Держави – члени БРІКС мають на меті покласти край нинішньому світовому порядку. Чи в змозі ця група бути справжньою противагою Заходу?
Міністри закордонних справ країн БРІКС зустрілися на початку червня в Південній Африці, щоб обговорити передовсім два пункти порядку денного: прийняття нових членів та створення власної валюти. Отже, вони вкотре підтвердили, що прагнуть стати противагою західним силам.
Коли 2009 року було засновано БРІКС (Бразилія, Росія, Індія, Китай та ПАР), цей клуб позиціонувався як вільне об’єднання країн, що розвиваються (за винятком Росії), незадоволених панівним світовим порядком. Спочатку альянс не вважали серйозним гравцем на міжнародній арені. Нині, на другому десятилітті свого існування, БРІКС привабливіший, ніж будь-коли, й ще 19 країн чекають своєї черги на входження до його складу. Розширена група БРІКС (БРІКС+ або БРІКС 2.0) з власною валютою справді була б спроможна на геополітичний переворот. Можна також назвати БРІКС вагомим спадкоємцем «Групи 77» або Руху неприєднання. Але чим цей союз такий цікавий сьогодні, притому що Росія, яка порушує міжнародне право веденням агресивної війни проти України – його ключовий член?
Понад 40 відсотків населення світу живе в п’яти країнах – членах БРІКС. Утім, більш значуща причина підвищеного інтересу до БРІКС – стрімке економічне зростання. З моменту свого створення БРІКС виріс в економічно потужну групу. В той час як частка країн G7 – «ліберального світу» (Німеччина, Франція, Велика Британія, Італія, Японія, Канада та США) – в світовому ВВП знизилася приблизно з 50 відсотків на початку 1980-х років до 30 відсотків нині, в країнах БРІКС, навпаки, відбувся розвиток: їхня частка в світовому ВВП за той самий період зросла з 10 відсотків до 31,5 відсотка у 2022 році. Тобто країни БРІКС уже обігнали G7 за купівельною спроможністю. Причиною цього є передовсім економічне зростання Китаю та, з певного часу, Індії. Вже неможливо уявити собі світ без БРІКС як рушія економічного зростання.
Проте БРІКС не є добре структурованим союзом держав із виконавчою та законодавчою владою, як, наприклад, ЄС. У БРІКС відсутній навіть центральний секретаріат. Крім того, його важко назвати однорідним блоком: демократично обрані та авторитарні уряди співпрацюють один з одним. Економічна вага вкрай нерівномірна. Понад 70 відсотків ВВП БРІКС виробляє Китай. Дохід на душу населення в Росії в п’ять разів вищий, ніж в Індії. Два члени (Китай і Росія) стримують решту в їхньому прагненні стати постійними членами Радбезу ООН. Конфлікти між Індією та Китаєм – важковаговиками клубу – й досі не вирішено, й вони вже неодноразово призводили до прикордонних військових сутичок у Гімалаях. БРІКС залишається вільним об’єднанням, яке підкреслено артикулює спільні інтереси. До них належать, зокрема, торгівля та розвиток.
Понад 70 відсотків ВВП БРІКС виробляє Китай
Однак спільні риси також є. Країни – члени БРІКС критикують, більш-менш затято, ліберальний наратив про демократію та права людини, що його західні уряди часто доносять у менторській манері. Члени БРІКС – Бразилія, Індія та ПАР – а також багато інших країн Глобального Півдня вимагають більшого впливу в міжнародних організаціях, як-от ООН, Міжнародний валютний Фонд (МВФ), Світовий банк та Світова організація Торгівлі (СОТ). Ще 2014 року країни БРІКС заснували власний Банк розвитку на противагу Світовому банку та МВФ.
БРІКС – передовсім антигегемоністський проєкт, що прагне зламати панівний світовий порядок та покласти край домінуванню долара США в світовій економіці. Водночас БРІКС – проєкт геополітичний, центральними елементами якого є класична силова політика, економічна та військова міць, а також зовнішньополітичний вплив. На наступному саміті БРІКС у ПАР у серпні 2023 року важливу роль відіграватиме можливе розширення членства. Зокрема, заявки на вступ подали такі глобальні та регіональні важковаговики, як Алжир, Єгипет, Саудівська Аравія, Іран, Індонезія, Таїланд, Сенегал, Аргентина та Венесуела. Отже, БРІКС як ніколи близький до того, щоби стати важливим глобальним гравцем і законодавцем міжнародних норм.
