Зроблено наголос на постачання зброї Україні, щоб зробити її менш апетитною мішенню для хижого Кремля
Багато членів Великої сімки, НАТО і Євросоюзу перетинаються в цих організаціях. Чотири країни G7 входять до ЄС і шість — до НАТО. Тому не дивно, що загальний підхід трьох організацій до війни Москви з Україною має схожі характеристики. Усі три організації активно підтримували Україну відтоді, як у лютому 2014 року розпочалася агресія Москви, і тим паче, коли вона почала повномасштабне вторгнення в лютому 2022 року. Усі відстоюють право України на мир і стабільність, які мають забезпечуватися ліберальним міжнародним порядком. Оскільки Сполучені Штати лідирують у НАТО та G7, обидві організації надали значну підтримку Україні, гарантуючи, що президент Росії Володимир Путін не зможе досягти своєї мети з встановлення ефективного політичного контролю в країні.
Водночас, знову ж таки за вирішального впливу США, Велика сімка, як і НАТО, уникала кроків, що могли б видатися Москві надмірно провокаційними, — чіткого заклику до перемоги України над агресією Москви чи рішучих кроків, що призвели б до прискорення української перемоги. Таким чином, найкраще розглядати Спільну декларацію про підтримку України, оприлюднену Великою сімкою 12 липня у зв’язку із самітом НАТО у Вільнюсі, як двоетапний процес, на який здебільшого вплинули США.
На саміті НАТО було підготовлено не натхненне комюніке про відносини між Україною і НАТО, яке лише трохи вийшло за рамки формулювань саміту НАТО в Бухаресті 2008 року. Декларація G7 була приурочена до саміту НАТО, оскільки питання про вступ України до НАТО пов’язане з питанням гарантій безпеки. Обидва призначені для розв’язання важкого питання про те, як незалежна Україна може жити в мирі та безпеці поруч із ворожою Росією. Тому не дивно, що декларація G7 — це крок уперед до зміцнення безпеки України, але не дуже великий.
У декларації стверджується право України обирати свій курс, приєднуватися до Заходу та свободу від залякування й агресії. Але вона не пропонує колективних дій G7, які могли б забезпечити більший захист від майбутніх провокацій Кремля. Натомість заохочує двосторонні домовленості між Україною та окремими державами G7. Робить наголос на постачання зброї Україні, щоб зробити її менш апетитною мішенню для хижого Кремля. Це розумна концепція, але менш ефективна, ніж реальна гарантія з боку країн Великої сімки силової відповіді на майбутню агресію Кремля. Проте навіть цей крок підривається тим фактом, що всі країни G7 — за можливим винятком Великої Британії і, можливо, тепер Франції — не хочуть посилати Україні сучаснішу зброю, яка необхідна їй для завдання вирішального удару по російських силах на своїй же території.
Російські експерти назвали комюніке НАТО розчаруванням для Києва, але висловили певне невдоволення Декларацією G7. Їхня справжня лють, однак, спрямована на Париж після рішення Франції відправити Україні ракети великої дальності SCALP. Це підкреслює розбіжності Франції з Вашингтоном, який досі не бажає відправляти комплекси ATACMS. Сміливість президента Франції Еммануеля Макрона можна тільки вітати, але немає заміни сильному лідерству США.
Джон Гербст
