Експерти сумніваються, що політичні потрясіння підірвуть воєнні зусилля російської армії, втім, заколот Прігожина все ж може зіграти певну роль.
Українці з радістю спостерігали, як 24 червня Росія загравала з громадянською війною. Вони сподівалися, що похід Євгенія Прігожина на Москву зв’яже російські війська і дестабілізує режим Владіміра Путіна. На жаль, повстання виявилося нетривалим.
В останні дні українська армія досягла скромних успіхів на сході. Але контрнаступ, який розпочався 4 червня, не демонструє жодних натяків на наближення прориву російських укріплень найближчим часом, що змушує деяких західних чиновників нервувати.
«Тим не менш, Україна отримала певну користь від безладу по сусідству», – пише The Economist.
Українська армія досягла значного прогресу в Бахмуті, який сили Прігожина захопили лише минулого місяця після майже року боїв. Зараз українські війська загрожують оточити росіян в обороні з півночі і півдня. Президент Володимир Зеленський привітав «щасливий день» після відвідин лінії фронту 26 червня. Росія відповіла ракетним ударом по популярному ресторану в Краматорську 27 червня, за 30 кілометрів від лінії фронту. Загинуло щонайменше 8 людей, у тому числі троє дітей.
Мета наступу на Бахмут, схоже, – це не стільки входження в місто, скільки його оточення.
«Зараз ми можемо вдарити по будь-якій точці в місті і на підступах до нього… ми працюємо над тим, щоб відрізати їм логістику», – каже офіцер сил спеціального призначення Денис Ярославський, який воює на північ від Бахмута.
Військовий речник Сергій Череватий підтвердив, що кілька бригад просунулися навколо Бахмута приблизно на 2 кілометри у день заколоту Прігожина. Лінія фронту змістилася і в інших місцях. Особливо важливим було захоплення Україною території в західних передмістях Донецька: війська увійшли на територію, яку Росія утримувала з 2015 року. Далі на захід, у Херсонській області, українські війська встановили невеликі плацдарми вище і нижче лінії частково зруйнованої Каховської дамби. Деякі чиновники припускають, що Україна, можливо, зможе у найближчі тижні здійснити більш значну переправу через Каховське водосховище, яке швидко висихає.
Питання полягає в тому, чи матимуть конвульсії в Росії довготривалі наслідки на полі бою. Одне з питань – майбутнє групи «Вагнера».
«Їх відрізняло від інших те, що вони просто штурмували. Вони не тікали, тому що їх би розстріляли, якби вони відступили», – сказав виданню українських солдат поблизу Бахмута.
Найманці покинули місто наприкінці травня. Їх замінили низькопробними російськими кадровими військовослужбовцями. Але Україна очікувала, що «Вагнер» в якийсь момент повернеться.
Деякі найманці дійсно повернулися в Україну, де, за словами Путіна, вони будуть поглинуті російськими військами. Інші включно з 2,5-5 тисячами бійців, які брали участь у заколоті, можуть приєднатися до Прігожина в Білорусі. Аляксандр Лукашенка запропонував їм використовувати занедбану військову базу, хоча Україна ще не бачила жодних доказів того, що поблизу її кордону з’являються нові об’єкти.
«Це професійні війська, які можуть бути використані для диверсійних місій», – попередив високопоставлений український урядовець.
Джерело з військової розвідки повідомило, що перспектива нового російського вторгнення з півночі залишається малоймовірною.
«Можливо, ведеться гра, щоб змусити нас перекинути війська на північ. Але ми теж граємо в ігри», – сказав співрозмовник видання.
Друге питання – це вплив на моральний дух. Представник 56-ї моторизованої бригади, яка зараз воює на околицях Бахмута, каже, що з 23 червня українські військові помітили новий рівень «розгубленості» серед російських солдатів. І це можна зрозуміти. Прігожин тепер наполягає на тому, що він ніколи не збирався скидати Путіна. Але напередодні свого заколоту, 23 червня, він публічно розкритикував вигадки Путіна, якими він виправдовує війну проти України, відкинувши заяви про те, що українські війська нібито бомбардували Донбас впродовж 8 років або що Україна і НАТО мали намір напасти на Росію. Війна, за його словами, була розпочата в інтересах «олігархічної російської еліти».
У гнівних висловлюваннях 24 червня Путін сам провів нетактовне порівняння з 1917 роком. Військовий соціолог з Уорікського університету Ентоні Кінг застерігає від переоцінки ефекту підривних повідомлень Прігожина. За його словами, війська, як правило, воюють з кількох причин. Політична причина – лише одна з них. Серед інших – лояльність всередині невеликих підрозділів і ефект примусу. Роль останнього втілюють російські «загороджувальні загони», які погрожують розстріляти солдатів, якщо вони відстплять. Кінг каже, що він скептично ставиться до того, що «політичні махінації» матимуть значний вплив на взводи і роти на тактичному рівні.
Вплив на російське вище командування – третє питання, порушене повстанням, – може бути більш серйозним. Розбіжності та інтриги всередині російського керівництва стають все більш очевидними. 28 червня газета New York Times повідомила, що генерал Сєргєй Суровікін знав про повстання заздалегідь. Того ж дня газета Wall Street Journal повідомила, що Прігожин мав намір викрасти міністра оборони РФ Сєргєя Шойгу і начальника Генштабу генерала Валєрія Гєрасімова під час їхнього візиту в регіон поблизу кордону з Україною. В обох повідомленнях цитуються дані американської розвідки.
«Розбіжності на цьому командному рівні можуть мати довгостроковий вплив на єдність кампанії», – каже Кінг.
Наразі Україна робить повільніший прогрес, ніж сподівалися багато американських і європейських чиновників.
«Ще занадто рано говорити про те, наскільки успішним буде нинішній контрнаступ», – визнав 26 червня генерал Патрік Сандерс, головнокомандувач британської армії.
Україна ще не розгорнула більшість своїх нових бригад, оснащених західним обладнанням. Але її перші атаки проти добре захищених російських позицій, в тому числі мінних полів, викрили обмежену підготовку українських військ.
«За словами людей, знайомих з подробицями, вони зазнали великих втрат», – пише The Economist.
Українське командування хоче захистити свої виснажені сили. Західні радники на це відповідають, що відсутність шоку та імпульсу коштуватиме більше життів у довгостроковій перспективі. Джерело в українській військовій розвідці скаржиться, що країна рухається так швидко, як тільки може, враховуючи наявні в її розпорядженні інструменти.
«Дозвольте мені висловитися якомога дипломатичніше. Деякі партнери кажуть нам йти вперед і вести жорстоку боротьбу, але вони також не поспішають постачати необхідну нам техніку і зброю», – сказав український розвідник.
