Півроку тому китайський голова Сі Цзіньпін зняв трирічний локдаун і після десятиліття закручування гайок змінив курс. Він сподівався погасити невдоволення населення та пожвавити китайську економіку, гальмування якої віддаляє заповітну мету Китаю змінити США у ролі світового лідера.
Мотор світової фабрики завівся з новою силою, але через півроку знову забарахлив. Китайці не витрачають гроші, бізнес не розвивається, а конфлікт із Заходом відлякує іноземних інвесторів та торгових партнерів. Колишні рецепти зростання вже не працюють, а набір нових дуже обмежений.
Це погані новини і для авторитарного Сі, і для китайців, які звикли жити краще рік у рік, і для всього світу, залежного від китайської економіки, другий за розмірами після США.
І особливо неприємні китайські труднощі для Росії, яка напала на Україну. Щонайменше з чотирьох причин.
По-перше, Китай – найбільший покупець енергоресурсів у світі, та його проблеми пригнічують ціни на нафту – головний експортний товар Росії. Вона змушена добровільно скорочувати видобуток і відмовлятися від частини доходів, і так обмежених санкціями Заходу за розв’язану Кремлем війну в Європі.
По-друге, після вторгнення в Україну Росія втратила доступ до західних ринків, технологій та інвестицій, за рахунок яких розвивалася останні десятиліття. Кремль сподівається, що тепер їх замінить Китай. Тож проблеми Китаю – проблеми Кремля.
По-третє, одне з головних гальм китайської економіки – торгова та технологічна війна зі США. Новий курс Сі спрямований саме на усунення цієї перешкоди або хоча б пом’якшення наслідків. Будь-яке зближення з Росією та підтримка Володимира Путіна додасть аргументів американцям для посилення тиску на Китай та ускладнить спроби Сі зберегти добрі відносини з Євросоюзом – головним ринком збуту китайських товарів.
І по-четверте, війна викликала кризу в Європі, і в неї все менше грошей на купівлю китайського імпорту – одного з трьох головних двигунів економіки поряд із інвестиціями та споживанням. Щодня російської агресії завдає Китаю прямих збитків.
Чудо відкладається
Китайський локдаун був безпрецедентним. Коли його зняли, Китай ожив. Але дива не сталося.
Статистика останніх тижнів показала, що китайці не поспішають витрачати гроші, бізнес не поспішає інвестувати. Внутрішній туризм пригнічений, продажі квартир і машин скорочуються за доходами населення.
У промисловості ділова активність згасає третій місяць поспіль, і навіть у секторі послуг із наближенням літа пожвавлення змінилося спадом. Курс юаня знижується і вже досяг рівня 15-річної давності.
“За півроку після відмови від політики “нульового ковіда”, все більш очевидним стає той факт, що початкові очікування пожвавлення економіки виявилися завищеними”, – зазначає Янчжун Хуан з американської Ради з міжнародних відносин (Council on Foreign Relations).
Компартія на чолі з Сі Цзіньпін стурбована, але швидких і легких рецептів виправити ситуацію в неї не залишилося.
Чи може Сі перейти до прискорення без перебудови? Щоб відповісти на це питання, треба розібратися, чому гальмує китайська економіка – світовий рекордсмен зростання останніх десятиліть.
Що заважає китайському диву
Список проблем довгий, але головні з тих, що найчастіше згадують економісти та експерти.
Недовіра . Китайці не вірять, що життя налагоджується. Локдаун у Китаї був набагато тривалішим і суворішим, ніж у світі; його шрами глибші і розсмоктуються повільніше. Доходи населення не зростають так, як до пандемії. Люди бояться майбутнього та не вірять владі, вони не витрачають гроші, а відкладають на чорний день чи погашають борги.
Та сама ситуація з бізнесом. Рани доковидних гонінь на мільярдерів не загоїлися, компанії не поспішають вкладатися у розвиток.
Конфлікт із Заходом . Китай розбагатів завдяки глобалізації як молодший торговий партнер Заходу та виріс у другу світову економіку. Сі Цзіньпін, самоствердившись авторитарним правителем усередині країни, став самостверджуватись на світовій арені. Симбіоз змінився конкуренцією за лідерство у світі, і Захід пішов на Китай торговельною та технологічною війною. Розлучення тільки почалося, і яким буде новий світовий порядок, поки неясно.
“Можна тільки сподіватися, що згодом обидві сторони пристосуються до нової реальності, приблизно як США та СРСР часів холодної війни, і вироблять нові правила, які розширять простір для співпраці”, – пише Янчжун Хуан із Council on Foreign Relations.
Дедалі менше західних інвестицій . Конфлікт відлякує іноземні компанії. Вони не поспішають вкладатися в Китай або через вже введені обмеження, або через побоювання майбутніх санкцій, у тому числі через Україну або Тайвань. Західні компанії шукають нові локації для розширення виробництва, і гроші йдуть до Індії, В’єтнаму, Єгипту, Туреччини, Мексики.
Китаю складніше залучати не лише прямі інвестиції, а й портфельні, оскільки вільно вивести гроші з Китаю не можна, вкладення в китайські фінансові інструменти для іноземців обмежені, а їхня дохідність нижча, ніж у багатьох розвинених країнах, включаючи США.
Колишні джерела зростання (майже) вичерпані . Відновлювальне зростання економіки завершене. Дивіденди урбанізації та індустріалізації виплачені, бурхливий приріст працездатного населення у минулому.
Застарілі структурні перекоси китайської економіки виправляти не вдається. Ринок нерухомості, як і раніше, в кризі, народжуваність падає, а безробіття серед молоді, навпаки, збільшується. Продуктивність праці давно зростає колишніми темпами.
