Новини України та Світу, авторитетно.

FT: Путін, де Голль і національна велич

Певною мірою, лідери Франції і Росії зіштовхнулися зі схожими постімперськими питаннями, але дали на них абсолютно протилежні відповіді.
«Франція не може бути Францією без величі», – написав Шарль де Голль на початку своїх мемуарів. Він наполягав, що його нація завжди повинна бути в «першому ряду».

Владімір Путін відчуває те ж саме щодо Росії. Близький до Кремля експерт з міжнародної політики Фьодор Лук’янов якось сказав, що російським лідером керує страх, що його країна може назавжди втратити статус великої держави. Цей страх і параноя досягли свого трагічного апогею з повномасштабним вторгненням в Україну в 2022 році. Але замість того, щоб відновити російську національну велич, війна Путіна зганьбила й ізолювала його націю.

«На відміну від Путіна, віра Де Голля в національну велич не залежала від підпорядкування сусіда. Він завершив французьку війну в Алжирі і визнав незалежність країни в 1962 році. На противагу цьому, навіть після 30 років української незалежності Путін не зміг визнати право України самостійно визначати свою долю», – пише в статті для Financial Times журналіст Гідеон Рахман.

На його думку, дилеми, з якими зіткнулися Путін і Де Голль, в чомусь схожі. Французький лідер мав намір відновити національну велич після приниження, спричиненого поразкою та окупацією у Другій світовій війні. Путін вважав розпад Радянського Союзу після 1991 року приниженням для Росії і «геополітичною трагедією». Статті обох лідерів демонструють занепокоєння історією своєї нації, а також власною долею у її формуванні.

Різниця полягає в тому, як Де Голль і Путін визначали «національну велич». На відміну від Путіна, французький лідер був справжнім героєм війни, який був кілька разів поранений, борючись за свою країну. Російський автократ ховався від зараження COVID-19 за довгим столом. Де Голль пройшовся Парижем під обстрілом під час визволення міста в 1944 році.

Коли він повернувся до влади як президент Франції в 1958 році, багато хто з французьких реакційних правих припускав і сподівався, що Де Голль посилить боротьбу за збереження Алжиру. Натомість він уклав мир і прийняв незалежність африканської країни. Тим самим він звільнив своїх співвітчизників від тягаря ганебної війни.

Де Голль був достатньо мудрим, щоб зрозуміти, що боротьба у програшному колоніальному конфлікті зруйнує французьку велич, а не відновить її. Як писав вчений Фредерік Старр: «Де Голль домігся успіху, тому що уявляв собі краще майбутнє для Франції без Алжиру, ніж з ним».

Звільнившись від колоніального тягаря в Алжирі, Франція змогла побудувати нове майбутнє. Сучасна Франція – не наддержава, але вона залишається лідером у Європі. Вона глобальний гравець у культурі, дипломатії, бізнесі, спорті і військовій справі.

«Франція зберігає деякі ознаки статусу великої держави, такі як ядерна зброя і постійне місце в Раді Безпеки ООН. Але її велич сьогодні ґрунтується на культурі і глобальній повазі, яку вона викликає, а не на сировинній потужності чи території», – йдеться в статті.

Путін, навпаки, не зміг уявити Росію як постімперську державу. Він все ще визначає російську велич через здатність своєї країни контролювати територію і вселяти страх. Де Голль був тим, хто народився в 19 столітті, але саме Путін чіпляється за імперіалістичний погляд на національну велич того покоління.

Однак у 21 столітті кривава баня, яку Путін організував в Україні, викликає у Європи скоріше огиду, ніж захоплення, ізолює Росію від її сусідів і зменшує її вплив у світі. Лише 17 африканських лідерів приїхали до Санкт-Петербурга на нещодавній саміт «Росія-Африка». Хоча в 2019-му захід відвідали 43 лідери. Путін не зможе поїхати на саміт БРІКС у ПАР цього місяця, побоюючись арешту. Ось вся національна велич!

У минулому Росія і Франція боролися за контроль над Європою. Французькі війська ненадовго окупували Москву в 1812 році, а російські війська увійшли до Парижа двома роками пізніше.

Ця переплетена історія досі створює своєрідну взаємну повагу. На превеликий жаль для багатьох у Східній і Центральній Європі, сучасна Франція завжди розглядала Росію як велику державу, яка заслуговує на повагу і життєво важливе місце в континентальному порядку. Французькі президенти включно з Де Голлем і Еммануелем Макроном підтримували діалог з Кремлем. Саме Де Голль придумав фразу про те, що Європа простягається «від Атлантики до Уралу”. Макрон розпочав невдалу спробу зближення з Путіним незадовго до російського вторгнення в Україну у 2022 році.

Проте, зрештою, Де Голль і його наступники обрали зовсім інший шлях, ніж Путін. Можливо, найбільший контраст полягає в тому, що французький лідер розумів, що велич Франції невіддільна від того, як вона ставиться до власного народу і від політичної свободи.

Хоча де Голля часто звинувачували в тому, що він був інстинктивним авторитаристом, він боровся за владу на справжніх виборах, прийнявши правила і культуру демократії. У 1968 році Францію потрясли вуличні протести. Через пік після того Де Голль програв на референдумі, залишив посаду президента і пішов у відставку.

«На відміну від нього, Путін не зміг відокремити своє бачення національної величі від своєї особистої влади і багатства. Він чіпляється за Кремль. Незгодних з його політикою б’ють на вулицях, ув’язнюють, відправляють у вигнання або вбивають за підозрілих обставин. Росії потрібен був свій власний Де Голль. Натомість вона отримала бліду імітацію Івана Грозного», – пише Рахман.

Поделиться:

Опубліковано

у

Теги: