Будь-яке подальше зволікання призведе лише до ще більшої російської агресії
46 експертів з питань зовнішньої політики підписали відкритий лист, в якому закликали якнайшвидше надати Україні дорожню карту щодо членства в НАТО.
Майбутній саміт НАТО у Вільнюсі, який розпочнеться 11 липня, відбудеться у час небезпеки та можливостей. Ревізіоністські амбіції російського президента Владіміра Путіна перекроїти безпековий порядок в Європі знайшли своє підґрунтя в Україні і оголили тріщини у фундаменті його режиму. Але Путін ще не відмовився від своєї мети встановити контроль над Україною і від своєї віри в те, що він може пережити Київ і Захід. Залишення України в сірій зоні невизначеності провокує російську агресію, йдеться у листі, текст якого публікує видання POLITICO.
Альянс збереться у Вільнюсі в той час, коли контрнаступ Києва триває вже другий місяць. Зараз здається, що більшість членів НАТО, а не лише держави Центральної та Східної Європи, які вже давно зрозуміли небезпеку ревізіоністської політики Кремля, схиляються до більш амбітного порядку денного Вільнюса. Ми представляємо ці ідеї, щоб допомогти адміністрації і союзникам по НАТО просуватися до успішного саміту, який наблизить нас до відновлення стабільної і безпечної Європи.
Це означає вжиття заходів для забезпечення того, щоб Україна:
- виграла цю війну і відновила повний контроль над своїми міжнародно визнаними кордонами 1991 року;
- була повністю прив’язана до безпекових та економічних домовленостей, які з 1945 до 2014 року зробили Європу континентом миру, процвітання і співпраці. Трансатлантична спільнота може бути стабільною і безпечною лише тоді, коли Україна буде в безпеці. Вступ України до НАТО, виконання обіцянки, даної на саміті НАТО в Бухаресті у 2008 році, дозволить досягти цієї мети.
У Вільнюсі глави держав і урядів НАТО повинні зробити недвозначну заяву про підтримку Альянсом України і прагнення Києва відновити суверенітет і територіальну цілісність у межах кордонів 1991 року. Вони повинні також підкреслити свою готовність надати Україні зброю – в тому числі ракети великої дальності, такі як ATACMS, західні винищувачі і танки – в достатній кількості, щоб забезпечити перемогу на полі бою. Це продемонструє беззаперечну відданість союзників перемозі України і надішле чіткий сигнал Москві, що її військова ситуація в Україні буде лише погіршуватися, чим довше триватиме конфлікт.
У Вільнюсі Альянс повинен запустити дорожню карту, яка чітко вестиме до членства України в НАТО в найкоротші терміни. Як і у випадку з Фінляндією і Швецією, цей процес може відбуватися в обхід Плану дій щодо членства, зважаючи на тісну і постійну взаємодію між НАТО і Україною. Глави держав і урядів НАТО повинні доручити Раді НАТО на постійній сесії розробити рекомендації щодо термінів і модальностей процесу вступу України для ухвалення рішення на наступному саміті НАТО у Вашингтоні в 2024 році.
Для посилення безпеки України до її вступу в НАТО, НАТО і Україна у Вільнюсі мають створити партнерство зі стримування і оборони, в рамках якого союзники надаватимуть Україні озброєння і військову техніку:
- члени Альянсу надаватимуть всю необхідну зброю, навчання, обладнання, розвідувальну та іншу підтримку для стримування або перемоги над поточною і новою агресією з боку Росії;
- Україна продовжить здійснювати необхідні кроки для прискорення своєї інтеграції в Альянс та його командні структури.
На Вільнюському саміті союзники і Україна мають підвищити статус Комісії Україна – НАТО до Ради Україна – НАТО. Рада здійснюватиме нагляд за партнерством у сфері стримування та оборони і слугуватиме механізмом кризових консультацій – у дусі статті 4 Вашингтонського договору – у разі виникнення загрози територіальній цілісності, суверенітету чи безпеці України або будь-якої з країн-членів НАТО.
У Вільнюсі союзники мають підтвердити свої зобов’язання щодо посилення скоординованих заходів для задоволення нагальних потреб України у військовій та оборонній техніці, зосередившись безпосередньо на системах протиповітряної оборони, ракетах дальнього радіусу дії та необхідних боєприпасах, танках і сучасних бойових літаках.
Для розширення практичної допомоги Україні союзники повинні запропонувати Україні відрядити додаткових офіцерів зв’язку до штаб-квартири та командувань НАТО для підтримки запуску спільного процесу розробки української довгострокової стратегії національної безпеки, національної стратегії оборони та національної оборонної структури, сумісної зі стандартами та плануванням НАТО.
Союзники також мають затвердити оновлений Комплексний пакет допомоги для сприяння досягненню Україною повної оперативної сумісності з силами НАТО та повного переходу на стандарти НАТО. Основна увага має бути зосереджена на переході на західні системи озброєнь; створенні сучасної, сумісної з НАТО системи протиповітряної і протиракетної оборони; створенні системи медичної реабілітації поранених солдатів, а також системи реінтеграції солдатів у цивільне життя і комплексному розмінуванні.
Вільнюс може стати історичним самітом НАТО. Вищезазначені кроки наблизили б членство України в НАТО, а разом з ним і ліквідацію сірих зон та неоднозначних безпекових ситуацій, які виявилися запрошенням до агресії. Результатом стане більш стабільна, безпечна та процвітаюча трансатлантична спільнота.
