Новини України та Світу, авторитетно.

Олексій Резніков: Оборонна доктрина України визначатиме майбутнє країни

Нещодавно президент України Володимир Зеленський ініціював всенародні дебати щодо створення Української доктрини, яка визначатиме майбутній розвиток країни. Я впевнений, що оборонна політика буде в центрі цього національного діалогу і побачить низку ключових моментів, які варто підкреслити.

Перше, на що слід звернути увагу, це глобальність української безпеки. У наступні десятиліття весь світ житиме за правилами, встановленими в результаті вторгнення Росії в Україну. Кремль продемонстрував свою готовність використати зброю в усьому, починаючи від енергетичних ресурсів і продовольства до кіберпростору та соціальних мереж. Москва займалася ядерним шантажем, втручалася в морські свободи та поставила під сумнів саму ідею територіальної цілісності. Ці проблеми не є локальними чи навіть регіональними; це глобальні загрози, які однаково резонують у всьому світі.

Те, як ми реагуватимемо на ці проблеми в Україні, визначатиме клімат міжнародної безпеки. Будь-які спроби протистояти російському вторгненню на суто локальному рівні шляхом заморожування конфлікту чи примусу України до територіальних поступок призведуть до провалу та лише посилять міжнародну нестабільність. Натомість ми повинні визнати, що загрози з боку Росії мають глобальний характер і вимагають глобальної відповіді.

Другим ключовим моментом є необхідність визначення позиції України в регіональній і глобальній системах безпеки. Говорячи простою мовою, бажана траєкторія має включати гарантії безпеки з подальшим повним вступом до НАТО, паралельно відбуваючись із внутрішніми перетвореннями, які втілюють найкращі уроки воєнного досвіду України та дозволяють країні отримати необхідний внутрішній оборонний потенціал. Ці процеси можна і потрібно прискорити в нинішній активній фазі війни.

Третій ключовий момент – це необхідність розробки оборонної доктрини, яка б відповідала безпековим очікуванням як України, так і партнерів країни. Зараз зрозуміло, що Україна здатна слугувати щитом на східному кордоні Європи. Дійсно, зараз Україна виконує основну місію НАТО із захисту Європи від російської військової агресії. Водночас за останні вісімнадцять місяців Україна отримала пряму та непряму військову допомогу на суму, що перевищує весь оборонний бюджет країни з моменту відновлення української незалежності в 1991 році. Без подальшої зовнішньої допомоги Україна не зможе здійснити швидке переозброєння. або отримати необхідну оборонну спроможність. Найкращим рішенням було б перейти до більшої залежності від внутрішніх ресурсів, зберігаючи високий рівень міжнародної підтримки.

Очевидно, що партнери України не захочуть інвестувати в модель безпеки, яка суттєво відрізняється від усталених стандартів НАТО, або таку, що суперечить їхнім власним військовим, промисловим чи економічним інтересам. Вирішальним буде пошук правильного балансу між зміцненням внутрішнього потенціалу українського оборонного сектору та оптимізацією міжнародного співробітництва.

Зусилля щодо розробки практичного бачення майбутнього української армії тривають із червня 2022 року, коли я наказав провести перевірку спроможності. Ці висновки в поєднанні з унікальним воєнним досвідом України лягли в основу концепції трансформації українського оборонного сектору, поданої Прем’єр-міністру України Денису Шмигалю на початку червня 2023 року. Наступним етапом стануть консультації для координації міжвідомчих зусиль, необхідних для створити відповідну законодавчу базу та забезпечити ефективну співпрацю між різними державними органами. Ця синергія стане запорукою успіху.

Вторгнення Росії підкреслило, що оборона – це інвестиція, а не витрата. Наприклад, зміцнення військово-морського потенціалу України допоможе гарантувати морську безпеку в Чорному та Азовському морях, що забезпечує життєво важливий дохід від торгівлі. Подібним чином, неспроможність забезпечити адекватні заходи безпеки залишить Україну нездатною до відновлення та опиниться в пастці дорогоцінної небезпеки під час війни. Ці фундаментальні істини мають відображати всі рішення політики безпеки України.

Комплексні оборонні можливості обертаються навколо трьох основних факторів: людей, зброї та фінансових ресурсів. Кожен має свою специфіку планування. На планування успішної збройової та фінансової політики потрібні роки; коли справа доходить до людських ресурсів, часто потрібно ціле покоління або більше, щоб налагодити це правильно.

