Десантіс вважається головним суперником Трампа на виборах. Проте це боротьба в нерівних умовах, і час грає проти губернатора Флориди.
Минуло сім місяців відтоді, як губернатор Флориди Рон Десантіс мав нагоду святкувати блискуче переобрання на тлі посередніх результатів республіканців на проміжних виборах. Тоді він майже на 20 відсотків випередив демократа Чарлі Кріста. Ошелешливо гарний результат для штату, який ще кілька років тому, як вважалося, перебував на роздоріжжі (чимало локальних ЗМІ й досі так вважають). Цей казковий результат зробив і без того успішного лідера справжнім героєм дня, осяяним переможцем. Здавалося, кожною усмішкою, кожним жестом, кожним поглядом, що ним Десантіс, наче Цезар, окидав натовп, він говорив: «Ось хто дійсно може кинути виклик Дональдові Трампу в боротьбі за президентське крісло в 2024 році – тому, хто має багато переваг і мало недоліків».
Нині ці сцени здаються чимось з іншого світу. Трамп, якого вже фактично списали, тепер випереджає свого суперника в усіх опитуваннях громадської думки: за найновішими даними Quinnipiac – на 31 відсотковий пункт, за даними FOX News – на 33, за даними Morning Consult – на 34, за даними Harvard/Harris – на 42. На рівні окремих штатів результати ще більш катастрофічні для Десантіса. Наприклад, у Західній Вірджинії опитування наприкінці травня показало, що він відстає від Трампа аж на 45 пунктів, і лише дев’ять відсотків вважають його правильним кандидатом. Щоправда, гарвардський юрист і за більш сприятливих обставин не підійшов би шахтарським селищам в Аппалачах. Однак падіння нижче десятивідсоткової позначки, найімовірніше, поранить його его.
Неясно, чим можна пояснити таке стрімке падіння популярності перед виборами. З одного боку, цілком імовірно, що ажіотаж довкола Десантіса на проміжних виборах був надто великим, і тепер поведінка людей просто нормалізується. З іншого боку, це може бути пов’язано з кримінальним провадженням проти Трампа, через яке він постійно присутній у медіа, та ностальгією за часами його правління. Також досить поширена думка, що його опонент не те щоби взагалі невинуватий у власних бідах. Зокрема, про висування його кандидатури було оголошено доволі пізно, запуск кампанії з власником Twitter Ілоном Маском – цікава ідея в теорії – мав технічні вади, а наратив про непримиренну боротьбу проти вокізму, здається, вже вичерпав себе. Сталося, як часто буває в житті: перенасичення породжує роздратування.
Ба більше, треба вміти відмовитися від теми, якщо з нею є ризик зайти в глухий кут, і змінити стратегію брендингу – губернатор, схильний до мікроменеджменту, явно не може назвати це своєю сильною стороною. Наприклад, погрозу Десантіса відібрати контроль над понад 100-кілометровим районом благоустрою Ріді-Крік у медіаконцерну «Дісней» (який до того відкрито виступав проти антигейського закону Флориди) електорат, який і без того скептично ставився до подібних корпоративних привілеїв, спочатку сприйняв схвально. Але подальший обмін ударами не сприяв створенню іміджу впевненого лідера. Замість святкувати перемогу, Десантіс загострив конфлікт, який відтоді перетворився на суцільну юридичну плутанину й призвів до заморожування інвестицій компанії в державу.
Подряпини на іміджі «жорсткого та діяльного» неможливо замазати швидко
Навіть якщо 44-річний кандидат урешті-решт візьме гору юридично, подряпини на його іміджі «жорсткого та діяльного» неможливо замазати швидко. Вони небезпечні й для нього самого, бо складається враження, що, попри всю його проникливість, йому чогось бракує, а саме наполегливості та авторитету його суперника, й досі оточеного постпрезидентським ореолом. Ця різниця в іміджі ніде не проявляється так яскраво, як у їхній взаємодії. Поки Трамп місяцями роз’їжджає країною, просторікуючи про «лицемірного» Десантіса, безхарактерного нікчему, який лише йому завдячує своїм успіхом, люди з табору Десантіса наразі не визначились, як цьому протидіяти. Хтось не хоче брати участі в поливанні брудом, яке вони до того ж неминуче програють такому метрові. Інші вважають надмірну стриманість більш серйозною небезпекою, а напад – як у приказці, найкращим захистом.
