Через шістнадцять місяців після незаконного вторгнення Росії в Україну Європа і, зокрема, Німеччина, зазнали глибоких змін. Зараз, коли лідери НАТО зустрічаються у Вільнюсі, для європейських членів Альянсу на чолі з Берліном життєво важливо розвивати трансформацію свого підходу до безпеки, яку вони були змушені прийняти через війну.
Війна в Україні ще раз чітко продемонструвала жахливий стан європейської обороноздатності – як це було в колишніх югославських республіках наприкінці 1990-х років – і те, що Європа все ще залежить від Сполучених Штатів у веденні війни на власному континенті.
Під керівництвом президента США Джо Байдена Вашингтон продемонстрував свою незамінність для НАТО і європейської безпеки в той самий момент, коли Росія вторглася в Україну. Але нинішня ситуація є нестійкою.
Щоб убезпечити себе від російської та іншої агресії в майбутньому, Європі знадобиться переконливе власне звичайне і ядерне стримування, і ключову роль у цьому відіграватиме Німеччина. Вторгнення 24 лютого 2022 року відкрило очі багатьом, але найбільше пробудження відбулося в Німеччині.
Напад Москви на європейського сусіда спричинив прозріння щодо десятиліть самовдоволеної зовнішньої та енергетичної політики Берліна, а також його безпекової та оборонної політики під ядерною парасолькою Вашингтона і конвенційною парасолькою НАТО. Канцлер Олаф Шольц розумів нагальність ситуації для своєї країни, коли проголосив у своїй знаменитій промові Zeitenwende (час змін) для зовнішньої, безпекової, оборонної та енергетичної політики Німеччини, яка була добре сприйнята в Європі та США. Шольц пообіцяв створити спеціальний фонд у розмірі ста мільярдів євро для відновлення німецьких збройних сил, які занепали під час шістнадцятирічного канцлерства його попередниці Ангели Меркель. Егоїстична мантра Берліна після 1989 року – по суті, “укласти мир, не витрачаючи грошей на зброю” – стала історією майже за одну ніч.
Сьогодні Німеччина є одним з найбільших постачальників зброї в Україну після США. Вона збирається збільшити свій оборонний бюджет з п’ятдесяти одного мільярда євро до п’ятдесяти трьох мільярдів євро. Але Берлін має зрозуміти, що для євроатлантичної спільноти демократій настав момент істини.
Після президентських виборів у США наступного року – незалежно від того, хто займе Білий дім, – Європа потребуватиме власних можливостей для захисту європейської території та кордонів від зовнішнього агресора. Якщо Дональд Трамп повернеться до Білого дому або до влади прийде інший президент-республіканець, ми можемо побачити зменшення оборонної підтримки НАТО, оскільки американські військові можуть зосередити свої сили в Азії та Індо-Тихоокеанському регіоні.
Колишній міністр оборони США Джим Меттіс під час слухань щодо його затвердження на посаді у 2017 році визнав, що американські збройні сили недостатньо сильні, щоб відповісти на виклики, з якими вони стикаються в усьому світі. Або, за словами Елбріджа А. Колбі, колишнього заступника помічника міністра оборони, “якщо ми повинні залишити Європу беззахисною, так тому і бути… Азія важливіша за Європу”.
Тому, щоб зробити Європу безпечною для миру і демократії в майбутньому, НАТО необхідно зміцнити свої звичайні і ядерні сили. Агресія Росії сьогодні проти України, а завтра, можливо, проти Польщі чи країн Балтії робить європеїзацію НАТО імперативом. За словами колишнього держсекретаря США Генрі Кіссінджера: “Європа повинна відігравати особливу роль в американському мисленні… Але я міг би зрозуміти, що в модифікованому вигляді Європа могла б відігравати більш важливу роль у деяких сферах. Я не ображаюся на автономію в моєму розумінні”.
