Якщо уважно придивитися до позиції Пекіна щодо війни Росії в Україні, яка постійно змінюється, стає зрозуміло, що китайці думають про неї зовсім інакше, ніж Захід.
Пекін схильний розцінювати війну, яка почалася через російське вторгнення, як опосередкований конфлікт між собою і США.
Що насправді думає Китай про Україну? Це питання не дає спокою українцям, а також їхнім прихильникам на Заході.
Дехто, можливо, сподівався отримати відповіді на нещодавньому Всесвітньому форумі миру (WPF) у Пекіні. Цей щорічний захід був започаткований у 2012 році з метою продемонструвати, що Китай здатен зробити свій внесок у вирішення проблем війни і миру на глобальному рівні.
«Але західні спостерігачі на конференції були здивовані тим, що Україна була відсунута на маргінес форуму, і були розчаровані тим, що єдиними гостями, які говорили про Україну, були росіяни. Як виявилося, жодного українця не запросили», – пише в статті для Politico співзасновник Європейської ради з закордонних справ Марк Леонард.
Однак для тих, хто вивчає розвиток позиції Китаю, це не повинно було стати несподіванкою. Леонард пише, що окрім участі у WPF, за останні 18 місяців він і його колеги провели десятки інтерв’ю з китайськими інтелектуалами і стратегами з провідних університетів, аналітичних центрів та партійних організацій, намагаючись зрозуміти, що думають у країні про війну в Україні. І виявилося, що попри жваві дебати з цього питання, китайці думають про російське вторгнення зовсім інакше, ніж на Заході.
«По-перше, для Китаю війна в Україні просто не настільки важлива. Вона розглядається через призму загальної картини: не як катастрофічна війна, що змінює світовий порядок, а як опосередкований конфлікт між Китаєм і США. Важливо, що багато хто вважає, що Америка використовує війну, щоб спробувати оточити Китай, вказуючи на те, як Японія і Південна Корея запровадили санкції проти Росії», – пише автор, додаючи, що в Китаї переконані, що ці санкції з’явилися під тиском Заходу.
За такою ж логікою, на думку багатьох китайських інтелектуалів, європейців теж змусили включити Китай до стратегічної концепції НАТО і зайняти більш жорстку позицію щодо китайських технологій.
Однак китайські аналітики заспокоюють себе тим, що Вашингтону не вдалося згуртувати решту світу на свою користь. Як зазначив один інтелектуал, на відміну від часів Холодної війни, Захід не досягнув значного успіху в мобілізації країн, що розвиваються, на підтримку України, стверджуючи, що загалом 157 країн не підтримують ні Захід, ні Китай у цьому питанні. Таким чином, перемога над цими «позаблоковими» країнами і використання репутаційної слабкості Америки стали ключовою метою китайської зовнішньої політики.
Ця битва за Глобальний Південь виходить далеко за межі питання війни в Україні. Як альтернативу американському «феодалізму» Пекін розробив власні пропозиції у вигляді Глобальної ініціативи розвитку, Глобальної ініціативи безпеки та Глобальної цивілізаційної ініціативи. Всі ці концепції були з ентузіазмом представлені учасникам форуму, багато з яких були з країн, які Китай активно схиляє на свій бік.
«Другий урок полягає в тому, що Китай відчуває, що він більше виграє, ніж втрачає від того, що підтримує Росію. Але в той час як присутність російських експертів на WPF підкреслила промосковські настрої Пекіна, а російським гостям форуму надали найкращі місця для виступів, з’являється чітке відчуття, що Москва зараз – в кращому випадку – молодший партнер Пекіна. Майже всі китайські експерти, з якими ми спілкувалися, відреагували на прохання прокоментувати військові успіхи Росії з відчутною насмішкою. І чимало з них, схоже, вважали, що Росія більше не заслуговує на статус великої держави», – пише Леонард.
Ця тактична тенденція дуже критично ставитися до того, як Росія веде війну, йде пліч-о-пліч зі стратегічним бажанням не допустити приниження чи усунення від влади президента Росії Владіміра Путіна. Лунали і дуже критичні голоси. Один дослідник навіть стверджував, що Китай став жертвою гібридної війни, розв’язаної Росією, включаючи спроби маніпулювати його засобами масової інформації і обдурити його лідерів, щоб вони виглядали більш прихильними, ніж є насправді. Але консенсус полягає в тому, що обидві країни об’єднує спільне бачення постзахідного світового порядку.
«Ще один висновок полягає в тому, що китайські інтелектуали, схоже, вважають, що конфлікт в Україні не зробив війну на Тайвані ані більш, ані менш імовірною. Офіційна позиція полягає в тому, що «Україна – не Тайвань», але науковці уважно стежать за конфліктом. І багато з них були здивовані єдністю та активністю Заходу, з його санкціями проти Росії та військовою допомогою Києву. Однак вони також відзначили, що багато аргументів про небажання воювати безпосередньо з ядерною державою можна було б застосувати і до Китаю, коли мова йде про Тайвань», – йдеться в статті.
Як наслідок, в Китаї вважають, Захід вдасться до «стратегії дикобраза», озброюючи Тайвань і підтримуючи місцеві сили, такі як Японія, замість того, щоб планувати пряме втручання. Нарешті, китайці вважають, що економічна взаємозалежність не захистить Китай у разі конфронтації із Заходом, і що Пекін повинен бути готовим до санкцій. Відповідно, на Форумі багато говорили про економічну безпеку, ланцюги поставок і захист від санкцій. І в один із моментів дискусії Ділма Руссефф – колишній президент Бразилії, яка зараз керує Новим банком розвитку – виступила з критикою західних спроб «відокремлення» і «зниження ризиків», закликаючи до дедоларизації, щоб захистити країни від тиску Заходу.
«У цьому сенсі бачення світового порядку, яке Китай представив на Форумі, значною мірою відображає його пріоритети щодо України. Війна дала Пекіну можливість використати слабкості Заходу, щоб зробити Китай більш безпечним на міжнародній арені, розширюючи свої зв’язки з Глобальним Півднем, плекаючи свій імідж миротворця і прискорюючи свої зусилля, спрямовані на те, щоб стати більш економічно незалежним», – пише Леонард.
Один китайський академік в Пекіні пояснив, що з негативної ситуації може вийти щось позитивне.
«Поки Китаю не потрібно озброювати Росію, люди продовжуватимуть сподіватися, що Пекін може відігравати конструктивну роль», – сказав він.
Автор підкреслює, що тут є над чим замислитися спантеличеним західним дипломатам.
