництвом у 1970-ті роки. Однак тепер, вважає Елі Вайн, настали інші часи, і що б не посварило Пекін і Москву в майбутньому, навряд чи це будуть дії Заходу:

“Траєкторія наростаючого зближення Росії та Китаю може не завжди йти вгору, і деякі чинники можуть вплинути на це зближення. Але я не думаю, що Заходу вдасться якимись конкретними діями розвести Росію і Китай: якщо їхні стосунки реально зміняться, то це може бути тільки результатом їхнього перегляду самими сторонами, незалежно від Заходу. Якщо Москва вважатиме, що суто підлеглий статус у цих відносинах її не влаштовує, що він занадто принизливий, то щось може змінитися. Але її свобода маневру сильно обмежена, набагато сильніше, ніж свобода маневру у китайської сторони. Отже, якщо Пекін вирішить, що його відносини з Москвою є непереборною перешкодою для розвитку його відносин із Заходом, то він може їх серйозно змінити. Але в короткостроковому плані передумов до цього я не бачу”.

Памела Кеннеді з Центру Стимсона також переконана, що на нинішнє партнерство Росії та Китаю Заходу вплинути не вдасться:

“Я не думаю, що у Сполучених Штатів вийде вбити клин між Москвою і Пекіном саме в контексті війни в Україні, і зробити так, що їхнє ставлення до цієї війни почне відрізнятися більше. У США у двосторонніх відносинах із Китаєм є більш термінові проблеми, які потребують вирішення. Є й галузі, в яких США хоче зберегти співпрацю з Китаєм, про що було сказано під час контактів нашої адміністрації з китайським керівництвом. До них належить, наприклад, боротьба з наркотрафіком і змінами клімату. Ці проблеми зачіпають обидві країни і є менш політично чутливими, ніж війна в Україні або проблема Тайваню”.

Данило Гальперович

Поделиться:

Схожі записи

Почніть набирати текст зверху та натисніть "Enter" для пошуку. Натисніть ESC для відміни.

Повернутись вверх