За 23 роки правління Володимира Путіна жодна подія не демонструвала настільки явно слабкість його режиму, як невдалий заколот ПВК “Вагнер” 24 червня. Вагнерівці на чолі з Євгеном Пригожиним кинули зухвалий виклик владі Кремля, і при цьому зуміли уникнути покарання. ФСБ офіційно припинила розслідування цього заколоту. Утім, проблеми Путіна навряд чи обмежуються ПВК “Вагнер”.
Менш ніж за день бойовики Пригожина просунулися майже на тисячу кілометрів углиб російської території, і вони не змогли б це зробити без допомоги представників армії і внутрішнього кола Путіна. Ходять чутки про можливу роль у цих подіях братів-мільярдерів Юрія та Михайла Ковальчуків. Тісно пов’язані з Путіним, вони, як повідомляється, поділяють думку Пригожина, що Росія проявляє недостатньо зусиль у цій війні, а також у ширшій конфронтації із Заходом.
Інший ймовірний колаборант – генерал Сергій Суровікін. Подібно до Пригожина, Суровікін, як повідомляється, виступає за ведення війни більш жорстокими методами, ніж ті, що готовий застосовувати міністр оборони Сергій Шойгу. Після заколоту Суровікін не з’являється на публіці; стверджується, що він “відпочиває”.
Близько дюжини високопоставлених військових діячів відсторонили від посади або відправили у відставку, проти них ведеться розслідування. Причиною звільнень могла бути не тільки можлива участь у заколоті: генерал Іван Попов, один із командувачів російськими силами в Україні, був звільнений після того, як розкритикував вище військове керівництво за методи ведення війни.
Тим часом вагнерівці уникли взагалі будь-якого покарання. Очікується, що вони або просто переїдуть до Білорусі, або продовжать боротися за Росію, але вже під керівництвом іншого командира. Пригожину навіть не довелося вирушати в еміграцію, хоча це нібито було умовою домовленостей про припинення його “маршу на Москву”. Його бачили в Санкт-Петербурзі та Москві, де разом із десятками вагнерівських командирів він секретно зустрівся з Путіним 29 червня.
Іноді стверджують, що такі підсумки пояснюються невиразним статусом ПВК “Вагнер” у Росії, де приватні військові організації є технічно незаконними. Аж до повномасштабної навали Росії на Україну торік Пригожин взагалі заперечував, що ПВК “Вагнер” є приватною армією. Як нещодавно зазначив Путін, ПВК “Вагнер” існує, “але такої юрособи немає”; “група є, але юридично не існує”.
Водночас 27 червня на зустрічі з російськими військовими Путін розповів, що тільки торік найманці “Вагнера” отримали за свої послуги 86 млрд рублів (майже мільярд доларів) з російського бюджету. Якщо бойовики, які збунтувалися, перебувають на зарплаті в держави, тоді їх слід віддати військовому суду, а не прощати.
Безкарність вагнерівців виглядає особливо шокуючою зараз, коли прості росіяни живуть у майже тоталітарній поліцейській державі. Через будь-яке критичне висловлювання з приводу української війни (навіть просто за висловлення сумнівів у її раціональності або підтримку зусиль, спрямованих на досягнення миру) можна опинитися у в’язниці або отримати клеймо “іноземного агента”. Сьогодні росіяни сміють ставити запитання з приводу цієї війни лише в приватному порядку.
Путін явно розраховує, що за допомогою оруеллівського “двоєдумства” він зможе змусити росіян мовчки погодитися з його підходами до ПВК “Вагнер”. Як і за радянських часів, росіянам наказують вірити в такі ідеї, що прямо суперечать одна одній, а також в історичні небилиці, які не мають підстав у реальності. Забудьте власні знання, пам’ять і досвід – верховний лідер краще знає.
Протягом тижнів на всіх телевізійних каналах пропагандисти лають зраду Пригожина й обговорюють потенційні катастрофічні наслідки заколоту. Тим самим росіяни мають відчути полегшення, що вдалося досягти угоди й уникнути кровопролиття. Однак у перші дні після заколоту, який Путін назвав “зрадою”, експерти постійно спекулювали з приводу можливих поступок, які довелося зробити Пригожину, щоб уникнути суворого покарання. Адже, як нагадують експерти росіянам, відомо, що Путін не прощає.
Незважаючи на все це, Путін запропонував варіанти працевлаштування бійцям ПВК “Вагнер”, які, за його словами, “воювали з гідністю”, але, на жаль, опинилися “втягнуті” в заколот. Він навіть розповів, що готовий дозволити їм і далі воювати в ПВК, але не під командуванням Пригожина. Отже, якщо Пригожин, як і раніше, ворог, чому він вільно розгулює російською землею? Чому його запросили на ту саму зустріч у Кремлі, де Путін озвучив свої пропозиції іншим вагнерівцям?
Двозначністю не можна заглушити ці питання. Ба більше, поведінка Путіна під час вагнерівського заколоту свідчить лише про його слабкість. І це підтверджується поведінкою російської еліти. Після звільнення Попова депутат російського парламенту Андрій Гурульов опублікував міркування генерала, якими він, судячи з усього, ділився з колегами по армії. У путінській Росії – особливо після лютого 2022 року – подібний вираз незгоди не можна недооцінювати.
Невдоволення путінським керівництвом не обмежується російськими офіційними особами. Останні опитування показують, що 53% росіян жадають досягнення миру, хоча в травні ця цифра дорівнювала 45%. Оскільки суспільство перебуває під сильним тиском, і йому заборонено критикувати війну, реальна цифра, ймовірно, набагато вища. Крім того, 86% росіян виступають проти будь-якого застосування тактичної ядерної зброї.
Так, рейтинг підтримки Путіна залишається високим (81%), а особливого бажання протестувати не помітно. Але, можливо, це лише питання часу, коли ситуація повністю зміниться. Я виросла в СРСР, де ми всі публічно хвалили керівництво Леоніда Брежнєва, хоча й знали, що “король-то – голий”. Знадобилося кілька років і зміна пари лідерів, щоб з’явився Михайло Горбачов, але ми зробили це. Сьогодні росіяни теж можуть боятися висловлюватися вголос, але вони безпомилково бачать слабкість Путіна – і тріщини в системі, яку він так ретельно вибудовував.
Ніна Л. Хрущова