Протягом останніх двадцяти років президенти США як від Демократичної, так і від Республіканської партій просили європейських союзників серйозно поставитися до розподілу тягаря. Ось чотири способи почати:
- Необхідно посилити конкурентоспроможність та інноваційність європейського військово-технічного і промислового комплексу та гармонізувати його закупівельну базу. Купівля готового американського обладнання може йти пліч-о-пліч з купівлею європейського обладнання – і це має стосуватися усіх членів НАТО.
- Сили НАТО мають бути не лише оперативно сумісними, що дозволить їм безперешкодно використовувати платформи один одного, воюючи пліч-о-пліч, але це має поширюватися і на потенційних майбутніх членів НАТО, таких як Україна, Молдова і Грузія.
- Для Великої Британії, Франції і Німеччини постійне збільшення їхніх оборонних витрат до рівня, що перевищує встановлений НАТО показник у 2% від валового внутрішнього продукту, має розглядатися як зобов’язання. Після саміту у Вільнюсі, на якому відбуваються нові зусилля, спрямовані на те, щоб усі члени Альянсу перевищили 2%, найбільші європейські економіки несуть відповідальність за модернізацію своїх звичайних збройних сил з метою захисту європейської землі – в той час, коли Вашингтон може бути надто зайнятий в Азії.
- Європі потрібні власні надійні сили ядерного стримування під командуванням НАТО. Лише тристороння ядерна парасолька Великобританії, Франції і Німеччини в поєднанні з парасолькою США під командуванням і контролем Верховного головнокомандувача об’єднаних збройних сил НАТО в Європі (SACEUR) стане надійним стримуючим фактором для Росії. Це вимагатиме від Франції і Німеччини знайти рішення щодо оснащення їхньої спільної бойової авіаційної системи майбутнього – нового покоління сучасних винищувачів – і німецького літака подвійного призначення F-35 французькою ядерною зброєю. Німеччина не матиме власної ядерної зброї, тому ця домовленість не порушуватиме Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Командна структура НАТО повинна бути побудована таким чином, щоб Європа могла боротися з конфліктом, в який не захочуть втручатися ні американці, ні канадці, але при цьому користуватися перевагами команд і систем НАТО. З цією метою заступник SACEUR має бути європейцем, а його оперативним командуванням має бути Об’єднана оперативно-тактична група, що базується в штаб-квартирі Альянсу.
Сьогодні очевидно, що головна загроза європейській безпеці походить не від звичайних збройних сил Росії, а від її тактичної ядерної зброї і витонченої гібридної війни. Для того, щоб Німеччина стала повноправною і рівноправною частиною нової європейської опори НАТО, вона повинна подолати остаточне табу і визнати, що ширше спільне європейське ядерне стримування має стати частиною оборонного мислення Берліна в дусі Zeitenwende.
Звичайно, це викличе обурення: Посилення ядерної ролі Німеччини здаватиметься багатьом немислимим. Але так само як і повномасштабне вторгнення і війна Росії в Європі лише минулого року.
З 1950-х років у Бонні точаться стратегічні дебати про те, чи дійсно Вашингтон виконає статтю 5 Договору про спільну оборону в разі нападу – чи пожертвує президент США Нью-Йорком заради Берліна або Новим Орлеаном заради Мюнхена. Сьогодні 62% німців виступають за те, щоб витрачати більше грошей на модернізацію Бундесверу, щоб він міг захистити свою країну. Тим часом 47% німців погоджуються з тим, що їхній уряд надає значну підтримку українським військовим, а ще 16% хочуть, щоб вона була більшою.
Отже, зараз саме час розпочати дебати в Берліні, Парижі та Лондоні про тристоронню французько-британсько-німецьку ядерну Європейську оборонну ініціативу, а також про відповідальність цих трьох держав за захист Європи, якщо стаття 5 буде застосована за найгіршого сценарію розвитку подій.
Жак Ланксейд, Деніс МакШейн, Маргарита Матіопулос і Клаус Науман