Підписанти:
- Стівен Біґен, колишній заступник держсекретаря США
- Ганс Біннендейк, колишній директор з питань оборонної політики та контролю над озброєннями в Раді національної безпеки; почесний член Атлантичної ради
- Стівен Бланк, старший науковий співробітник Інституту зовнішньополітичних досліджень
- Генерал Філіп Брідлав (у відставці), Військово-повітряні сили США, 17-й Верховний головнокомандувач об’єднаних збройних сил НАТО в Європі; почесний професор Школи Сема Нанна, Технологічний інститут штату Джорджія
- Ян Бжезинський, колишній заступник помічника міністра оборони США з питань Європи та політики НАТО; старший науковий співробітник Атлантичної ради
- Дора Хом’як, головний виконавчий директор благодійної організації «Разом для України»
- Генерал Уеслі Кларк (у відставці), Армія США, 12-й Верховний головнокомандувач Об’єднаних збройних сил НАТО в Європі; старший науковий співробітник Центру Беркла при Каліфорнійському університеті в Лос-Анджелесі
- Люк Коффі, старший науковий співробітник Гудзонівського інституту
- Ендрю Д’Аньєрі, помічник директора Євразійського центру Атлантичної ради
- Ларрі Даймонд, старший науковий співробітник Інституту Гувера; старший науковий співробітник Стенфордського університету
- Посол Паула Добрянські, колишня заступниця Державного секретаря США з міжнародних справ
- Посол Ерік С. Едельман, колишній заступник міністра оборони з питань політики у 2005-2009 роках
- Евелін Фаркас, виконавчий директор Інституту Маккейна; колишня заступниця помічника міністра оборони США з питань Росії, України та Євразії
- Деніел Фата, колишній заступник помічника міністра оборони США з питань Європи та НАТО; старший радник Центру стратегічних та міжнародних досліджень
- Посол Деніел Фрід, колишній помічник держсекретаря США у справах Європи та Євразії; колишній посол США в Польщі
- Френсіс Фукуяма, старший науковий співробітник Інституту міжнародних досліджень Фрімена Споглі, Стенфордський університет
- Мелінда Харінг, старший науковий співробітник Євразійського центру Атлантичної ради за сумісництвом
- Посол Джон Гербст, колишній посол США в Україні; старший директор Євразійського центру Атлантичної ради
- Генерал-майор Вільям Хікс (у відставці), Армія США
- Генерал-лейтенант Бен Ходжес (у відставці), колишній командувач Сухопутних військ США в Європі
- Дональд Н. Дженсен, ад’юнкт-професор Школи мистецтв і наук Крігера, Університет Джона Гопкінса
- Андреа Кендалл-Тейлор, колишня заступниця директора Національної розвідки США з питань Росії та Євразії
- Посол Джон Корнблум, колишній посол США в Німеччині
- Девід Крамер, колишній помічник держсекретаря США з питань демократії, прав людини та праці; виконавчий директор Інституту Джорджа Буша-молодшого
- Франклін Крамер, видатний науковий співробітник і директор правління Атлантичної ради; колишній помічник міністра оборони США з питань міжнародної безпеки
- Метью Креніг, віце-президент і старший директор Центру стратегії та безпеки ім. Скоукрофта при Атлантичній раді
- Ян М. Лодал, почесний науковий співробітник Атлантичної ради
- Генерал-лейтенант Даг Лют (у відставці), колишній генерал армії США; колишній посол США в НАТО у 2013-17 роках
- Джейн Холл Лют, колишня заступниця міністра внутрішньої безпеки США
- Шелбі Магід, заступниця директора Євразійського центру Атлантичної ради
- Том Маліновський, колишній член Конгресу США, старший науковий співробітник Інституту Маккейна
- Надя Макконнелл, президент Фундації США-Україна
- Роберт Макконнелл, співзасновник Фундації США-Україна; директор із зовнішніх зв’язків Мережі друзів України
- Посол Майкл Макфол, колишній посол США в Росії; директор Інституту міжнародних досліджень Фрімена Споглі Стенфордського університету
- Посол Майкл МакКінлі, колишній посол США в Перу, Колумбії, Афганістані та Бразилії
- Посол Карлос Паскуаль, колишній посол США в Україні
- Посол Стівен Пайфер, колишній посол США в Україні
- Посол Стівен Сестанович, колишній посол США з особливих доручень у справах колишнього Радянського Союзу 1997-2001; старший науковий співробітник Ради з міжнародних відносин; професор Колумбійського університету
- Посол Андраш Сімоньї, колишній посол Угорщини в НАТО; старший науковий співробітник Атлантичної ради за сумісництвом
- Анжела Стент, старший науковий співробітник Інституту Брукінгса за сумісництвом
- Посол Вільям Б. Тейлор, колишній посол США в Україні
- Посол Александр Вершбоу, почесний член Атлантичної ради; колишній заступник Генерального секретаря НАТО; колишній посол США в Росії та Південній Кореї
- Посол Меланн Вервір, колишній посол США з особливих доручень з глобальних жіночих питань; виконавчий директор Джорджтаунського інституту з питань жінок, миру та безпеки
- Александр Віндман, підполковник у відставці, армія США
- Посол Курт Волкер, колишній посол США в НАТО; колишній спеціальний представник США на переговорах щодо України
- Посол Марі Йованович, колишній посол США в Україні