П’ять країн хочуть відійти, зокрема за допомогою торгівлі всередині групи, від долара США як [основної] резервної валюти світу. Разом вони прагнуть створити власну валюту, щоби зменшити вплив США на світову торгівлю. «Дедоларизація» міжнародної торгівлі – ключове слово. Проте рішення щодо спільної валюти БРІКС і досі не мають міцного підґрунтя. Кроками на цьому шляху могли б стати двосторонні угоди. Наприклад, Бразилія та Китай у березні 2023 року домовилися здійснювати торговельні операції у відповідних валютах: китайському юані та бразильському реалі. Аналогічну взаємну процедуру використовують Китай і Росія.
Війна Росії проти України несподівано призвела до посилення групи БРІКС. США та ЄС змогли об’єднатися проти російської агресії. Ця солідарність з Україною зберігається донині. Багато країн Глобального Півдня також ухвалили резолюцію ООН від березня 2022 року, яка засудила агресивну війну Росії. Але з п’яти країн БРІКС це зробила лише Бразилія, в той час як Росія, звісно, проголосувала проти, а Китай, Індія та ПАР утрималися.
Війна Росії проти України несподівано призвела до посилення групи БРІКС
Метою колективного Заходу було зробити Росію міжнародним вигнанцем і завдати їй економічного удару за допомогою всеосяжних санкцій. Але непередбаченим наслідком санкцій стали серйозні перебої в міжнародній торгівлі. Вони додатково посилилися через те, що – як мусила визнати G7 – тісні торговельні взаємозв’язки призвели до виникнення залежності. Контрстратегія, а саме диверсифікація ланцюжків постачання, стосувалася передовсім торгівлі з Китаєм, економіка якого до того ж постраждала від жорсткої коронавірусної політики.
Хоча жодна з країн БРІКС, а також інших країн, що розвиваються, не підтримала Росію відкрито, вони занепокоєні тим, що всеосяжні західні санкції проти Росії мають наслідки також для Глобального Півдня. Уряд Індії найбільш відверто розкритикував очікування Заходу щодо долучення до санкцій за можливості. Для урядів більшості країн Глобального Півдня зі зрозумілих причин важливішими є власні економічні інтереси, ніж підтримка бойкоту Росії. Війна в Україні ще більше загострила відносини між Заходом – передовсім США як самопроголошеним лідером вільного світу – та Глобальним Півднем. Південь відчуває, що на нього тиснуть, щоби змусити стати на чийсь бік у війні в Європі, в той час як роль, що її розвинені країни відіграли в багатьох конфліктах на півдні, – м’яко кажучи, поганий приклад для наслідування.
Мантру Владіміра Путіна проти однополярного світу, в якому останнє слово за США, поділяє багато хто на Глобальному Півдні. Для них минув час «глобального поліцейського». Плюс пам’ять про колоніальну епоху, від наслідків якої багато країн Глобального Півдня страждають і досі. Навіть нині вони часто стикаються зі зверхнім ставленням. Це стало очевидно на недавній прес-конференції в Кіншасі, коли президент Демократичної Республіки Конго Фелікс Чісекеді перед камерою вказав своєму французькому гостеві, президентові Еманюелю Макрону, що стиль співпраці має змінитися: «Те, як Франція та Європа поводяться з нами. Вони мають почати нас поважати й бачити африканців інакше. Вони мають припинити так ставитися до нас і розмовляти з нами в певному тоні. Так, наче вони завжди й в усьому мають рацію, а ми ні».
Чи будуть вдалими нові загравання ЄС передовсім з Африкою, як-от пропозиції співпраці в проєктах розвитку, будівництва й розширення інфраструктури та в сфері енергетики, поки що неясно. Занадто очевидні сумніви щодо серйозності й тривалості цього поступу. Чи означає він щось більше, ніж пріоритетність європейських інтересів у нинішній складній геополітичній ситуації? Багатьом країнам Глобального Півдня близька філософія БРІКС щодо створення противаги G7. Очікуване розширення БРІКС іще більше посилить потенціал цієї групи. Втім, значно зросте й гетерогенність БРІКС 2.0. Це очевидно з огляду на політичні розбіжності та економічний дисбаланс у країнах, які можуть стати новими членами групи. Незважаючи на це, варто таки сприймати БРІКС серйозно як глобального важковаговика.
Автор: Професор, д-р Герберт Вульф – колишній директор Боннського міжнародного центру досліджень конфліктів (BICC). Зараз він є науковим співробітником BICC та Інституту розвитку та миру (INEF) в Університеті Ессена/Дуйсбурга.
Джерело: IPG-Journal, ЄС
