Сполученим Штатам потрібен власний стратегічний “переломний момент” в Європі

Повномасштабне вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року перевернуло європейську безпеку і, як наслідок, те, як європейські країни підходять до своєї безпеки. Фінляндія і Швеція відмовилися від своєї історичної позаблоковості і приєдналися до НАТО. Німеччина здійснила “Zeitenwende”, або історичний перелом, розпочавши запізніле завдання розірвати десятиліттями надмірного зближення з Росією. Франція, щоб не відставати, розпочала свій власний історичний турнір. Але в той час як Сполучені Штати надали Україні зброю і розмістили більше військ в Європі, вони ще не зазнали відповідних змін у своєму стратегічному підході, яких вимагає історичний момент.

Як має виглядати стратегія США в Європі в майбутньому? Почнемо з того, що Сполученим Штатам потрібна європейська стратегія, яка забезпечить американські інтереси і водночас значно зменшить витрати США на оборону Європи. Щоб досягти цього, необхідно перекласти основну частину звичайних сил стримування в НАТО і, в разі необхідності, колективної оборони на європейських союзників, а Сполучені Штати надаватимуть ядерну парасольку і високотехнологічні засоби. Сполучені Штати повинні відвести розмову від одвічної дискусії про те, який відсоток валового внутрішнього продукту повинен витрачати на оборону кожен член НАТО. Замість цього слід зосередитись на конкретних військових силах і засобах, які повинен надати кожен член Альянсу. Стратегія США має будуватися на співпраці з країнами, які поділяють спільне сприйняття загрози з боку Росії, а отже, налаштовані на співпрацю зі Сполученими Штатами задля забезпечення власної безпеки. Коротше кажучи, Сполученим Штатам потрібна стратегія для Європи, яка зосереджує увагу і ресурси на країнах, що роблять найбільше для протидії Росії.

Твердження про те, що Європа ухилялася від виконання своїх оборонних зобов’язань протягом останніх трьох десятиліть, є правдою, особливо якщо врахувати не лише скорочення особового складу і техніки, але й недостатнє інвестування в оборонну промисловість, не відповідає дійсності. Критики, які звинувачують Європу в тому, що вона зробила недостатньо, мають рацію. Для того, щоб нова європейська стратегія працювала, Вашингтону необхідно чітко усвідомити, як різні країни НАТО сприймають загрозу, яку становить Росія, а також які країни охоче роблять внески в оборону, а які – неохоче або відверто є безплатними пасажирами.

Європейські союзники, які не інвестують в оборону, повинні бути названі; проблема не може бути завуальована дипломатичними тонкощами. Цей сигнал має і надалі стимулювати внутрішні дискусії в Альянсі, а Сполучені Штати повинні надавати пріоритет і підтримувати тих членів Альянсу, які серйозно ставляться до “розподілу тягаря”, коли йдеться про колективне стримування і оборону. На саміті НАТО у Вільнюсі минулого місяця Альянс зобов’язався розробити нове покоління регіональних планів і нову модель збройних сил, представлену Верховним головнокомандувачем ОЗС НАТО в Європі, але багато чого залежатиме від готовності членів Альянсу переозброїтися і набути необхідних військових сил і засобів, необхідних для реалізації цих планів.

Країни на східному фланзі НАТО очолили ці зусилля, сплачуючи свою “справедливу частку” і навіть більше. Це передусім Польща і країни Балтії, а також Фінляндія, Румунія і незабаром – Швеція. Норвегія також посилила оборону, а Норвезька комісія з питань оборони рекомендувала суттєво збільшити витрати на оборону. В той час як західноєвропейські члени Альянсу повільніше відновлюють свої сили і засоби, в НАТО з’явилось нове відчуття мети і загальний консенсус щодо того, що Альянс має повернутись до своїх коренів колективного стримування і оборони. Цей ширший консенсус має забезпечити рамки НАТО, в яких Сполучені Штати повинні реалізовувати свою нову стратегію. Йдеться не про те, щоб по-іншому ставитись до зобов’язань щодо безпеки перед союзниками, оскільки положення Вашингтонського договору застосовуються на всьому трансатлантичному просторі. Йдеться радше про використання зусиль членів Альянсу, які найгостріше відчувають російську загрозу, для зміцнення НАТО і зменшення витрат для Сполучених Штатів.

