Новий міжнародний звіт виявив докази того, що російська кампанія геноциду в Україні посилюється, оскільки повномасштабне вторгнення в країну наближається до півторарічної позначки, пише Крістіна Хук для Atlantic Council.
Жорстокість повномасштабного вторгнення Росії в Україну шокувала багатьох, хоча українці та регіональні експерти відзначають, що сьогоднішні воєнні злочини вписуються в більш широку схему російської агресії проти українців, що тягнеться століттями. Оскільки докази звірств продовжують накопичуватися, міжнародне правове співтовариство уважно стежить за ситуацією.
У травні 2022 року Інститут “Нові лінії” та Центр прав людини імені Рауля Валленберга опублікували незалежне юридичне розслідування, яке визнало Російську Федерацію порушницею Конвенції ООН про геноцид, що забороняє пряме та публічне підбурювання до геноциду. У звіті визначено серйозний ризик геноциду. Іншими словами, перші кілька місяців повномасштабного вторгнення Росії в Україну надали достатньо доказів для того, щоб запустити основний обов’язок Конвенції ООН про геноцид, а саме – запобігти геноциду в Україні.
Конвенція ООН про запобігання геноциду юридично зобов’язує 152 держави, які її підписали, включно з Росією, вжити заходів, щойно їм стане відомо (або повинно було стати відомо) про ризики геноциду. Усі форми насильства мають бути засуджені в усьому світі, але геноцид оголошено “злочином зі злочинів” у міжнародному праві, оскільки він спрямований проти найголовнішого права спільноти – права на існування.
Жахи геноцидного насильства іноді затьмарюють важливий момент в аналізі кричущих дій Росії проти українців. Хоча Конвенція про геноцид забороняє саме геноцидне насильство (“вчинення геноциду”), вона також забороняє чотири інші пов’язані з ним дії: Змова з метою вчинення геноциду, спроби вчинення геноциду, співучасть у геноциді та пряме і публічне підбурювання до геноциду (стаття III). Підбурювальні висловлювання російських державних діячів вже давно відповідають стандарту “прямих і публічних” і є злочином без терміну давності.
Я є головним автором нової доповіді Інституту “Нові лінії” та Центру прав людини імені Рауля Валленберга – оновленого юридичного аналізу доказів порушення Росією Конвенції ООН про геноцид в Україні. Цей звіт містить майже шістдесят сторінок інформації з відкритих джерел, яку можна перевірити.
Для початку ми проаналізували прямі та публічні підбурювання до геноциду з боку російських державних суб’єктів з моменту, коли вони були офіційно повідомлені про ці порушення Конвенції про геноцид у травні 2022 року. Організувавши приклади, які можна перевірити, за допомогою експертної системи п’яти “Д” підбурювання (демонізація, делегітимізація, дегуманізація, заперечення та дезінформація), ми виявили стійкі підбурювання до геноциду на всіх рівнях російської державної влади.
За останній рік прямі та публічні підбурювання до геноциду з боку російських державних суб’єктів не зменшилися ані за тональністю, ані за обсягом. Насправді, ми демонструємо, що це конкретне порушення Конвенції про геноцид посилилося. Нові дегуманізуючі тропи, такі як “десатанізація” українців, були навіть запроваджені через потужні, схвалені державою платформи. Говорячи юридичною мовою, є всі підстави вважати, що Росія несе відповідальність за пряме і публічне підбурювання до геноциду проти українців.
Ця мова підбурювання жахлива сама по собі, оскільки закликає до знищення українців через графічні образи та погрози. Однак дії Росії в Україні стали дзеркальним відображенням жорстокості риторики, що лунає з Москви.
За останній рік ми виявили докази сплеску систематичної та скоординованої тактики геноциду проти українців. Наш правовий аналіз виявив достатні підстави вважати, що Росія несе відповідальність за вчинення геноциду. Ця позиція підтверджується як діями, забороненими Конвенцією про геноцид, так і загальною схемою звірств, яка вказує на те, що Росія має на меті частково знищити українську національну групу.
Хоча пряма організація та участь Росії в діях, заборонених Конвенцією про геноцид, таких як насильницьке переміщення українських дітей, є незаперечними, наш звіт відкриває нові горизонти, пов’язуючи ці дії геноциду з доказами його ментальної складової – мотивом знищити національну групу повністю або частково.
Ми запрошуємо інших ознайомитися з величезним обсягом доказів, зібраних у нашому звіті, і не дозволяти щоденним звірствам Росії затьмарювати наше бачення. Коли слова та дії російських державних діячів аналізуються систематично та протягом усього періоду повномасштабного вторгнення, численні докази свідчать про ескалацію російської тактики геноциду. Конвенція про геноцид зобов’язує міжнародну спільноту проактивно реагувати на виклики, що виникають у зв’язку з чіткою та еволюціонуючою геноцидною тактикою Росії, зупиняючи цей геноцид у русі.
Крім того, наш звіт розкриває окремі аспекти російського геноциду, включаючи задокументовані докази всіх п’яти дій, заборонених статтею II Конвенції про геноцид: вбивства, серйозні тілесні та психічні ушкодження, створення умов життя, розрахованих на фізичне знищення жертв, заходи, спрямовані на запобігання народженню дітей, і насильницьке переміщення дітей. Конвенція про геноцид не вимагає доказів усіх п’яти заборонених дій для того, щоб відповідати правовому стандарту. Тому порушення Росією всіх п’яти актів геноциду є особливо огидним і доповнює загальний портрет ескалації спроб вчинення геноциду в Україні.
Забігаючи наперед, скажемо, що реакція міжнародної спільноти на ескалацію геноциду в Україні, яку здійснює Росія, створить чимало політичних і правових прецедентів для запобігання звірствам. Звіти про геноцид можуть бути жахливим читанням, але ніщо не може зрівнятися з тими жахіттями, з якими українці стикаються щодня. Ми сподіваємося, що наш звіт стане поштовхом до політичних і громадських дій на захист мільйонів українців, чиї життя назавжди змінилися внаслідок російського геноциду, і чия безпека досі не забезпечена.