Винен авторитаризм Сі Цзіньпіна , вважають експерти дослідницького центру Bruegel. У перші десятиліття його правління ринкові реформи зупинилися, а роль держави в економіці посилилася, пишуть вони . Навряд чи Сі готовий до справжнього розвороту від консолідації влади та посилення ролі компартії до більшої свободи в економіці та суспільстві загалом, вважають експерти.
А війна Росії проти України посилює і конфлікт Китаю із Заходом, і дефіцит зовнішніх інвестицій, і скорочення експорту в Європу, що переживає кризу. Більше того, газова війна Путіна проти ЄС показала європейцям, чим може обернутися залежність від постачальника стратегічних товарів. Тепер вони поспішають розкласти яйця у різні кошики та шукають альтернативи Китаю.
Всі ці проблеми призвели до того, що головні двигуни зростання економіки – експорт, приватні інвестиції та споживання – барахлять.
За відсутності ринкових та політичних реформ їх можна підштовхнути державними інвестиціями та субсидіями, як у минулі епізоди уповільнення зростання. Економісти та бізнес хором закликають китайську владу зробити це, і влада сама визнає, що без держпідтримки економіка не оживе.
Який шлях обере компартія, можливо стане відомо вже на липневому засіданні політбюро, яке буде присвячене економіці. Проте можливості дуже обмежені.
Займати, щоби стимулювати економіку, все складніше. Борги центральної та регіональної влади наближаються до 100% ВВП, що є незвичайним для країн з аналогічним китайським рівнем розвитку.
До того ж попередні раунди держпідтримки оберталися бульбашками в промисловості та житловому будівництві, тоді як уряд намагається стимулювати не виробництво, а споживання, щоб перевести економіку на сучасні рейки.
Однак традиційний спосіб – зниження ставок центробанку – до зростання споживання не призводить, тому що китайці звикли до мікроскопічних доходів за депозитами і відкладають не заради прибутку, а зі страху, що в майбутньому їм не вистачить на старість, хворобу та освіту дітей, а держава не допоможе.
Китай потрапив у хибне коло, коли з кожним новим раундом держпідтримки витрати все більше, а ефект все менше, описала проблему професор Лондонської школи економіки (LSE) Кею Джин.
“Потрібно бути готовим до того, що в майбутньому Китай зростатиме повільніше, тому що зараз він переживає перехідний період від індустріалізації до інноваційної економіки”, – сказала вона в інтерв’ю Bloomberg.
Чи наздожене Китай Америку?
Китай опинився на роздоріжжі. Одна дорога веде до світового лідерства, інша – в застій і животіння за прикладом японської кризи кінця минулого століття, від якої попередній азіатський дракон досі не оговтався.
На словах китайська влада задоволена поточним зростанням економіки, тому що вона поки що перевищує планові 5% на цей рік. Проте економісти спочатку називали план скромним з огляду на низьку порівняльну базу ковидного 2022 року.
Все це має пряме відношення до майбутнього місця Китаю у світі.
Ще кілька років тому важко уявити собі ситуацію, при якій Китай не обжене США і не стане в найближчому майбутньому найбільшою світовою економікою, – зазначає головний економіст Bloomberg Economics Том Орлик. – Тепер же ясно, що ця важлива геополітична подія майже напевно відкладається, і можна навіть уявити сценарії, за якого вона взагалі не відбудеться”.
Аналогічної думки й економісти європейського центру Bruegel.
“Китай, напевно, вирветься з пастки середнього доходу, проте навряд чи він обійде США за обсягом економіки”, – пишуть вони і прогнозують, що китайська економіка зрівняється з американською приблизно до 2035 року, але далі вони йтимуть нога в ногу.
Головні резерви Китаю, на їхню думку, – демографічний прорив за рахунок держполітики підвищення народжуваності та технологічний прорив за рахунок масованих вкладень в автоматизацію та штучний інтелект.
Досягнення на цьому ґрунті дозволять Китаю зняти частину внутрішніх гальм на шляху швидкого зростання. Але це лише півсправи.
Для усунення зовнішніх причин нинішньої кризи Сі Цзіньпіну та його міністрам доведеться порозумітися із Заходом. Що вони намагаються зробити.
Цього тижня прем’єр Китаю Лі Цян пообіцяв налагодити прямий канал зв’язку між урядом та іноземними компаніями, щоб вони краще розуміли один одного, а його міністр торгівлі Ван Веньтао зустрівся із західними фармацевтичними гігантами та обговорив варіанти покращення бізнес-клімату.
І прем’єр Лі, і голова Сі неодноразово висловлювалися проти так званої фрагментації світової економіки. Надію на те, що до нової холодної війни справа все ж таки не дійде, підкріплюють контакти, що почастішали, на вищому рівні після ковидної паузи, в яку Сі спілкувався здебільшого з Путіним.
Навесні Сі приймав у Пекіні одного за іншим європейських лідерів – голів Франції, Німеччини, Іспанії та Єврокомісії. А влітку поновилися довгоочікувані особисті контакти з американцями.
Спочатку держсекретар Ентоні Блінкен, а цих вихідних – міністр фінансів Джанет Йеллен відвідали Пекін. За ними приїде кліматичний посланець Білого дому Джон Керрі.
Діалог відновився, але всі чекають на головну зустріч – з американським президентом Джо Байденом. Вона може відбутися, якщо Сі приїде у листопаді до Сан-Франциско на саміт організації Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва.
Але навіть тоді малоймовірно, що Сі зможе чи захоче переконати Байдена переглянути концепцію зовнішньої політики США, у центрі якої – протистояння з Китаєм як головним суперником – економічним, політичним та військовим. Особливо, якщо він продовжить підтримувати Путіна.
Олексій Калмиков