З Фінляндією і Швецією в НАТО і Польщею, яка взяла на себе зобов’язання створити 300-тисячну армію з найбільшим в Європі арсеналом бронетехніки, Сполучені Штати матимуть союзників, які здатні і готові забезпечити стримування Росії. Метою має бути вступ України до НАТО, що дозволить у майбутньому збільшити чисельність українських збройних сил до 350 000 солдатів у мирний час. Такий крок різко змінив би співвідношення сил між Росією і НАТО на користь Альянсу, дозволивши Сполученим Штатам зосередитися на Китаї, не ставлячи під загрозу свої інтереси безпеки в Європі.

Ця нова європейська стратегія США повинна надавати пріоритет державам “міжмор’я” між Північним, Балтійським і Чорним морями, які швидко стають новим центром тяжіння в НАТО. Їх об’єднує оцінка загроз і рішучість інвестувати в свої збройні сили, а також готовність шукати творчі рішення для підвищення їхньої ефективності. Це стосується, наприклад, угоди, підписаної 16 березня чотирма північними країнами про спільну експлуатацію їхніх ВПС. В рамках своєї нової стратегії Сполучені Штати повинні передислокувати частину своїх сил з Німеччини на східний фланг, до Фінляндії, Польщі і, можливо, Румунії, а також попросити ці країни розмістити свої війська в країнах Балтії. Після цього Сполучені Штати могли б аргументувати в НАТО, що Польща повинна замінити Німеччину в Литві як провідний член Альянсу, що реалізує Концепцію рамкових націй 2014 року, а Фінляндія – замінити Канаду в Латвії. Коротше кажучи, нова європейська стратегія Сполучених Штатів повинна надавати перевагу країнам, які беруть свої оборонні зобов’язання в НАТО близько до серця і хочуть і готові діяти в кризових ситуаціях.

Критики можуть стверджувати, що така стратегія розмиє силу НАТО, не використовуючи традиційну увагу США до Німеччини; зрештою, Вашингтон наполягав на включенні Федеративної Республіки до НАТО в 1955 році саме тому, що без Бундесверу Альянсу не вистачало живої сили і звичайних озброєнь для стримування радянського блоку. Але це насправді посилює аргументацію на користь нової стратегії США з двох причин: По-перше, східний фланг НАТО сьогодні проходить вздовж кордонів Фінляндії, країн Балтії, Польщі і Румунії. Це прикордонні держави сучасної Європи, так само, як Боннська республіка за часів холодної війни – з Німеччиною, яка сьогодні є більше логістичним і тренувальним центром для операцій США і НАТО. По-друге, загроза, яку Росія становить для Європи, найбільш гостро відчувається на східному фланзі. Інакше кажучи, як у 1950-х роках геостратегічна логіка вимагала від Сполучених Штатів пріоритетної уваги до Західної Німеччини, так і сьогодні той самий імператив має спонукати Вашингтон до пріоритетності Польщі, Фінляндії, країн Скандинавії, Балтії та Румунії. Насправді, можна стверджувати, що саме цей геополітичний розрахунок, на додаток до того, що Берлін надає пріоритет соціальним витратам, змусив Німеччину нехтувати Бундесвером, перетворивши його на бліду тінь військової сили, яку Західна Німеччина мала під час холодної війни.

Це можливість переосмислити європейську стратегію Сполучених Штатів таким чином, щоб вона відображала інтерес США залишатися в Європі і поєднувала цей інтерес з політикою, спрямованою на майбутнє. Якщо Сполучені Штати мають намір посилити НАТО, вивільнивши при цьому більше своїх ресурсів для Індо-Тихоокеанського регіону, то зараз настав час для перелому.

Ендрю А. Міхта

Atlantic Council

Поделиться:

Пов’язані записи

Почніть набирати текст зверху та натисніть "Enter" для пошуку. Натисніть ESC для відміни.

Повернутись вверх