Передвиборча кампанія самого Трампа, безперечно, є найкращим прикладом того, наскільки успішною може бути друга стратегія: саме гіперагресивна поведінка дозволила йому позбутися всіх конкурентів і переспрямувати симпатії на себе в 2016 році. Трамп став тим, хто жорстко розкритикував невдачі своїх попередників, Мітта Ромні й Джона Маккейна – за щирої підтримки колишніх прихильників обох. Хто відкрито звинуватив Джорджа Буша в «дестабілізації Близького Сходу» та веденні несправедливих війн – і отримав хвалу від людей, які пів життя обстоювали ці війни. Хто хотів перетворити Велику Стару Партію на власний виборчий інструмент – і що відвертіше мав це на меті, то в більшу кількість дверей вривався.
За цією логікою, Трампа треба в певному сенсі «переграти», щоб скинути з п’єдесталу. Треба висміяти його, поставити під сумнів його впевненість у собі. Запитати його, куди поділася обіцяна стіна на кордоні, чому Мексика за неї не заплатила й чому американський ринок досі кишить китайськими товарами. Звинуватити його в тому, що він занадто поблажливий до злочинців і занадто суворий до волелюбних патріотів. Назвати його невдахою, який не спромігся втілити в життя програму Make America Great Again. Словом, бити його ж власною зброєю. Проте навряд чи варто сподіватися, що Десантіс з його вичікувальною позицією наважиться на такий подвиг в осяжному майбутньому. Ймовірно, він занадто боїться передчасно впасти в очах прихильників Трампа, яких ще треба перетягти на свій бік.
Потрібна не лише політична мобільність і дієва стратегія, а й тугий гаманець – принаймні тут Десантіс, схоже, здатний набрати бали
Більш вправним здається біотехнолог індійського походження Вівек Рамасвамі, який також балотується від республіканців і має перевагу в тому, що може завдавати ударів з-за меж політичного поля зору. Попри висловлення великої поваги до Трампа, нещодавно він офіційно заявив, що той зазнав невдачі в боротьбі з картелями й не виконав багато своїх обіцянок: «Гадаю, я більш подібний до Трампа зразка 2015 року, ніж сам Трамп нині». Непоганий хід, щоб представити себе як альтернативу для виборців, які відокремлюють особу від політичної позиції. У всякому разі, ця стратегія виявилась достатньо успішною для того, щоб донедавна нікому не відомий Рамасвамі тепер випереджав в опитуваннях такі важкі партійні фігури, як Тім Скотт і Ніккі Гейлі, чиї мляві кампанії (обидва, вочевидь, націлені на посаду віце-президента) ще не вистрілили.
Більш обмеженому в можливостях Десантісу залишається битися в нерівних умовах – і час грає проти нього. Адже для того, щоб показати, що він справді має шанси, він мусить якнайскоріше переломити катастрофічну тенденцію в опитуваннях і об’єднати довкола себе в широку коаліцію всіх, хто не зацікавлений у третій спробі екс-президента. Зокрема, поміркованих республіканців, які розпізнають за пишною риторикою прагматика, що хоче влади, старий партійний істеблішмент, який лише чекає слушної нагоди, щоб звільнитися з вавилонського полону минулих років, а також різноманітних лібертаріанців, євангелістів та консерваторів нижчих верств з орбіти колишнього кандидата в президенти Теда Круза, які вважають Трампа занадто дирижистським або недостатньо ідейним.
Для створення та підтримки такого неоднорідного альянсу потрібна не лише політична мобільність і дієва стратегія, а й тугий гаманець – принаймні тут Десантіс, схоже, здатен набрати бали. Попри невдалий старт, його кампанія зібрала аж $8,2 млн упродовж 24 годин після оголошення його кандидатури, в той час як Трамп спромігся зібрати лише $9,5 млн за останні шість місяців. Те, що людина з маленького містечка Данидін завоювала серця стількох донорів – більше, ніж просто знак підтримки. Маючи вдосталь коштів на передвиборчому етапі (який у США пекельно дорогий), можна також пережити скруту, не побоюючись негайного колапсу. Безперечно, в протистоянні з вічним феніксом – Трампом – Десантісу може стати в нагоді кожний цент.
Автор: Марко Бічнау (Marco Bitschnau) здобуває ступінь доктора філософії з політичної соціології у Швейцарському форумі досліджень міграції та народонаселення (SFM) при Університеті Невшателя, а також є науковим співробітником Швейцарського національного наукового фонду. Його дослідження зосереджені на міграції, популізмі, демократії та державі загального добробуту.
Джерело: IPG-Journal, ЄС