Зараз Україна прагне координувати трансформацію оборонного сектору країни в умовах надзвичайної невизначеності. Ми знаємо, що нинішня війна закінчиться перемогою України, але ми не знаємо, коли це буде. Це ускладнює початок процесу оптимізації номенклатури озброєння Збройних Сил України. Адже для того, щоб перемогти Росію, Україні потрібно отримати якомога більше зброї, і отримати її якомога швидше.

Ми також не знаємо, коли саме партнери України приймуть остаточне рішення про повну інтеграцію країни в євроатлантичне співтовариство безпеки. Це принципово. Одна справа – реформувати українську армію в рамках стратегії колективної оборони у співпраці з партнерами; зовсім інше – будувати обороноздатність у відносній ізоляції за певної зовнішньої підтримки.

Тому одне з моїх головних прохань до наших партнерів – якнайшвидше прийняти рішення про вступ України до НАТО. Це значно полегшить для всіх сторін довгострокове оборонне планування. Якщо рішення не буде прийнято, партнери України будуть зобов’язані включити потреби безпеки країни у власне планування на двосторонній та багатосторонній основі.

Наступним пріоритетом оборонної доктрини України є дерадянізація оборонної політики та планування. Це потрібно вирішувати практичним способом, який виходить за межі простих гасел. Вісімнадцять місяців тому багато військових аналітиків вважали, що повномасштабне вторгнення Росії в Україну означатиме бій між великою радянською армією проти маленької радянської армії. Насправді невдовзі стало зрозуміло, що українська армія зазнала суттєвих змін. Однак цього не можна сказати про ширші державні системи, що лежать в основі української оборонної політики. Ще потрібен широкий спектр політичних, соціальних та економічних змін.

Наприклад, система взяття на військовий облік ще по-радянськи пов’язана з місцем роботи чи навчання. Це означає, що підприємці разом із самозайнятими та безробітними часто перебувають поза системою. Потрібні далекосяжні зміни, щоб створити і підтримувати належний резерв і ефективно мобілізувати людські, матеріальні та фінансові ресурси країни. Зусилля щодо подолання проблем якості за допомогою кількості повинні бути відкладені. В умовах дефіциту ресурсів такий підхід є суїцидальним.

Людський вимір майбутньої української оборони – професійна армія. Це має базуватися на прозорій логіці військової кар’єри та широкому пакеті соціального захисту, спираючись на добре підготовлені резерви, сформовані з усіх військовозобов’язаних чоловіків та жінок на добровільній основі (за винятком тих категорій жінок, які є військовозобов’язаними).

Облік військовозобов’язаних має бути повністю оцифрований. Цей процес триває. Нам також потрібно запровадити окремі правила навчання для різних груп, щоб створити справжній, а не номінальний резерв. Це має сприяти максимальному залученню громадян шляхом вдосконалення системи мотивації.

Заяви про сім мільйонів військовозобов’язаних України є безглуздими, якщо країна не спроможна структурувати резерв таким чином, щоб ці люди були ефективно використані. Подібним чином заяви про те, що кожен, хто підлягає військовій службі, повинен завершити свій обов’язковий термін у формі, мало допомагають державі скористатися наявними ресурсами. Натомість базова підготовка повинна доповнюватися розвитком спеціальних груп у складі військових резервних сил країни. Це має включати бойовий резерв, який складається з тих, хто має бойовий досвід; територіальний резерв підрозділів територіальної оборони; оперативний резерв військовослужбовців без бойового досвіду; мобілізаційний резерв з тих, хто раніше пройшов основну підготовку; і загальний реєстр резерву, в якому зазначаються особи, які не мали попередньої військової підготовки.

Розвиток ефективного резерву можливий лише в поєднанні з ефективною Політикою Героїв, яку президент Зеленський визначив пріоритетом. Це гарний приклад необхідності міжвідомчої взаємодії, а також сфера, де почуття справедливості має слугувати наріжним каменем. Водночас обов’язки з управління військовим обліком мають бути забрані Генштабу та Командуванню Сухопутних військ. Натомість необхідно створити окреме спеціалізоване відомство в складі Міністерства оборони.

Подібних зусиль потребує і цивільний резерв. За останні вісімнадцять місяців повномасштабного вторгнення Росії стало зрозуміло, що значна частина з майже мільйона українських чоловіків і жінок у формі виконує суто цивільні функції. Немає сенсу збивати всіх цих людей разом з військовими до закінчення бойових дій. Натомість потрібен більш тонкий підхід. Коли суспільство побачить, що держава прагне максимально раціонально і обґрунтовано залучати людей до виконання завдань оборони, ми станемо свідками зменшення негативних явищ, пов’язаних із військовою службою. Зрештою, багато з тих, хто намагається уникнути військової служби, роблять це, щоб уникнути сприйманої невизначеності, несправедливості та зловживань.

Нова політика мобілізації та резервування вимагатиме нової нормативно-правової бази. Це передбачає комплексні законодавчі зміни. Необхідно переглянути всю мобілізаційну систему для центральних і місцевих органів влади, підприємств і установ, а також скасувати мобілізаційні завдання в їх нинішньому вигляді. Натомість наголос має бути на практичних потребах і здоровому глузді. Підготовка резервістів має бути синхронізована з вимогами та навичками реального життя, щоб громадяни були обізнані про можливості на рівні випускника школи, студента університету, найманого працівника чи підприємця.

Професійна військова освіта та управління кар’єрою повинні розвиватися відповідно до принципів і стандартів НАТО для забезпечення оперативної сумісності. Водночас уся підготовка та виховання має бути скоригована з урахуванням неперевершеного бойового досвіду України. Це унікальна перевага країни і має максимально формувати оборонну доктрину України.

Вже триває робота над трансформацією системи військової освіти України, концепція якої була затверджена урядом у грудні 2022 року. Протягом наступного десятиліття українська військова освіта буде повністю інтегрована у ширше європейське середовище військової освіти як за формою, так і за змістом. . Окремим елементом тут є військово-патріотичне виховання. Наразі це регулюється двома законами та указом президента, які містять низку явних колізій та протиріч. Ми повинні досягти більш чіткого розподілу завдань і гармонізації.

Вся оборонна доктрина України має бути підкріплена міцною економічною основою. Зараз український ОПК не здатний задовольнити потреби військових, але галузь має величезний потенціал. Дійсно, за умови правильного управління високорентабельна українська оборонна промисловість реально може стати головним двигуном, що рухатиме країну до цілі ВВП у один трильйон доларів.

Я неодноразово висловлював свою позицію, що самозабезпечення в оборонному секторі є ключовим компонентом справжнього національного суверенітету. Рухаючись вперед, Україна має прагнути виробляти якомога більше самостійно. Знову ж таки, унікальний бойовий досвід України створює захоплюючі можливості в цій сфері. Щоб максимально використати досвід країни та її промисловий потенціал, потрібна нова стратегія розвитку ОПК. Це має враховувати міжнародні тенденції оборонного сектору, а також зосереджуватися на інших економічних факторах і сильних сторонах України.

Настав час відмовитися від старої радянської моделі збитковості та ресурсомісткості. Натомість Україна має прагнути стати світовим лідером оборонного сектора та привабливим міжнародним партнером. Для цього потрібен єдиний центр, здатний розробляти та впроваджувати політику, з надзвичайно гнучкими R&D активами, які швидко реагують на останні вимоги. Закупівлі мають бути синхронізовані з плануванням бюджету, а також потрібно докладати зусиль, щоб відійти від затяжних проблем, пов’язаних із розмитими обов’язками. Зусилля в цьому напрямку вже тривають і мають продовжуватися.

Загальна мета оборонної доктрини України – захистити державу від будь-якої можливої ​​загрози. Це вимагає нових підходів до всього: від управління мобілізацією та підтримки ефективного резерву до реформування оборонної промисловості та нарощування внутрішнього виробництва на всіх рівнях. Потреби країни неминуче змінюватимуться з часом. Через п’ять років після перемоги в нинішній війні Україні потрібен мобілізаційний резерв у 500 тисяч чи 2 мільйони? Ось чому масштабованість так критична.

В оборонному секторі Україна має величезний невикористаний потенціал і багато чого може запропонувати міжнародній спільноті. Тільки в секторі безпілотників Україна знаходиться на передньому краї поточних інновацій і має хороші можливості залишатися ключовим джерелом рішень для європейського та інших ринків. Ця військова технічна майстерність допоможе відкрити двері для нової співпраці, які зараз закриті. Україна може спиратися на свій досвід і знання, щоб стати головним гравцем у світовій оборонній промисловості, але для цього потрібні міцні основи та потужний внутрішній сектор.

З кожним днем ​​наші захисники наближають перемогу. Цей прогрес відбувається у світі, що швидко змінюється, і сприяє цим змінам. Україна повинна бути готова використовувати можливості, які це створює, таким чином, щоб гарантувати безпеку всім українцям, одночасно дозволяючи країні процвітати.

Олексій Резніков – міністр оборони України.

Atlantic Council

МК

Поделиться:

Опубліковано

у

Теги: